Ми разом уже 21 рік. Двоє дітей. Все своє свідоме життя мій чоловік був невпевнений у собі, хоча створює враження впевненої людини, всезнаючої та діяльної людини, але досі не зміг реалізувати себе, і я, напевно, втратила віру в нього. Сварки почали виникати десь на другому році спільного життя.
Коли ми сварилися, він переходив на крик, а іноді на грубі слова і така поведінка погіршувала моє ставлення до нього. Якось вигадав, що я за його відсутності завела роман зі спільним другом, але в мене і в думках не було йому зраджувати, тим більше той був одружений.
Мій чоловік товариський, дбайливий, був завжди порядний, наче ніколи не зраджував, хоча думки такі, каже, були, я йому повністю довіряла. Він удома все робить своїми руками, безвідмовний, усім намагається допомогти. Я любила їздити з ним у відпустку і турбот не знала.
З ним можна було повністю розслабитися, любить дітей, займається з ними – щодня бігав спочатку зі старшим, тепер із молодшим сином на стадіон, говорив, що любить мене. І зараз каже, що любить, але як маму наших синів, дбайливу та ніжну дружину, а не жінку. Хоча спимо ми разом.
Ми зважилися на народження другої дитини за взаємною згодою. Спочатку начебто все було добре. Навіть поміняли 2-кімнатну квартиру на 3-кімнатну не без допомоги батьків, чоловік зробив за півроку частковий ремонт, переїхали, стали жити.
Я у декреті, чоловік утримувати сім’ю не поспішав — списала на кризу. І коли дитині виповнилося трохи більше 2-х років, мені запропонували хорошу роботу в приватній фірму, від якої я не могла відмовитися, тобто взяла на себе чоловічі обов’язки утримувати сім’ю.
У чоловіка в цей же час почалися проблеми зі здоров’ям, про роботу взагалі перестав думати, щось робив вдома, на дачі, купував продукти, але ремонт продовжувати не поспішав, правда, із сином займався із задоволенням, коли дитина не ходила в садок або хворіла.
Але переважно чоловік сидів за комп’ютером. Він періодично хотів з’ясувати стосунки, але все переходило на крик та нерозуміння один одного. Я ж не розуміла, як можна жити в сім’ї та не утримувати сім’ю, тим більше зароблених мною грошей не вистачало.
Він же казав: «Тобі тільки гроші потрібні». І так жили роки три, я пливла за течією, думала треба розлучатися, але було зручно, що він займається із сином, забирає його з садка, дуже його любить, вирішує якісь побутові питання. І ось я дізнаюся, що має коханку.
Виявляється, він у соцмережі знайшов свою однокласницю, став листуватися з нею. Від неї пішов чоловік, коли її дитині було 5 років, живе з батьком та сином, не працює. Він один раз їздив до неї в гості, почав активно з нею переписуватись, передзвонювати, запросив навіть її до нас, поки я з сином була на морі.
Я рішуче заявила, що хочу розлучення та його не затримую. Він попросив термін 2 місяці, щоб доробити ремонт та почати заробляти гроші для сім’ї, каже, що не може нас просто так покинути. Але минуло вже 2 місяці, а справа не зрушила з місця.
Я була цілком впевнена, що він про все домовився зі своєю подружкою, виявляється, він навіть не говорив з нею про це. Я усвідомила свої помилки, почала з ним хоч розмовляти, як він мені сказав. Єдине, був мій ультиматум, щоб він їй не дзвонив на ніч при мені, це було вище моїх сил.
Він погодився, хоча це було йому дуже важко — він уже звик до цього за цей час. Але йти не поспішає, каже, що йому нікуди йти, ні з чим і взагалі він не зовсім здоровий і не може розлучитися з сином, він вклав всю душу в нашу квартиру.
І на якомусь моменті я подумала, якщо людина за цей час не наважилася піти, отже, сім’я для неї важливіша, і мені стало шкода, що я їй не приділяла уваги і повернулася до неї на 180 градусів. Припинила з’ясовувати стосунки, стала спокійнішою, намагалася бути у гарному настрої, фліртувати з ним.
Почали всією сім’єю ходити гуляти, зайнялася собою, своїм захопленням, відпустила ситуацію – буде, що буде. Він це оцінив, став теж спокійнішим, уважнішим до мене, радий моєму гарному настрою, почалися навіть обіймашки та ціловашки, беріг мої почуття. Так тривало півроку.
Але, мене турбує те, що вона йому дзвонить зараз мінімум один раз щодня, і він чекає цих дзвінків, іноді надсилає їй повідомлення в соцмережах типу «На добраніч. Кохаю”. Вона періодично надсилає йому свої фото, просить його в чомусь допомогти.
Він каже, що зараз ці розмови вже не ті, що раніше, більше на побутові теми. Вона, мовляв, його підтримала, і буде не чесно з його боку все обірвати, для нього це необхідно, і порадив не звертати уваги. І взагалі справа не в ній, а в наших відносинах.
Зараз він досі у пошуках роботи і я тягну час, даю йому шанс, але терпіння вже закінчується, але не розлучатися з людиною, якщо він передзвонюється з подружкою.
Він ще до цього такий прив’язливий, навіть стару річ просто так не викине, не кажучи вже про стосунки. А я вже сама не знаю, чого я хочу. Намагалася більше займатися собою, дитиною, але думки заважають і якась плутанина у голові.
