У Ксенії було подовжене обличчя з карими, трохи нависаючими очима, великими зубами і важким підборіддям. А ось волосся було густе, темне, вилося великими локонами. Якщо заколоти їх на потилиці, виходила пишна зачіска, але тоді недоліки обличчя ставали помітнішими. Тому Ксенія завжди ходила з розпущеним волоссям.
Фігура у неї теж не дуже, немов її ліпив невмілий майстер. Але фігуру можна приховати одягом, а ось обличчя…
Іноді на вулиці хтось із хлопців кричав їй у спину:
– Гей, дівчино, давайте познайомимося!
Але коли вона оберталася, він лепетав вибачення, мовляв, помилився, і тікав геть.
– Навіщо потворі таке волосся? – зітхали заздрісні однокласниці.
Ксенія і сама б із радістю обміняла їх на будь-яке рідке і тьмяне, аби тільки обличчя було симпатичнішим, хоч трішки.
Подруг у неї не було. А ось один хлопчик подобався. Він сидів у сусідньому ряду і іноді просив списати домашнє завдання або підказати під час контрольної роботи. Ксенія вчилася відмінно.
Одного разу цей самий хлопчик запросив її в кіно. Ксенія була на сьомому небі від щастя. Після сеансу вони йшли додому і розмовляли. Хлопець раз у раз озирався назад.
– Кого вишукуєш? Боїшся, що побачать тебе зі мною? – прямо запитала Ксенія.
Хлопець почервонів і зніяковів.
Біля будинку він незручно поцілував її. І тут же з-за рогу будинку пролунав сміх його друзів. Ксенія відразу все зрозуміла. Хлопчаки посперечалися, чи зможе їхній товариш поцілувати потвору.
– Що вони обіцяли тобі за це? – викрикнула Ксенія в обличчя хлопцеві і втекла додому.
Більше вона не дивилася в його бік, списувати теж не давала.
– Не засмучуйся, вистачить і на твоє життя чоловіків. Я ж вийшла заміж, і ти вийдеш, – заспокоювала Ксенію така ж некрасива мама.
Ксенія закінчила школу із золотою медаллю і вступила до університету на економічний факультет. Навчалася легко і закінчила його з червоним дипломом. Але заздрила іншим, більш симпатичним однокурсницям, які гуляли, виходили заміж і навіть народжували дітей під час навчання.
Після закінчення університету батько, між іншим, досить відомий адвокат, у якого було багато корисних знайомих, влаштував дочку працювати в серйозну фірму.
Колеги Ксенії поспішали після роботи додому, до чоловіка і вічно хворих дітей, а Ксенія навпаки, затримувалася допізна, доробляючи за всіма роботу. Їй поспішати було нікуди.
Співробітниці за це любили безвідмовну Ксенію, а начальство цінувало. На неї можна покластися. Зробить все чітко, без помилок і в строк.
На знак подяки за допомогу колеги намагалися познайомити Ксенію з кимось із друзів своїх чоловіків. Найчастіше це були розлучені чоловіки, які залишили квартиру дружині та дітям. Втомившись від поневірянь по орендованих квартирах і випадкових знайомств, вони були б раді прибитися до надійного берега. Тут і Ксенія згодилася б.
Але тільки вона так не хотіла. Як всі молоді дівчата, Ксенія мріяла про кохання. Гірко плакала ночами і дорікала долі, що народилася такою некрасивою.
Потім пішов з життя батько, а через два роки і мама. Вони були обоє в літах – пізній шлюб, єдина пізня дитина. Залишилася Ксенія одна на всьому білому світі. Час минав, вік невблаганно наближався до того рубежу, коли можливість народити здорову дитину зводилася до мінімуму.
Одна з колег запропонувала Ксенії поїхати у відпустку на море.
– У нашого генерального директора були з цим проблеми, – знизивши голос, повідомила вона. – Він хоч чоловік міцний і видатний, але без.лідний. Дружина мріяла про дитину, а розлучатися не хотіла. Дім повна чаша, у кожного по крутій іномарці, статус у суспільстві… Лікарі порадили їм з дуже прозорим і тонким натяком з’їздити на море і добре відпочити.
Поїхали вони відпочивати до Туреччини. Там вона і згрішила з красивим молодим офіціантом, попередньо дізнавшись у нього групу крові. Ну, щоб у разі чого чоловік нічого не запідозрив. Розумієш, до чого я веду?
– А ти звідки знаєш? Про директора? – теж пошепки запитала Ксенія.
– Неважливо. Головне, всі щасливі. У директора спадкоємець росте. На відпочинку всі чоловіки самотні, незалежно від того, чи є в паспорті штамп про шлюб. Засмагнеш, відпочинеш, дивись, і з кимось складеться. Тільки вибирати треба красивого, щоб поліпшити породу.
– Як цуценя з родоводом вибирати або коня на аукціоні? – обурилася Ксенія.
– Типу того. А як ти хотіла? Можна, звичайно, і тут спробувати, але хто знає? Зустрітися можна. А навіщо тобі проблеми з його дружиною? А там всі приїжджі, всі розлучені і самотні.
