– Я не збираюся нікуди їхати, Тетяно! Я взагалі думав, що ми ці вихідні вдома з тобою проведемо! Тим більше, домовлялися про це заздалегідь! – Невдоволено сказав Іван дружині.
– Та я постійно сиджу вдома! Знаєш, як це набридло? А ти тут, невже відпочиваєш…
– В тому то і справа, що я нарешті відпочиваю! Розумієш? Я два місяці працював без вихідних, допоки навчав цей молодняк, щоб у мене вихідні з’явилися! І я хочу просто відпочити! Виспатися нарешті, а не підриватися о пів на шосту ранку і до семи їхати на роботу!
– На наступні вихідні виспишся! І не о пів на шосту завтра треба буде…
– Я на цих хочу! Розумієш? – Івана вже починала злити ця суперечка з Тетяною, тому він навіть дослуховувати її не хотів.
– Це нечесно! Я старалася, планувала ці вихідні, а ти нікуди не хочеш тепер їхати! Знаєш, як мені прикро, Іване? Ти думаєш лише про себе! – Образилася вона на чоловіка.
– Та ти можеш зрозуміти, що я втомився? Що я не хочу нікуди їхати? – трохи підвищив він голос.
– А я хочу! – Заперечувала вона. – Це ти постійно то на роботу їдеш, то у справах якихось тобі треба…
– А хто тобі винен, що ти сидиш лише вдома? Ти сама вирішила не працювати, стати домогосподаркою! Ось! Будь ласка! А тепер уже тобі нудно?
– Звичайно! Ти постійно на роботі, а я тут одна!
– То тебе ж тут ніхто не замикає! Могла б взяти і сходити кудись! Он подружок би смикнула, і разом би сходили! Не бачу тут жодної проблеми!
– Але я бачу! У мене з незаміжніх залишилася тільки Віка, а вона у своїй газеті так само, як і ти, постійно сидить! Ось що у цьому цікавого? Що…
– Добре! Віка – незаміжня та постійно зайнята! Гаразд! Пропустимо її! Але ж у тебе є й інші, Тетяно!
– Та вони ж одружені! – Відповіла вона.
– Так і ти теж одружена! Не чоловіків же чіпляти ви будете! – посміхнувся Іван.
– Ні, звичайно! Що ти за дурниці взагалі кажеш?
– А чому тоді твої заміжні подруги не підходять нині для зустрічей? Що з ними не таке?
– Тому що вони всі з дітьми зараз, то грошей у них немає! То ще щось! А Ганна взагалі, мало того, що одружена, з дитиною, то ще й на роботу вийшла! Нормальна взагалі, ні? Це як же себе не любити треба?
– А що ж у цьому такого? – не зрозумів Іван невдоволення дружини у цьому плані. – Вона, наскільки я знаю, будує кар’єру, чи не так?
– А кому вона потрібна, коли вже одружена? Навіщо вона їй?
– Може для того, щоб як ти з нудьги не шаленіти? Чи не розглядала такий варіант?
– Та марення це все! Просто Ганна та Віка якісь повернуті на кар’єрі! З ними навіть нудно останнім часом стало! Одна тільки про роботу і про всяку нісенітницю говорить, а інша додає ще й доньку свою до своїх розповідей!
– А навіщо ти з ними товаришуєш у такому разі? Чи може нам також пора дитину завести, щоб ти хоч із кимось була на одній хвилі? Хоча ми…
– Ні! Ні! І ні! Я сказала, що про дітей, ой, точніше, про дитину ми думатимемо тільки після того, як мені тридцять виповниться! Не раніше!
– Так… Пам’ятаю… І якщо чесно, досі не розумію цього твого закидону! Навіщо він? Чому саме після тридцяти?
– Я ж тобі казала, що спочатку нам треба пожити для себе, а потім уже діти! Та й до того ж із квартирою ти ще нічого не зробив…
– У якому це плані? – Не зрозумів Іван. – Чого я з квартирою не зробив?
– Ну… Ми ж уже цілий рік одружені, а ти мене так і не зробив власницею… — ніби ненароком відповіла Тетяна.
– Стривай! – напружено усміхнувся Іван від такої заяви своєї дружини. – А з чого ти взяла взагалі, що я так робитиму? Це нова фантазія твоя від сидіння вдома, чи що?
– Як це з чого? Ми ж одружилися! А у шлюбі все спільне має бути, але я поки що тут живу все ще, як у гостях! – відповіла Тетяна. – Он Ганна, коли заміж вийшла, її чоловік одразу ж і прописав і частку в квартирі відписав, не знаю, що вони там для цього робили, але вони обидва тепер власники квартири! Це як показник намірів, чи…
– Звідки в тебе узялися такі думки?
