– Ти хотіла, ти отримаєш! – гордовито вимовив Антон. – Але якщо ти сядеш у калюжу, щоб я від тебе більше жодного слова не чув про самостійність!
– Антоне, – невпевнено відповіла Ліза, – але я ж п’ять років навчалася! А до декрету в мене добре все виходило! Мене навіть підвищити хотіли, якби я в декрет не пішла!
– Лізо, коли це було? – скривився Антон. – Ти п’ять років просиділа вдома! Що ти взагалі про свою роботу пам’ятаєш?
– Ну, я ніби й не забувала, – усміхнулася Ліза. – Дизайнер – це не бухгалтер, де нові закони, трактування і пояснення! А дизайнер він або хороший, або безробітний!
– Лізо, за п’ять років змінилися тренди, мода, рішення! А ти прийдеш вся із себе така – “Я геніальний дизайнер, тільки трохи застарілий!” .І скажуть тобі, що і я кажу, залишайтеся там, де ви вже є!
– Антоне, ти і не правий, і не справедливий! – образилася Ліза. – Хоч я і була домогосподаркою цілих п’ять років, але я стежила і за модою, і за новими рішеннями! А ще всі новини читала! А ще з колегами спілкувалася, що затребуване, що ні!
– Ти твердиш одне й те саме! – відмахнувся Антон. – Ти просто не розумієш, що за п’ять років весь світ змінився! Але, як я вже й сказав, ти хотіла, ти отримаєш!
– Ти не будеш проти, якщо я вийду на роботу? – зраділа Ліза.
– Я, не просто, проти не буду! Я тобі ще й допоможу!
– Ти будеш мене підтримувати? – запитала Ліза.
– Ще й як! – Антон усміхнувся. – Ти п’ятою в груди б’єш, що зможеш і працювати, і за двома дітьми слідкувати, і господарство не кинеш!
А ще кажеш, що для тебе це буде легко! Я тобі цю можливість надам! Ти в собі впевнена?
– Так! Антоне! Я так у собі впевнена, що далі нікуди! – закивала головою Ліза.
– Чудово! – Антон потягнув театральну паузу. – Через тиждень я їду. Я підписав річний контракт . Тобто, приїду я тільки через дванадцять місяців!
Половину зарплати я буду надсилати, а зв’язку, найімовірніше, не буде! Ось вона твоя довгоочікувана можливість! Можеш працювати, стежити за дітьми і займатися будинком.
Ліза розгубилася і з нерозумінням дивилася на чоловіка.
– Я тобі надам найкориснішу допомогу, я тобі заважати не буду! – Антон самовдоволено посміхнувся. – Але якщо ти будеш тут пропадати, можеш зателефонувати моїй матері! Я її попереджу, щоб вона була в курсі! Але якщо ти їй подзвониш, значить, ти не впоралася!
Ліза зковтнула.
– А потім, коли я повернуся, про самостійність можеш забути назавжди!
Тиждень був настільки перевантажений подіями, що голова обертом йшла. Ліза влаштувалася на роботу, Антон зібрався на вахту. Договір оренди квартири було переоформлено на Лізу. А ще для неї було відкрито в банку окремий рахунок, куди Антон збирався відправляти гроші.
У підсумку, коли Антон поїхав, Ліза просто впала без сил. А завтра треба було йти на роботу!
Вона не знала, як пройде її перший робочий день, але була абсолютно задоволена тим, що вибила собі це право!
А ще було страшно:
“А чи впораюся? Якби хоч Антон був удома, щоб підстрахувати з дітьми або зробити щось по господарству, якщо буду затримуватися на роботі! А так усе на мені! Взагалі – все!”
Але чи не цього вона хотіла?
Лізі завжди говорили, що занадто багато хоче. Натура в неї була така, що напівзаходи їй були не потрібні.
– Усе одразу, і краще дві порції!
Ні, питання їжі не стосувалося. Це стосувалося її захоплень.
У школі вона з другого класу почала ходити в кілька гуртків одразу. Вона декламувала вірші, вчилася живопису, займалася шиттям.
З віком почала захоплюватися ще й графікою, трохи танцями і навіть співати намагалася.
Але, що характерно, вона не хапала по верхах, а потім переключалася на щось нове. А вникала в хобі без залишку і залишала тільки тоді, коли розуміла, що їй це більше не цікаво.
Після школи пішла в архітектурний, але одразу взяла ще факультатив дизайн інтер’єру, а ще й розробка дизайнерських меблів.
Друзі тільки біля скроні пальцем крутили.
– Лізко, ти ж переплутаєш усе, а потім і дахом поїдеш!
