Лера вже закінчувала мити посуд, коли намилена тарілка вислизнула у неї з рук, впала на підлогу й розлетілася на безліч дрібних осколків.
У кухню зайшла мати:
— Боже, що ж ж така незграбна! Що може бути простішого — помити посуд, але навіть це тобі доручити не можна! Підмітай і як слід вимий підлогу, щоб ніхто не поранився і не послизнувся.
Лера згребла осколки в совок, висипала у сміттєве відро. Потім витерла підлогу. До кухні знову заглянула мати:
— Кухню вимила, так вже й коридор би вимила — ніякого розуму немає! За що нам з батьком таке покарання!
Спочатку Лера ображалася на маму, їй було неприємно чути на свою адресу ці слова: недотепа, безрука, криворучка та інші, якими мама постійно коментувала всі дії доньки. Але потім вона звикла.
Коли мама починала лаятися, Лера уявляла, що між нею і мамою стоїть товста скляна стіна, і мамині слова, як пружні м’ячики, відскакують від цієї стіни, не зачіпаючи дівчинку.
Ось і зараз Лера, присівши навпочіпки й сховавши голову в плечі, протирала підлогу в коридорі.
– Ти подивися на черевики! Вони ж брудні, а ти їх ставиш на чисту підлогу! Протри! – знову пролунав голос мами.
Лера слухняно протерла черевики батька, туфлі мами і свої кросівки.
– Ну, слава Богу! Не минуло й року! – прокоментувала мама. – Іди уроки роби! З твоєю зовнішністю на заміжжя розраховувати нічого – так хоч освіту отримай, а то будеш у нас на шиї все життя сидіти.
Лера пішла до своєї кімнати і щільно зачинила двері. Всі уроки вона зробила ще вдень. Зараз з роботи прийде батько, мамі буде не до неї, і вона зможе спокійно почитати.
Коли Лера закінчила школу, батьки відправили її до Києва до бабусі з боку батька – у Анни Іванівни давно були проблеми з серцем, і в останній рік вона почала почуватися дещо гірше.
– Поїдь до бабусі Анни, хоч на щось ти згодишся – допоможеш їй. А якщо вийде, то, може, вступиш кудись вчитися. Хоча я сумніваюся, що в столиці твій провінційний атестат з відзнакою справить на когось враження.
Але Лера вступила, і не куди-небудь, а до медичного інституту. Вона встигала і вчитися, і доглядати за бабусею.
Закінчивши навчання, Лера стала лікарем-стоматологом. Бабуся, на жаль, не встигла порадіти успіху онуки – Анна Іванівна пішла з життя того року, коли Лера закінчувала навчання.
Батьки, які приїхали провести бабусю в останній шлях, з подивом дізналися, що двокімнатну квартиру біля станції метро вона заповіла онучці. Сперечатися вони не стали.
– Ну, хай хоч квартира у тебе буде, – сказала Лері мама, – залишишся без грошей, зможеш обміняти на якусь студію на околиці.
Самостійне життя дівчина почала з того, що влаштувалася на роботу в звичайну стоматологічну поліклініку. Вона відпрацювала там уже два роки, коли її запросили до приватної клініки.
Зарплата тут, звичайно, була значно вищою, і вимоги до роботи теж.
Але головне сталося приблизно через місяць – до неї на прийом прийшов молодий чоловік. Лера поставилася до нього, як до звичайного пацієнта – вилікувала хворий зуб і призначила наступний візит через три дні.
Однак він чекав на неї вже цього вечора біля виходу з букетом квітів. Вони почали зустрічатися. Ігор був старший за Леру на сім років і відразу почав опікуватися нею.
Він був уважним і турботливим. Майже відразу ввів її в коло своїх друзів, які зустріли її привітно, щоправда, дещо поблажливо.
– Лерочка, ви з Ігорем – така чудова пара! Виходьте за нього, навіть не роздумуйте! – сказала одного разу Аліса – дружина одного з друзів Ігоря.
– Але Ігор мені не робив пропозиції, – зніяковіла Лера.
– Зробить, обов’язково зробить! Ми бачимо, як він у вас закоханий! – впевнено заявила Аліса.
Дійсно, через три тижні Ігор попросив її руки.
Батькам він сподобався.
– Це саме такий чоловік, який тобі потрібен – розумний, розсудливий, він буде врівноважувати твою безглуздість, – сказала мама.
Весілля відсвяткували в ресторані. Гості були переважно з боку Ігоря, Лера запросила лише батьків і двох подруг з інституту.
Вона була щаслива рівно до того моменту, коли оголосили перший танець молодих.
Чоловік взяв її за руку і вивів у центр залу. Перед тим, як пролунали перші звуки музики, він нахилився до її вуха і з посмішкою сказав:
– Сподіваюся, що навіть зі своєю слонячою грацією ти не наступиш мені на ноги.
Лера, яка щойно почувалася як пташка, ніби заціпеніла. Вона не чула музики і під час танцю дійсно двічі наступила Ігорю на ногу.
Ігор помітив реакцію Лери і, коли вони зайняли свої місця, спробував звести все до жарту.
– Будь ласка, більше так не жартуй, мені це не подобається, – сказала вона.
Молоді вирішили жити у Лери, це було недалеко від клініки. Ігорю, який працював на одному з підприємств інженером з техніки безпеки, це теж було зручно. Його квартира, по-перше, була однокімнатною, а по-друге, знаходилася за містом.
Своїм подружнім життям Лера була загалом задоволена. Вона не обтяжувалася домашніми клопотами, тим більше що чоловік допомагав їй. Фінансових проблем у молодій родині не було: звичайно, зарплата Ігоря залишала бажати кращого, зате Лера заробляла дуже непогано.