Ксенія не дуже вірила в успіх підприємства, але взяла відпустку і поїхала на море.
Одного разу, гуляючи по набережній, вона познайомилася з приємним чоловіком. Він підходив за всіма параметрами: міцний, плечистий, видатний. Ксенія зробила вигляд, що підвернула ногу. Він, звичайно, як джентльмен, підтримав її, вберіг від падіння, довів до найближчого кафе, де вони і повечеряли.
Ксенія не стала викручуватися, прямо сказала, що їй від нього потрібно. Чоловік не втік, не став сміятися, лише уважно подивився на неї. І все зрозумів.
Додому вона повернулася засмагла, відпочила і щаслива, ще не знаючи, що при надії. Через два тижні зрозуміла, що все вийшло. А через дев’ять місяців народила симпатичну дівчинку.
Пол.ги приймала акушер-гінеколог, яка все розуміла про таких, як Ксенія, не засуджувала. До некрасивої жінки ніхто не приходив, радісних записок не писав, під вікном не кричав їй слова подяки.
На виписку лікар подарувала Ксенії дві баночки суміші для штучного вигодовування, упаковку підгузок і свою візитівку з номером особистого телефону. Мовляв, дзвони, якщо що. З лікарем вони подружилися. А дівчинку Ксенія назвала Вікторією.
Балувала її відчайдушно, віддаючи всю свою невитрачену жіночу любов. Дівчинка росла красунею, розпещеною і примхливою, ні в чому не знала відмови. Від матері взяла тільки гарне волосся, в усьому іншому була копією батька.
Звичайно, хлопці за нею увивалися. Вікторія погано вчилася. Після школи продовжувати навчання не збиралася. Ще в одинадцятому класі закохалася в рокера. Ганяла з ним на мотоциклі всі вечори безперервно.
Як Ксенія не лаяла, не застерігала дочку, не вмовляла, та мріяла тільки про заміжжя. Добре, що атестат все-таки отримала, не кинула школу.
Обидві втомилися від сварок і скандалів. Одного разу Ксенія повернулася додому після роботи, а на столі її чекала записка, в якій дочка просила не шукати її. Повідомляла, що поїхала зі своїм рокером, він зробив їй пропозицію…
І що робити? У поліцію звертатися? Тільки навряд чи будуть шукати її дочку. Повнолітня, поїхала добровільно з коханою людиною. Поплакала Ксенія і з головою поринула в роботу.
Минуло більше року, коли пролунав дзвінок від подруги, тієї самої, що приймала по.оги. Ксенія відразу насторожилася. Останнім часом вони рідко телефонували одна одній, а ще рідше бачилися.
Подруга не стала ходити навкруги, відразу перейшла до справи, сказавши, що одна молода пород.лля написала відмову від дитини.
– Прізвище, ім’я, адреса прописки… Це не може бути збігом. Загалом, це твоя дочка.
– Господи, – тільки й змогла видавити з себе Ксенія.
– Не ридай, а краще приїжджай до мене якнайшвидше, поки твоя дочка не втекла з відділення. З нею таке може статися. Я її відмову притримала. Потрібно вмовити її забрати сина з пологового будинку, виписатися, як належить, з документами.
Якщо відмовиться, тобі буде набагато складніше забрати онука. Ти ж не відмовишся від нього? Я так і знала, тому й дзвоню. А далі буде видно. Може, і одумається Віка, стане нормальною матір’ю. Таке буває.
Думаю, її покинув батько дитини. А хлопчик гарненький, як янголятко. Є невеликі проблеми зі здоров’ям, але їх можно вирішити.
І Ксенія кинулася в пологовий будинок. Побачила дочку і ахнула. Облущена бродяча кішка краще виглядає. Віка матері не зраділа. Але прохання забрати назад відмову від сина вислухала уважно.
– Хочеш, бери його собі, мені не шкода. Бачити його не можу. Але натомість дай мені грошей. Я знаю, у тебе є, – сказала Віка.
Ксенія віддала дочці майже всі гроші, що накопичила. З квітами зустрічала її з сином з пологового будинку. Сподівалася, що вона передумає. Але дочка до дитини інтересу не виявляла, не підходила, грудьми годувати відмовилася. Навіть не брала участі в підборі імені.
– Як хочеш, так і називай, – сказала, а через три дні втекла.
Ксенія назвала онука Георгієм. Так звали того випадкового чоловіка, який взяв участь у появі на світ дочки. Оформила на себе відпустку по догляду за дитиною. Найняла няню на допомогу. Тепер вона добре заробляла, могла собі це дозволити.
Директор цінував Ксенію, тому пішов назустріч, дав можливість працювати вдома. Гроші потрібні, а діти ростуть швидко, їм стільки всього потрібно.
Онука Ксенія любила до нестями, але не балувала. Боялася повторення помилок з дочкою. Хлопчик ріс спокійним, радував бабусю своїми дрібними дитячими досягненнями і називав її мамою.
Хворів, звичайно, куди ж без цього, особливо, коли пішов у садок. Але вірна подруга забезпечувала кращих знайомих педіатрів.
Коли Георгій підріс, Ксенія пояснила йому, що вона не мама, а бабуся. А мама далеко, але скоро приїде.