– Не дочекаєтеся! – фиркнула Ліза. – Я впораюся!
І впоралася! Нехай і не на червоний диплом, але зате стала фахівцем найширшого профілю.
Тому її покликали в приватну організацію, яка будувала котеджі від котловану до “в’їжджай і живи”. Тут усі її здібності знайшли застосування.
– Працюй і радій! – говорили їй усі поголовно, але Лізі захотілося заміж і сім’ю!
З майбутнім чоловіком вона познайомилася на роботі. Антон працював інженером-електриком, тому періодично сварився з Лізою, коли її проекти не збігалися з можливістю електрифікації чергового котеджу.
Їхні пересварювання нагадували сварки давно одружених людей. І їм про це повідомляли, якщо ставали свідками.
Чи то думка зі сторони їх підштовхнула одне до одного, чи то самі вони придивилися, поки сварилися. Але весілля зіграли гарне, орендували квартиру і зажили молодою щасливою сім’єю.
А потім Ліза пішла в декрет.
– Лізо, яке до біса може бути суміщення? – обурювався Антон. – Привела у світ дитину, то будь ласкава, приділяй їй усю свою увагу!
– Антоне, але в мене ж є час! – заперечувала Ліза.Спеціально для сайту Stories.
– Є час, зайвий раз порядок наведи, поїсти приготуй! – втовкмачував Антон. – Будь господинею в домі! А якщо ти хвилюєшся щодо грошей, то я зароблю стільки, скільки буде треба!
– Антоше, гроші зайвими не бувають!
– А який сенс мати багато грошей, і при цьому дружину, яка втомилася і від роботи, і від дитини, і від господарства?
Люба, я тебе дуже кохаю! І прошу, сконцентруйся на домі і доньці! А потім видно буде, коли Ганнуся підросте!
Ганнусі два роки виповнилося, коли Оленька з’явилася.
Тут уже самій Лізі стало дещо складно, але вона все одно знаходила час, щоб залишатися в струмені новинок.
Не полишала вона ідею повернення на роботу.
А Антон, з появою другої доньки, тільки радів, що дружина ще більше прив’язалася до дому.
Ліза справді примудрялася утримувати дім у чистоті, виховувати дітей, смачно готувати і доглядати за чоловіком.
Про таких жінок кажуть, що в них земля під ногами горить.
Коли Олі було два, а Ганні – чотири, Ліза знову підняла питання, щоб суміщати, а ще краще – вийти з декрету достроково, бо садок під будинком, і в ньому було місце для молодшої доньки.
– Лізо, ти знову? – невдоволено запитав Антон. – У тебе декрет! А декрет жінці дається, щоб вона перші три роки життя дитини присвятила саме їй!
– Але багато жінок виходять раніше! – заперечила Ліза.
– Це, коли грошей у сім’ї не вистачає! А в нас усього вистачає!
– Антоне, та не в цьому річ! Я хочу реалізуватися не тільки як мати, а й як фахівець! Я хочу щось значити!
– Лізо, ти і так уже дуже багато значиш! – Антон усміхнувся. – Ти моя дружина, ти мати нашим дочкам, ти господиня в нашому домі!
– Але я хочу чогось досягти в житті сама, а не тільки як твоя дружина або мати! Я хочу сама заробляти гроші, мати вагу, як фахівець!
– Так Лізо! Досить мені полоскати мозок! Я і так втомився на роботі!
Давай ми відкладемо цю розмову, поки Олі не виповниться три роки! Ти офіційно вийдеш із декрету, а там видно буде, підеш ти працювати чи вдома залишишся!
Майже рік Ліза мовчала. Не в сенсі – взагалі, а на тему власної роботи. А за кілька місяців до закінчення декрету поставила питання.
– Антоне, я хочу вийти на роботу!
– Вона, хоче! – скривився Антон. – А я хочу, щоб моя дружина не працювала! Сиділа вдома і виховувала дітей!
– Ти хочеш зробити мене просто домогосподаркою? – ображено, вимовила Ліза.
– Знаєш, у наш час – це привілей!
– А я не хочу! – відповіла Ліза. – Я хочу сама щось значити! Хочу ставити перед собою завдання і їх реалізовувати!
Я не хочу бути твоїм придатком! Я хочу бути самостійною особистістю, яка може в будь-який момент життя впоратися з будь-якою проблемою.
– Лізо, ти мене цим ображаєш! – заявив Антон. – Заміжня жінка сама вирішує проблеми тільки тоді, коли чоловік у неї нічого не вартий!
А я, вже вибач, за останні п’ять років, не залишив жодної проблеми невирішеною!
