Я нетовариська людина. Мені важко знайти друзів, але я не страждаю від самотності. Я швидко втомлююся від людей, мені не подобаються гучні компанії, але моя мати думає інакше.
Їй здається, що я персонаж Чехова. Для неї я людина у футлярі. Ну, вважає і вважає, гаразд, аби мене не чіпала, але це виливається в конфлікти, сварки. Наприклад, нещодавно я почала в’язати.
І тепер вона при кожній нагоді підкреслює, що на вихідних я сиджу «як бабця стара», — вдома і в’яжу. Я мовчу, чи намагаюсь відповідати спокійно, але вона починає мене ображати. Головне, що я їй не заважаю.
Я займаюся корисною справою, я самовдосконалююсь. Щиро не розумію, за що мені дістається від неї. Добре якби я не робила б я нічого вдома, не допомагала б їй, але я готую, прибираю.
А нещодавно все це перейшло будь-які межі. Вона завела на моє ім’я сторінку в соцмережі і почала спілкуватися з хлопчиками мого віку. Я все розумію.
Їй хочеться відчути себе молодою, якось долучитися до життя підлітків, відмотати час. Спершу це не мало негативних наслідків, але коли я відмовлялася зустрічатися з хлопчиком, якого вона знайшла, мені влаштовували скандал.
Мене обзивали останніми словами, дорікали, казали, що я так і помру на самоті, що я тварюка, нездатна на нормальне спілкування і багато чого іншого. Не знаю що робити. Вже усі очі виплакала. Я її вже не люблю.
І ще. На цій сторінці вона створила образ сонячної дівчинки-дитини. Не мене, не тієї, якою я є. Я її не люблю. І мені має бути все одно, але мені чомусь сумно, боляче та прикро.
