Мама подзвонила Дар’ї наприкінці робочого дня.
– Дашенько, ти не могла б сьогодні після роботи зайти до нас? – Попросила вона.
– Добре. Щось трапилося? – поцікавилася донька у відповідь.
– Ні, у нас все гаразд, просто давно не бачилися. І поговорити треба, – додала мати.
Даша подзвонила чоловікові, сказала, що зайде до батьків, купила в кондитерській улюблені мамині тістечка і вже за п’ятнадцять хвилин стояла на порозі квартири, де пройшли її дитинство та юність.
Поки вони на кухні пили чай, розмова йшла на загальні теми – як здоров’я бабусі, що викинув у саду Дашин чотирирічний племінник – син її старшого брата, як з першого числа зросли тарифи на воду.
Але коли вони перейшли до кімнати, мама, трохи зніяковівши, запитала Дар’ю:
– Скажи, будь ласка, коли твій Матвій знайде нарешті нормальну роботу? Ви вже півроку одружені, а він як сидів удома, так і сидить.
– А що тобі не подобається у його роботі? – Запитала донька.
– Якось це все несерйозно: хлопцю тридцять років, а він ще жодного разу ніде не працював. От скажи: він має трудову книжку? – Поцікавилася мама.
– Ні. І в мене немає .. Життя змінюється, мамо. Ти сама мені розповідала, що раніше, коли треба було зателефонувати до іншого міста, а домашнього телефону в тебе не було, треба було йти на пошту та замовляти розмову наступного дня. А зараз, сидячи в кріслі, я можу зателефонувати до будь-якого куточку Земної кулі. Чому тебе дивує, що Матвій працює з дому?
– Я не така дрімуча, якою ти мене виставляєш, – образилася мама. Я теж працювала з дому, коли нас усіх під час пандемії посадили на віддаленну роботу . У нас уся бухгалтерія так працювала. Але ми вважалися працівниками фірми, ми отримували завдання від керівництва та виконували їх. Фірма платила нам зарплатню .
– Я знаю, що зараз все більше фірм, якім навіть вигідно тримати працівників на віддаленні. Але твоєму Матвію ніхто зарплату не платить.
– Мамо, йому платять клієнти, – відповіла Даша. – Він має сайт, де розміщена реклама всіх послуг. Люди дзвонять, домовляються. І замовлень багато. Матвій має людей, десять перевірених фахівців, які із задоволенням ці замовлення виконують.
Сам він береться тільки за найскладніші або замовлення постійних клієнтів. У нього відкрито рахунок, куди клієнти переказують гроші, і Матвій, як і будь-яка інша людина, сплачує податки. Тож ти даремно турбуєшся.
– Все одно, доню, – втрутився у розмову батько, – це для чоловіка несерйозно. Ти щодня ходиш на роботу, а твій чоловік спить до десяти. Ми якось зайшли до вас на початку одинадцятої, то він тільки очі продер.
– Бо він може працювати до третьої ночі, – сказала Даша. – Я не розумію, ви мене запросили, щоб про роботу мого чоловіка поговорити? Тоді я піду.
– Піде вона! – Вигукнула мати. – Адже соромно людям сказати, коли запитують, де зять працює – вдома сидить, фактично, у тебе на шиї!
– Мамо, не кажи дурниць! Матвій пристойно заробляє – нам принаймні вистачає. І квартиру, де ми зараз живемо, він купив сам, без допомоги батьків, лише через три роки після закінчення університету. І свою справу почав будувати ще тоді, коли навчався. А тим, хто питає, де зять працює, відповідай, що в Верховній Раді . Нехай заздрять.
– Цю студію , двадцять вісім метрів ти називаєш квартирою? – Усміхнулася мама.
– А між іншим, більшість моїх подруг та однокурсниць або винаймають житло, або живуть з батьками, і наша студія для них – це мрія, – відповіла Даша.
Коли вона повернулася додому, то застала Матвія на кухні.
– Слухай, я сьогодні таку вечерю приготував – діяв за принципами молекулярної кухні. Щоправда, обійшовся без рідкого азоту, а от пароваркою скористався. Сподіваюся, тебе порадує поєднання продуктів. Але якщо що, то в холодильнику є пельмені.
Дар’я не розповіла ,про що вона говорила з батьками. Навіщо обговорювати те, що не потребує обговорення?