Вони зробили ремонт у квартирі, оновили частину меблів, двічі на рік дозволяли собі відпочинок на морі.
Лише одне напружувало Леру в їхніх стосунках — Ігор, як старший (як він це пояснював), постійно робив їй зауваження. Особливо прикро було, коли це відбувалося при сторонніх.
Іноді Лері здавалося, що він спеціально шукає привід, щоб її зачепити.
Наприклад, коли вони зібрали друзів, щоб відзначити першу річницю весілля, Лера поставила на стіл новий сервіз, подарований однією з тіток Ігоря.
– Дякую моїй тітці Ларисі, – сказав Ігор, – ось який сервіз на весілля подарувала. Якби не вона, не знаю, з чого б ми зараз їли – Лерка за рік весь посуд перебила. Я думаю, треба переходити на одноразовий– і не б’ється, і мити не треба.
Гості посміялися – Лера образилася і ввечері, коли всі розійшлися, запитала Ігоря, навіщо він виставляє її поганою господинею.
– Та що ти, Лерчик! Я ж просто пожартував. Усі це чудово зрозуміли, у моїх друзів чудове почуття гумору. Стався до цього простіше!
Лера намагалася ставитися простіше, але це не завжди виходило. Коли Ігор називав її розсіяною і безглуздою, поки вона, стоячи перед дверима квартири, шукала в сумочці ключі, вона терпіла і мовчала.
Але якось один з його друзів запитав, коли вони займуться вирішенням демографічного питання. Ігор відповів:
– Це поки що не про нас. Діти – це відповідальність. А з Лерки яка з неї мама? Хіба їй можна довірити дитину? Буде купати – у ванній втоп.ть.
Увечері Лера влаштувала чоловікові перший скандал.
– Мені набридло слухати, як ти виставляєш мене дурепою! – заявила вона. Ще один такий «жарт», і я подам на розлучення.
Ігор вибачився, пообіцяв, що таке більше не повториться. Наступного дня він прийшов додому з букетом її улюблених лілій.
І справді, він протримався досить довго.
Одного разу, коли вони вже були одружені близько трьох років, Лера поділилася з чоловіком радісною новиною: їй запропонували пройти атестацію та отримати першу кваліфікаційну категорію.
Для молодого лікаря, який відпрацював трохи більше п’яти років, – це великий успіх.
– Зараз мене відправляють на курси, потім треба буде пройти всі тести та співбесіду. Якщо вийде – зарплата буде вищою, – раділа Лера.
– Не кажи «гоп», поки не перестрибнеш, – перервав її Ігор. – Ось якщо зможеш пройти, тоді будемо радіти.
У Лери все вийшло. Перед Новим роком вона принесла додому копію наказу та атестаційний лист.
– Зараз вставимо в рамку і будемо показувати всім гостям, – пожартував Ігор.
У рамочку не вставив, але гостям показав. Після того, як по телевізору прозвучало новорічне привітання і гості віддали належне холодним закускам, Лера, намагаючись помістити на стіл блюдо з гарячим, випадково перекинула келих.
Він був порожній і навіть не розбився, а просто впав.
Ігор підхопив його і запропонував підняти келихи за лікаря першої категорії – свою дружину. Випивши, він повернувся до Лери:
– Шановний лікар першої категорії, скажіть, будь ласка, а що робити, якщо у людини руки ростуть не там, де у всіх, а на метр нижче? І все, до чого вона торкається, падає і навіть розбивається.
Після цього він звернувся до гостей:
– Уявіть собі, ви прийдете до такого лікаря першої категорії, а він своїми ніжними ручками вам не зуб просвердлить, а око? Що робити?
Багато хто засміявся, але не всі. Лера дивилася на роти ,які сміялися. У деяких з них були поставлені нею пломби. Гаразд, їх вона пробачить.
Зберігаючи на обличчі привітний вираз, Лера поміняла гостям тарілки і підійшла до чоловіка:
– Ігорю, я дуже погано себе почуваю. Все для чаю та кави на столі в кухні. Торт у холодильнику. Я піду приляжу.
– А як я тут сам?
– Нічого, жінки тобі допоможуть. Мені справді погано. Піду ляжу, інакше доведеться викликати швидку.
Лера пішла в спальню, взяла беруші. Дивно, але хвилин через десять вона заснула.
Наступного дня Ігоря розбудив звук пилососа. Він вийшов зі спальні: стіл був прибраний, посуд вимитий, Лера чистила килим.
– Ти чого так рано галасуєш? – позіхаючи, запитав він.
– Як рано? Вже скоро дванадцята, – відповіла Лера.
Ігор помітив у передпокої дві великі валізи.
– Ми кудись їдемо? – поцікавився він.
– Я – ні, а ти їдеш.
– Куди? – здивувався Ігор.
– В Ірпінь.
Через дві години після того, як Ігор після довгих суперечок, обіцянок і клятв все ж покинув її квартиру, Лері зателефонувала мама:
– Ти що, зовсім з глузду з’їхала? Чоловіка вигнала! Де ти тепер собі такого знайдеш?!
– Такого я собі точно шукати не буду, – відповіла Лера.
– Ось як була ти дурна, так і залишилася! – обурено заявила мати.
– Ні, це я раніше була дурна, а зараз порозумнішала. Тому й вигнала Ігоря, – повідомила Лера.
– А на що ти в Києві житимеш? – запитала мати. – На нас з батьком не розраховуй.
– І не розраховую. Я заробляю на місяць більше, ніж ви з батьком удвох за три місяці. Не пропаду, – сказала Лера і вимкнула телефон.
