Мені 30 років, я виховую одна п’ятирічну дочку. Колишній чоловік покинув нас, коли дитині було пів року, ніякого спілкування, виховання та матеріальної допомоги відтоді немає. Він позбавлений батьківських прав вже.
Я довго переживала цю історію і ні на кого навіть не хотіла дивитися. Мені було боляче, прикро і тяжко. І не до кохання було, я думала тільки, як доньку доглядати, та грошей заробити, щоб не голодувати. Багато чого довелося пережити, але зараз все непогано у цьому плані.
Дівчинка росте та розвивається, у неї все є, ми любимо одна одну. Я працюю начальником відділу, важко, але платять пристойно. У планах у мене поміняти квартиру, тому що живемо ми в дуже тісній однокімнатній квартирі. Півтора роки тому в моєму житті все ж таки з’явився чоловік.
Ми з ним були знайомі ще до того, як я вийшла заміж, але він на той момент був одружений, і стосунків у нас не було, але я йому подобалася ще з тих часів. Потім він розлучився, ми довго не спілкувалися, і тут він зателефонував мені.
Після всього, що довелося пережити з колишнім чоловіком, я не вірила чоловікам і не хотіла стосунків. Але фізіологію все ж таки ніхто не скасовував і в результаті він приїжджав до мене суто заради близькості.
Минуло кілька місяців і почалися розмови про кохання з його боку, про бажання створити разом майбутнє. Я повірила, допустила ці почуття. Але, насправді, наші відносини ніяк не змінилися. Він так само приїжджав до мене кілька разів на тиждень, ночував і все. А минулого літа взагалі ми бачилися рази 2-3 на місяць від сили.
Я влітку їжджу на свою дачу з батьками та донькою. У нього є своя дача, де він проводить вихідні. Він дав зрозуміти, що до мене не їздитиме, бо він тут не господар, але й нас до себе не кликав. Восени він почав приїжджати частіше.
Я порушила питання з приводу майбутнього наших відносин. Мені набридла постійна його відсутність, невизначеність. Я попросила пояснити, чому все літо він зі мною навіть не бачився. На що він відповів, що я сама не виявляла ініціативи, не кликала його. Так до Нового року й спілкувалися.
На новорічних канікулах він перебрався до мене жити. З донькою вони знайшли контакт, у нього дві доньки. Після зайшло питання про гроші, я підняла його сама. Він постійно скаржився, що йому не вистачає грошей, тому що третина зарплати йде на аліменти та багато видатків взагалі.
Я сказала, що не можу його годувати. Він став давати гроші, але небагато, виходить тільки на своє харчування. Я заплющила на це очі, зосередившись на самих стосунках.
Начебто й розуміння було, відсутність сварок, все по-сімейному. Він допомагав у справах по дому. У квітні дуже часто став їздити на підробітки окрім основної роботи, іноді не приїжджав ночувати. Грошей із цих підробітків він мені не давав.
Загалом у квітні він мені їх дав мінімально, бо його майже не було вдома. І зараз, як почалися травневі канікули, він просто зателефонував та поставив перед фактом, що поїхав до себе на дачу і буде там усі 10 днів та ще відпустку після свят. Виходить, чітко дав зрозуміти, що в нього своє життя, а в мене своє.
Тепер я сиджу і думаю, що робити далі. Незважаючи на те, що мені добре з ним, є почуття, я сумую за ним, не бачу сенсу продовжувати ці стосунки. Він стверджує, що любить мене, але його поведінка не має на увазі кохання. Він не цінує мене, він не хоче витрачати свої гроші.
Припускаю, що у нього їх просто немає, але й у мене їх немає, я сама виховую дитину. Тим більше, мені потрібно вирішувати житлове питання, і воно мені тут точно не допоможе.
Виходить, всі наші стосунки зводяться до того, що він робить те, що хоче. Хоче, приїде, хоче, ні. Але тоді навіщо було приходити в мій дім, привчати до себе мою дитину? Це не правильно.
Я вважаю, що він не поважає мене і краще мені розлучитися з ним і жити однією. Я сама лагодитиму крани і тягатиму сумки, як і раніше. Але зате не почуватимуся приниженою. Буду просто самотньою нещасною жінкою, як і раніше. Напевно, я просто не вмію будувати стосунки правильно.