Вечеря була цілком їстівною. Коли вони поїли, дівчина вимила посуд, а Матвій сказав, що йому треба ще півгодини попрацювати.
Через півгодини він справді вимкнув комп’ютер і запропонував:
– Ходімо погуляємо!
Вони пішли до невеликого парку, що простягся вздовж набережної. Даша, яка все ще була під враженням розмови з батьками, була мовчазна.
– У вас що, на роботі завал? – спитав Матвій. – Ти якась втомлена. Може, підемо додому, ляжеш спати раніше?
– Ні, на роботі все гаразд. Просто я дійсно відчуваю себе втомленою. А сьогодні по обіді мене просто вирубало за комп’ютером. Я двічі ходила каву пити.
У цей момент вони проходили повз кафе.
– Давай зайдемо? – Попросила Даша. – Я зараз би пару кульок фісташкового морозива з’їла.
Матвій зупинився, уважно подивився на Дашу:
– Даріє Миколаївно, а ви випадково не з дитиною під серцем? Як ви подивитись, якщо ми до фісташкового морозива додамо малосольний огірок?
– Та ну тебе! – засміялася Даша. – Пішли їсти морозиво.
Але коли поверталися додому, Матвій наполіг, щоб вони зайшли в аптеку та купили три тести різних виробників.
Найдивовижніше було те, що Матвій мав рацію – Даша справді чекає дитину.
Але вона не розповіла цього мамі навіть тоді, коли у п’ять-шість тижнів це підтвердив лікар.
– Бережеш мої та свої нерви? – Запитав Матвій, який зовсім не здивувався рішенню Даші.
– Не зрозуміла, – сказала вона.
–Адже я чудово знаю, що моя улюблена теща при кожній нагоді вичерпує тобі мозок через мою роботу. От якби я, як твій брат, працював разом із тестем на заводі, вони б мною пишалися.
– Тебе це ображає? – Запитала Даша.
– Зовсім ні, просто мені шкода тебе, – відповів Матвій.
– У будь-якому випадку, я постараюся якомога довше не говорити мамі, а то вона почне голосити, що ми з тобою дитину на ноги поставити не зможемо.
Однак довелося зізнатися раніше, ніж планували, бо Дашу поклали в лікарню,щоб зберегти дитину .
Нічого страшного не було, але на УЗД з’ясувалося, що вона матиме двійнят, тому лікар запропонувала лягти до лікарні, здати всі аналізи, обстежитися.
Після того як Даша знову опинилася вдома, батьки запросили її та Матвія до себе на вечерю. Коли вони прийшли, там вже були Віктор та його дружина Каріна. І що цікаво – вона також була з животиком.
Після вечері мати – Ірина Іванівна – розпочала розмову:
– Дітки, звісно це велике щастя, але й великі витрати. Ми з батьком цілком могли б допомогти одній із сімей – або Вікторові з Каріною, або Даші з Матвієм. Допомогти і тим, і іншим ми не можемо. Тому ми вирішили продати дачу та поділити гроші між вами. Тільки, Даша, не ображайся – твоєму братові ми дамо більше, ніж тобі, бо він працює, намагається утримувати сім’ю, а Матвій, мабуть, ще не цілком усвідомив свою відповідальність за тебе та ваших дітей.
Даша з чоловіком переглянулись. Матвій не помітно заперечливо похитав головою.
Тоді Даша сказала:
– Мамо, я знаю, як ти любиш свою дачу, свої квіти і вважаю, що продавати її не слід. Я, наприклад, розраховувала приїжджати туди із дітьми, коли вони підростуть. Ти сказала, що ви можете допомогти лише одній родині – ось і допоможіть Вікторові та Карині. А нам не треба, ми самі впораємося. Правда, Матвію? – Звернулася вона до чоловіка.
– Звичайно, впораємось, – підтвердив той.
Увечері мати все ж таки зателефонувала Даші:
– Я розумію, що ти відмовилася від нашої допомоги через гордість, але ти марно думаєш, що ми з батьком зможемо спокійно дивитися, якщо ви з дітьми потребуватимете, а може, навіть голодувати, тому що твій чоловік, судячи з усього, так і не збирається виходити на роботу.
– Мамо! – Майже крикнула Даша, – припини говорити дурниці! Матвій заробляє утричі більше, ніж Віктор!