Іван зовсім не розумів зараз свою дружину. Хоча це у їхній сім’ї було не рідкісним явищем. З того часу, як вона звільнилася з роботи, Тетяна справді деградувала. Не сильно, звичайно, щоб це якось завадило їхньому сімейному життю, але було помітно все ж таки.
– Як звідки? Тому що ми побралися! Що ще тобі треба?
– Ну, побралися і побралися! Ми разом живемо вже три роки, з яких рік одружені, і ти мені тільки зараз вперше сказала, що я повинен відписати тобі частину своєї квартири, щоб ти не почувала себе тут, як у гостях.
– Я щойно сказала те саме, навіщо ти повторюєш? Думаєш, я забула, що казала?
– Не в цьому річ, я просто хочу, щоб до тебе дійшла абсурдність твоїх слів!
– Я не бачу тут жодної абсурдності, Іване! Перестань так казати! Чоловік Ганни так зробив, і тут немає нічого страшного, це, навпаки, зміцнило їхню родину!
– Супер! Я за них радий! Тільки ось до нашої сім’ї це як відноситься?
– Та тому що я почуваюся некомфортно! Як у гостях! Сказала ж тобі вже! Скільки можна запитувати? – Перейшла Тетяна на підвищений тон.
– Заспокойся! Чого ти одразу істерити починаєш?
– Бо інакше ти мене не розумієш!
– Та я й так не розумію твого нового загону! Ми тільки-но говорили про вихідні, а потім якось різко перейшли на тему квартири! Це якось дивно!
– Дивно?! – Закричала дружина. – Дивно те, що я тут уже цілий рік все роблю по дому! А раптом ти візьмеш і виженеш мене?
– З чого раптом? Звідки в тебе взагалі такі думки? Я що, якось давав тобі привід для цього? Навпаки, роблю все, щоб було тобі добре! Захотіла звільнитися з роботи та стати домогосподаркою – будь ласка! У грошах тобі немає жодної відмови! Сиди вдома, займайся тим, чим хочеш, купуй усе, що хочеш! Я тебе взагалі ні в чому не утискаю, але це…
– Ти мав одразу після весілля, , мене зробити власницею квартири, ми ж тепер родина!
– І я, як зі своєю сім’єю, ділюся з тобою всім, що є в мене, але я не повинен нікого робити тут власниками, крім себе, зрозуміла?! – він уже почав говорити грубіше, ніж раніше.
Весь цей час Іван намагався зрозуміти взагалі, чому його дружина раптом завела цю тему. Звідки в її голові взялися такі думки і так різко, адже вона справді жодного разу раніше не говорила про таке.
Вона жила ні в чому собі не відмовляючи, навіть їздила у відпустку без чоловіка, тому що їй захотілося так зробити одразу після звільнення, і Іван не був проти цього. Хоче – хай робить. Він же довіряв їй.
Він не ставив жодних обмежень і ніколи не давав їй почуватися незатишно. Навпаки, все робив за дружину.
– Ось, значить, як? Не винен?
– Так, Тетяно! Не винен! Все, що я маю робити для тебе, я роблю! Ти живеш у повному достатку, не працюєш, робиш усе, що заманеться! Але ця квартира як вважалася за мною , так і буде! Я ж не кажу тобі, що ти маєш переписати на мене свою машину, наприклад…
– Так і не смій! У тебе є своя! – одразу ж злякано перебила його дружина. – Я сама її купувала!
– Так, сама… — трохи посміхнувся він. – Тільки кредит за неї я допомагав тобі сплачувати! – Договорив Іван. – Але я не претендую ні на що, ось і ти, будь ласка, роби так само!
– Машина та квартира – це не одне й те саме! Не треба порівнювати! Ти ж не живеш у мене в машині!
– Слухай, я не можу зрозуміти! Ти що з жиру бісишся? – після недовгого мовчання запитав Іван. – Все було добре, мирно, а тут тебе ніби переклинило на цій квартирі!
– Але ж ти хочеш, щоб мені було добре…
– Так, хочу! Але не ціною свого майна! Дошлюбного! – Знову підвищив він голос на дружину.
– Ось як? Гаразд… — відповіла Тетяна. – Значить, і ти мене більше ні про що не проси!
Вона різко вибігла з кухні, де подружжя обговорювало цю делікатну тему, і закрилася в спальні.
Іван зараз якраз збирався йти спати, він же приїхав з роботи, думав, повечеряє зараз із дружиною, і піде спати, але, мабуть, не доля йому виспатися нормально, і доведеться спати на дивані у вітальні.