– Спасибі тобі, мій дорогий чоловіче! – вимовила Ліза. – Але я теж хочу бути гідним членом нашого суспільства! І, я не хочу нагнітати, але в житті всяке буває!
– Так, якщо тобі важлива моя думка, то я не хочу, щоб ти виходила на роботу!
– А якщо ти мене кохаєш, то не будеш проти!
Питання залишилося без вирішення.
Але Антон поскаржився другові, що дружині хтось вбив у голову, що їй неодмінно потрібно стати самостійною. І що вона не тільки працювати хоче, але ще й усе інше для неї проблемою не стане.
– Антоне, а чого ти крик підняв? – запитав Федір. – Хоче Ліза працювати, нехай працює!
– Ти не зрозумів! Зараз вона вдома. Діти, чистота, їжа, краса і порядок! А піде на роботу, і що з усім цим буде?
– Нічого не буде! – вимовив Федір, маючи на увазі, що так усе й залишиться, тільки Ліза працюватиме.
А Антон зрозумів, як нічого цього більше не буде. Тому сказав:
– Ось саме! Для прибирання мені потрібна буде покоївка, для готування кухар, для діток вихователь! А для себе мені що зробити?
– Ах, ти в цьому сенсі! – здогадався Федір. – Тоді дай їй сьорбнути самостійності, щоб вона в ній потонула!
Бо утримувати дім у чистоті, готувати і дивитися за дітьми, коли вона піде на роботу, з тим самим результатом вона не зможе!
– Я тобі це і кажу!
– Слухай, я на вахту збираюся на рік поїхати, – сказав Федір. – Поїхали зі мною!
Ти ж інженер? Буде тобі там шана і повага! А ще біла каска і надбавки зі стажем!
А Ліза твоя в цей час пограє в самостійність, провалиться за всіма статтями.
А ти потім повернешся весь у білому і дозволиш їй більше не працювати! І буде вона в тебе лагідна й слухняна!
Ідея Антону більш ніж сподобалася. Тільки він матір свою попередив, щоб та була готова допомогти, коли Ліза зрозуміє, що самостійність – це не її.
Не можна сказати, що рік пролетів. Але він пройшов. Просто не було.
Але сюрпризи для Антона почалися біля вхідних дверей. Двері були нові!
Слава Богу, що замок виявився старий, ключ підійшов і Антон потрапив до будинку.
Сюрпризи продовжилися. Практично всі меблі були нові, а квартира виблискувала свіжим ремонтом.
Ледве дочекався Лізу з роботи. Доньок одразу відправили до себе в кімнату, а Антон замкнувся з дружиною на кухні й влаштував допит.
– Як це розуміти? – він обвів очима в даний момент нову кухню.
– Поміняла, – з усмішкою відповіла Ліза.
– Зізнавайся, якого чоловіка ти знайшла, що він тобі все це зробив? – він навис над Лізою.
– Ніяких чоловіків, – відповіла вона. – Усе – сама!
– Брешеш! – крикнув Антон. – Ти б не змогла! Це божевільні гроші!
– Гроші, як ти казав, можна заробити, – усміхнулася Ліза. – Я заробила!
– Цікаво, яким місцем? – гидливо запитав він.
– Головою і руками! – сказала Ліза. – Виявляється, фахівці, які можуть усе й одразу, дуже цінуються роботодавцем!
– Ти хоч додумалася з господарем квартири узгодити ремонт? – поцікавився Антон.
– А тепер я господиня! – розсміялася Ліза. – Господар оцінив її до ремонту, я взяла іпотеку, а потім ремонт!
– Невже, ти це все – сама? – Антон ошелешено сів на стілець.
– Звичайно! Я ж казала, що я впораюся! – вона полізла в сумочку. – Ось картка, куди ти мені частину зарплати скидав щомісяця, – вона простягнула картку чоловікові, – не знадобилася!
Антон узяв карту, зім’яв у руці й кинув на підлогу.
– Ви подивіться на цю самостійну! – зло кинув він.
– І так, у нас у домі нові правила, – вимовила Ліза, продовжуючи посміхатися, – кожен за собою прибирає сам! Віник під раковиною!
– Що-о?! – заревів Антон. – Ти будеш мені вказувати, що робити?
– Буду! – кивнула Ліза. – Якщо я змогла витягнути все, то й ти впораєшся хоча б із доглядом за самим собою! Чи ти не самостійний?
Через три дні Антон пішов від Лізи і подав на розлучення.
Хотів почати ділити квартиру, але половину іпотеки йому було не потягнути, а ось аліменти йому призначили повною мірою.
Що поробиш, якщо жінка самостійною може бути, а чоловіки, часом, тільки її показують…