Побачивши, що дружина плаче, Матвій узяв її телефон і звернувся до тещі:
– Ірино Іванівно, скажіть, будь ласка, я у вас коли-небудь брав у борг? Може Даша у вас до зарплати займала? Ні? От і відчепіться від нас із вашою допомогою. І, будь ласка, не дзвоніть більше Даші з безглуздими пропозиціями, вона після ваших дзвінків засмучується і плаче. Може, ви цього прагнете? Ні? Ось і не чіпайте її.
Він поклав телефон та заспокоїв дружину. Декілька днів було тихо. Потім Даші прямо на роботу зателефонувала Каріна. Вона була дуже зла.
– Хто тебе, Дашка, за язик тягнув? Навіщо відмовила мати продавати дачу?
– Карино, я просто сказала, що нам з Матвієм допомога не потрібна. А вам вони допоможуть.
– Допоможуть! Дадуть тисяч сто чи сто п’ятдесят! А ми з Вітей хотіли на гроші від продажу дачі купити собі машину. У вас машина є! – ще більше розлютилася Карина.
– Так, у нас є машина, і мій чоловік сам на неї заробив, – сказала Даша і припинила розмову.
Але Карина все ще не могла заспокоїтись. Через пару хвилин від неї надійшло повідомлення: «У нас хоч квартира двокімнатна, а я подивлюся, як ви вчотирьох у своїй студії будете спотикатися один об одного».
Увечері Даша розповіла чоловікові про дзвінок Карини:
– Я рада, що мама залишила дачу. Влітку ми зможемо там бувати, а то наша квартирка, справді, для чотирьох замала. А коли діти почнуть ходити, треба буде всі кути закривати.
– Даша, я хотів зробити тобі сюрприз, але не виходить. Боюся сам щось не так зроблю, потім переробляти доведеться. Загалом я хочу купити для нас будинок.
– Будинок? На які гроші? – Здивувалася Даша.
– Гроші є. І на будинок , і на ремонт. Я хотів привезти тебе в нього з дітьми прямо з будинку але зрозумів, що сам не впораюся – адже я не знаю, які шпалери ти захочеш вибрати в дитячу. Так що підключайся. Тобі коли у декрет?
– Через два тижні.
– Відмінно, завтра їдемо дивитися два будинки, які я вибрав. Вони нові, але без оздоблення. Тож фантазуй!
Даші сподобалися обидва будинки, але вона обрала той, поряд з яким були дитячий садок та школа. Крім того, від нього було зручніше діставатися роботи.
З дизайном допоміг один із клієнтів Матвія – він надіслав Даші кілька варіантів, з яких вона вибрала те, що їй більше сподобалося.
На той час, як Даші прийшов срок, будинок був готовий. Залишилося лише перевезти речі. Але цього Даша зробити не встигла. Тільки вона почала укладати коробки, як довелося їхати до пологового .
Батькам вона зателефонувала вже після того, як народила «королівську» двійню – сина та дочку.
Мама, звісно, була дуже рада. Вона останнім часом рідко бачилася з Дашею, бо допомагала Карині – її дитина на місяць раніше з’явилася на світ.
Дашу зустрічали Матвій та батьки – Віктор працював, Карина займалася дитиною.
– Ну, ми до вас, мабуть, не поїдемо, – сказала Ірина Іванівна. – У вас там і так тісно.
– Ні, мамо, поїдемо. Я думаю, що вам сподобається, – сказала Даша.
– Миколо Олексійовичу, рухайтесь за мною і не відставайте, – скомандував Матвій і виїхав із паркувального майданчика .
Побачивши будинок, куди привіз їх зять, батьки були вражені: веранда, передпокій, велика кухня-їдальня. Ще п’ять кімнат, дві ванни кімнати. Меблів було поки що мало, але дитяча та спальня були готові повністю.
– Ось, тут ми будимо виховувати дітей, – сказав Матвій.
– А ту квартирку куди тепер подінете? – Запитала мати.
– Продамо, – відповів Матвій. – Адже треба ще територію навколо будинку впорядкувати. Я хочу альтанку поставити, а Даша збирається цілий розарій влаштувати. І ось тут ваша допомога, Ірино Іванівно, нам дуже знадобиться – я в ландшафтному дизайні нічого не розумію.
