Чоловік дбайливо ставився до своєї дружини і не дозволяв їй виносити з магазину більше трьох пакетів. На знак вдячності за це вона народила йому сина: виростила, виховала, навчила, вивела у світ.
У цьому процесі вона встигла постаріти: сивину хною не зафарбувати, зморшки кремом не розгладити, манікюр не робив руки молодшими.
У неділю після обіду чоловік, трохи покрутившись і не дивлячись в очі, сказав, що закохався і йде в інше життя, де багато світла, музики та свята.
– Подивися, на кого ти стала схожа?! Ти давно дивилася на себе в дзеркало? Коли востаннє ставала на ваги?
Про ваги було чомусь особливо прикро.
Чоловік — це така тварина, яку скільки не годуй, вона все одно дивиться на чуже меню.
Вона трохи поплакала, потім взяла чистий аркуш паперу і написала: «Моє нове життя сповнене світла, музики та свята». Список був коротким і складався з двох пунктів: перший — схуднути, другий — відсвяткувати своє звільнення з рабства щоденної праці на благо невдячного Василя.
Лише проживши більшу частину життя, починаєш розуміти, що не можна відкладати свої бажання і мрії на потім…
У жінок «потім» — це після одруження, ні. Колись вона малювала, мріяла подорожувати, навчитися танцювати танго. Вийшла заміж і зрозуміла, що чоловік і танго несумісні, а подорожі можливі лише раз на рік до батьків в інше місто та влітку на дачу.
І ось тепер вона вільна! Хочеш — малюй, хочеш — танцюй, хочеш — співай, а якщо не хочеш, то вий від самотності.
Вити не довелося, одразу прискакали принци на білих конях. Їх, напевно, теж добре годують, але захотілося різноманітних страв з її столу.
Першим у двері подзвонив сусід Сашко, запропонував поміняти дверний замок, щоб паразит Василь (таку жінку кинув!) не зміг повернутися.
Другим з’явився друг Василя-паразита, Андрій. Третім був начальник Сергій Володимирович — запропонував підвищення і відпустку в Одесі.
Четвертим до фінішу прийшов, точніше, прискакав, а ще точніше, приїхав Михайло — друг дитинства, перше кохання — нічого не запропонував, крім спогадів. Де ж ви були… принци на білих конях! Вас поки дочекаєшся, встигнеш вийти заміж, народити дітей, розлучитися і зрозуміти, що ви ні зовсім не потрібні.
Немає часу! Стільки планів попереду!
Першим ділом почала ремонт у квартирі: викинула речі зі старого життя — нема чого захаращувати нове.
Добралася до антресолей, де знайшлося все її минуле життя. Чого тут тільки не було: старенькі ковзани; викрійки для випускної сукні; шкільні зошити з віршами про кохання. У дальньому кутку причаївся фотоапарат — тато подарував на день народження зі словами: «Попереду у тебе, донько, довге життя, повне чудес. І нехай вони залишаться з тобою назавжди».
Ковзани та викрійки вона викинула, а фотоапарат взяла з собою у нове життя, де чекали дива, за якими довелося їздити по країні.
Через рік вона читала свій план «нового життя», як найцікавішу книгу про подорожі та зустрічі. За цей час він доповнювався ідеями, іноді важко здійсненними: стрибнути з парашутом, сплавитися по бурхливій річці, підкорити невелику гору.
Сто першим пунктом йшов Василь, який мав би задихнутися від досади, що втратив головний приз свого життя — жити довго, щасливо і поме…и поруч з нею.
«Треба бути скромнішою», — подумала вона і викреслила засмученого Василя зі свого життя назавжди… навіть зі свого плану. Але раптом подумала… адже я маю бути йому вдячна, адже якби він не пішов, то не було б свята й у неї. Так би й прожила у нього безкоштовною хатньою робітницею.
Тому, коли летіла з парашутом, кричала: «Василю! Дякую тобі!»
Коли перетинала бурхливі пороги на річці, то в страху шепотіла: «Василю, вічно буду вдячна…»
Коли стояла на вершині невеликої гори, повторювала, наче заклинання: «Василю-паразит, чому ж ти мене раніше не відправив!?»
Одного ранку вона прокинулася від яскравого сонячного сяйва за вікном. Крізь штори пробивалися веселі промені, які розбудили її ласкавим дотиком до обличчя. «Лише сьома ранку, — не розплющуючи очей, вона потягнулася в ліжку, — а я вже щаслива», — подумала вона.
Пішла на кухню, зварила чашку кави, принесла собі в ліжко. Відкрила щотижневик, де побачила щільний графік свят на цілий тиждень: зустрітися з подругою, відмовити черговому принцу, купити сумочку під чоботи, зателефонувати Василю й привітати його з річницею звільнення від шлюбних пут та запросити на відкриття своєї персональної виставки фотографій, які вона привезла з останньої подорожі.
Коли вона гортала щотижневик, випав початковий план «нового життя» з двома пунктами. Перший її розвеселив. Вона нахилилася під ліжко і витягла звідти ваги.
Встала. Стрілка різко пішла вниз і зупинилася на тій самій цифрі, що й рік тому, але це її не засмутило.
Адже головне в житті жінки — не вага, а вміння зробити світ навколо себе святковим…