Вона розгубилася, коли Георгій запитав, чому мама не дзвонить і не пише йому. І тоді Ксенія придумала писати сама листи від імені мами. Спочатку він вірив, радів, чекав. А потім йому набридло отримувати листи з порожніми обіцянками швидкої зустрічі і зізнаннями в любові. Та й листи бабуся давала без конвертів. Звідки їм взятися?
Мама все не приїжджала, Георгій перестав чекати листів, і Ксенія кинула їх писати. Все було добре. Єдине, чого боялася Ксенія, що одного разу Віка одумається, приїде і заявить права на сина. Ще гірше, якщо забере кудись далеко. Ксенія вже й життя свого не уявляла без сонечка Георгія.
Одного разу вона отримала справжній лист із США. Серце затопила тривога. Тремтячими пальцями відкрила конверт.
Дочка писала, що вийшла заміж, живе в Америці. У неї свій будинок. Так, чоловік набагато старший. У нього від першого шлюбу дві дочки, а він мріє про сина.
Дочитавши до цього місця, Ксенія схопилася за серце. Ось воно, те, чого вона всі ці роки боялася.
Пішла на кухню, попила води, щоб заспокоїтися, і знову взялася за лист. Віка писала, що народити не може. Коли чоловік дізнався, що у неї в Україні залишився син, почав вмовляти забрати його до Америки.
Далі Віка описувала, як йому там буде добре, що поруч найкраща в штаті школа. … А про те, як її син жив весь цей час, Віка навіть не запитала. Загалом, незабаром вона збирається приїхати…
Від хвилювання і тривоги Ксенія забула, як дихати. Вона лежала на дивані, поруч валявся лист. Таку картину застав Георгій, коли прийшов зі школи.
– Знову мама написала? – запитав він, криво посміхнувшись.
– Це справжній лист, з Америки. Твоя мама скоро приїде і забере тебе з собою, – сказала Ксенія і заплакала.
– Може, «Швидку» викликати? Які таблетки тобі принести? – занепокоївся Георгій. – Ба, нікуди я не поїду, ні в яку Америку. Як я тебе тут одну залишу? Не потрібен я був їй всі ці роки, тепер мені не потрібна вона, – по-чоловічому, серйозно і ґрунтовно сказав він.
Але легше Ксенії не стало. Від дочки всього можна очікувати. Через два тижні прийшов ще один лист.
Цього разу дочка писала, що їй набрид старий чоловік, що вона вирішила від нього піти. Але щоб почати життя на новому місці, потрібні гроші. Процес розлучення буде довгим, після розлучення Віка отримає від чоловіка пристойну суму, але до того часу потрібно на щось жити.
Ксенія відразу здогадалася, чого хоче дочка. І не помилилася. Дочка просила продати їхню велику квартиру в центрі міста, купити собі меншу, а їй надіслати певну суму. Вона має право на житлову площу, як і мати. Вона знову торгувалася: гроші в обмін на сина.
Не роздумуючи, Ксенія почала шукати покупця на велику стару квартиру. Цілими днями вона бігала по конторах і організаціях.
Через два місяці вони з Георгієм переїхали на околицю міста, в новобудову. Після просторої квартири батьків, вона здалася тісною і незатишною. Але за вікнами відкривався вид на ліс, а вдалині біг нескінченний потік машин по трасі. Вечорами він перетворювався на біжучий різнокольоровий потік вогнів.
Георгій пішов до нової школи. Ксенія попросила цього разу дочку надіслати відмову від будь-яких претензій на сина. Тільки тоді надішле їй потрібну суму. Так порадила все та ж подруга, щоб уникнути нових спроб шантажу.
Тільки страх і тривога за онука не відпускали. Ксенія заспокоїться лише тоді, коли Георгій стане повнолітнім і зможе сам вирішувати, з ким і де йому жити. Довго ще вона з побоюванням і трепетом підходила до поштової скриньки, а від дзвінків здригалася.
Але Вікторія більше не писала. Ксенія сподівалася, що у дочки все добре, що вона щаслива, жива і здорова. Прислухалася до себе. Адже кажуть, що мати відчуває свою дитину, де б та не знаходилася.
Чи то зв’язок між ними був втрачений, чи то з дочкою, і справді, все було в порядку, але крім тривоги за Георгія, Ксенія нічого не відчувала.
З віком її обличчя вкрилося зморшками, риси згладилися, стали м’якшими і навіть красивішими. Озираючись назад, на своє життя, Ксенія ні про що не шкодувала. Нехай у її житті не було коханого чоловіка, але є любов до онука, всепоглинаюча і готова на будь-які жертви.
Аби тільки Господь дав сил пожити довше, поставити онука на ноги, дочекатися правнуків…
Виховання дітей – складна річ. Потрібно вміти відчувати різницю між поняттями піклуватися і балувати. Не нашкодь – ці слова можна застосувати і до виховання дитини.
«Ні», сказане з глибоким переконанням, краще, ніж «так», сказане тільки для того, щоб порадувати або, гірше того, щоб уникнути проблем»
Спеціально для сайту Stories