Коли він уже ліг на диван, вимкнув світло і починав провалюватися в сон, для нього це було справою однієї хвилини, до вітальні зайшла Тетяна.
– Іване… — покликала вона тихо.
– Що?
– Ти спиш?
– Намагаюся заснути.
– Я тут подумала… І, напевно, дарма я так рознервувалась через цю квартиру…
– Радий, що все прояснилося… — відповів чоловік, не повертаючись обличчям до неї.
– Але тоді знаєш, що нам треба зробити, якщо ти все ще не хочеш робити мене власницею цієї квартири?
– Що?
– Нам треба купити ще одну, щоб вона вже точно була нашою спільною! – сказала Тетяна.
Іван нарешті повернувся до дружини обличчям і кілька хвилин просто дивився на неї мовчки, а потім сказав:
– Гаразд!
– Чесно? Ми купимо ще одну квартиру? – Зраділа Тетяна одразу.
– Чому б і ні! Ти з завтрашнього дня починаєш шукати собі роботу, і ми разом почнемо збирати на нову квартиру!
– Не зрозуміла! Це чому я починаю шукати роботу? – відразу змінилася вона в обличчі.
– Але ж ти хочеш спільну квартиру? Отже, ми обидва повинні зробити для цього якісь зусилля! А інакше – ніяк!
– Але ж я… Я… Іване, це нечесно! Це неправильно! Я не маю нічого для цього робити!
– Тоді я теж не повинен! – Відповів він, пильно дивлячись на дружину.
– От ти якраз і повинен! Ти маєш забезпечувати нашу родину! Ти маєш зробити все, щоб мені було комфортно та добре! Ти маєш…
– Все це я і так уже зробив! – Знову підвищив голос Іван на дружину. – Я повністю тебе забезпечую і жодного разу навіть слова проти цього тобі не сказав! Я привів тебе жити до готової квартири, де ти господиня! Нам не потрібно платити іпотеку десятиліттями! Я все зробив, що залежить від мене! А ось ти … – Він осікся на півслові.
– Що я? – Обережно запитала Тетяна.
– Ти зовсім знахабніла зі своїми запитами!
– Але ж я просто хочу…
– Ти хочеш нічого не робити, і щоб у тебе було все, і навіть, як я зрозумів, готуєш собі шляхи до відступу! Так?
– Але ж це буде неправильно, якщо ми раптом розлучимося, а я залишуся ні з чим… — злякано відповіла вона, бо не могла нікуди сховатися від погляду чоловіка.
А він замість того, щоб щось їй сказати, засміявся.
– Що смішного я сказала?
– Правду!
– Не розумію тебе…
– Так, якщо ми розлучимося, то ти залишишся ні з чим, тільки зі своєю машиною та рештою мотлоху, що ти купувала! Але смішно не це.
– А що? – перебила його дружина.
– За весь час, що ми разом, я жодного разу не подумав про наше розлучення чи розставання! Жодного разу! А ти сидиш удома на всьому готовому і ось, значить, про що думаєш? Так?
– Я просто… Просто…
– Що “ти просто”? Говори вже нормально! – Наказним тоном сказав Іван.
– Я просто сьогодні одну передачу дивилася… І там якраз схожу на нас сім’ю обговорювали, а потім різко чоловік вирішив розлучитися і вигнав дружину…
Іван сів на диван. Спершу він мовчки дивився на дружину, а потім, подумавши, сказав:
– Значить, ти, як я щойно говорив, із завтрашнього дня починаєш шукати собі роботу, Тетяно! Не важливо яку, не важливо де! Головне, щоб ти більше не сиділа вдома, не дивилася будь-яку маячню і займалася справою! Тоді й думки подібні не будуть лізти до тебе в голову, і…
– Я не хочу повертатися на роботу! – одразу підвищила голос на нього дружина.
– Тоді сиди і далі дивися свої передачі! Але квартира, як була моя, так і залишиться! Все, я спати!
Іван встав і пішов у кімнату, раз вже вона була не під замком, а Тетяна залишилася у вітальні сумно думати про свою нещасну жіночу долю.
Тетяна ще кілька разів намагалася поговорити про це з чоловіком, але після другого разу, він вирішив, що цей цирк настав час закінчувати, і перестав їй давати гроші на будь-яку нісенітницю, сказавши, що, якщо вона чогось хоче, тепер нехай заробляє сама.
Він продовжив забезпечувати будинок усім необхідним, але не саму Тетяну, а все через те, що, надивившись всілякої нісенітниці, вона справді отупіла, що не одразу помітив Іван.
Але нічого, робота виб’є з її голови це, а інакше – йому не потрібна така дружина …
