Все почалося банально. Ганнуся відвідала подругу, яка нещодавно стала мамою, потримала на руках беззахисну грудочку, перейнялася щирою, беззубою посмішкою малюка, надихалася одурманюючим ароматом немовляти і через рік стала мамою синочка.
Ні бурхливе студентське життя, ні початок роботи, ні заміжжя, ні численні подорожі не могли зрівнятися з тими змінами, які її життя приніс із собою Костик.
Ще під час вагітності, коли вона, колишня спортсменка, після надягання шкарпеток починала дихати, як хронічний астматик, у неї закралася підозра, що материнство це не лише радість та щастя, а й певні складності та деякі незручності.
До того, що діти не дають висипатися, потребують інтенсивного догляду та змінюють звичний режим, Ганна була готова, але що й чоловік із появою дитини з дорослого розсудливого чоловіка перетвориться на хлопчика молодшого шкільного віку, її не попередив ніхто.
Поки Ганна в пологовому будинку “насолоджувалася” двадцятигодинною зустріччю з сином і “принадами” перших днів материнства, чоловік встиг купити машину і гелікоптер на радіокеруванні, два дрони, залізницю та з десяток конструкторів та комп’ютерних ігор.
На німе питання Ганни щодо повернення іграшок чоловік з обуренням відповів: «Ти що? А у що я з сином гратиму?». Тут вона і зрозуміла, що її життя вже ніколи не буде колишнім… Вийшовши після декрету на роботу, Ганна рік мимоволі робила зауваження «поганим їдокам» у їдальні.
Буквально вимагала, щоб тарілочка була чистенька і на автоматі підтягувала штани своїм молодим неохайним працівникам, чим мало не спровокувала своє звільнення. Готуючись стати матір’ю, Ганна перечитала безліч літератури про виховання дітей і їй здавалося, що вона на цю тему знає все!
Коли ж справа дійшла до практики, раптом, несподівано, з’ясувалося, що всі прочитані книги були про мудрих і спокійних матерів і про поступливих і не за роками розумних дітей. Ні Ганна ні Костик до цих елітних груп не належали, тому виховувати сина вона вирішила старими методами.
Тут пішов ухід і шантаж, і погрози, і підкуп, сильно розбавляло це все величезна кількість безумовного материнського кохання. Але найскладнішим у вихованні для неї виявилося ганяти чоловіка і дотримуватися самих тих правил, дотримання яких вона тепер вимагала від дитини.
Щодня акуратно заправляти ліжко, робити зарядку, прийшовши додому переодягатися, не їсти перед телевізором, лягати вчасно спати і проводити більше часу за книгою. Тобто, робити все з точністю навпаки, ніж як вона це робила до появи сина і почуття відповідальності за його майбутнє!
Коли Костик був ще крихіткою, він був такий солодкий і милий, що Ганна була готова його з’їсти, тепер, коли він був у перехідному віці, вона дуже шкодувала, що не з’їла його в дитинстві. Вона щодня згадувала курси з підготовки до пологів, де їх вчили дихати.
Але тоді чомусь забули майбутню матір попередити, що ця дихальна техніка стане їй у нагоді тільки тоді, коли у дитини настане пубертат. Щоранку і вечір, роблячи заспокійливу дихальну гімнастику, Ганна як молитву, повторює одні й самі слова:
«Дитина ніколи не буває тягарем, проблемою, тягарем, чумою, нещасним випадком чи покаранням. Дитина – це завжди диво!». Вона досі намагається свято вірити у своє диво на ім’я Костик…
