Усе почалося з того, що чоловікові Марини Антону набридло жити в багатоповерховому будинку, та й її пов’язані з цим незручності сильно діставали. Сусіди їм попалися галасливі – то кричали, то співали караоке, то скликали натовпи гостей, які курили на сходовому майданчику і дим проникав до них у квартиру.
Спроби урезонити їх наштовхувалися на залізний аргумент: «А що такого, ми маємо право, ми власники цієї квартири і живемо як хочемо».
Звісно, можна було продати їхню квартиру і купити нову, в іншому будинку, але де гарантія, що нові сусіди не виявляться такими ж, як ці?
– Думаю, що настав час нам звити сімейне гніздо, – одного разу сказав чоловік, потираючи руки
– Викладай давай, не тужи! – попросила Марина.
– Розумієш, кохана, нам потрібен власний будинок. Окремий. І бажано з ділянкою – щоб діти могли там гратися і бігати. Ну і раптом у тобі прокинеться щось садівниче – будеш там кабачки садити й помідори.
-Ніколи в житті! – обурилася вона. – Максимум, на що я здатна на дачі, – це лежати в гамаку і засмагати!
– Це все неважливо, – продовжував чоловік, – а ось дивись сама: я знайшов оголошення в газеті. Дивись, яка чудова ділянка землі, і зовсім недалеко від їхнього мегаполісу! Сосни, озеро, ліс. І досить недорого. Там ми й побудуємо наш будиночок!
Марина подивилася оголошення. Їй воно теж сподобалося. І їхати від ділянки до міста хвилин тридцять – цілком прийнятно.
Загалом, вона купили ділянку і вирішили побудувати там свій будинок. Двоповерховий, зрозуміло, і з усіма зручностями. Антон вибив дозвіл на будівництво, дістав усі необхідні папери. Справа була тільки за тим, щоб знайти архітектора і виконроба з бригадою робітників, які могли б втілити нашу мрію в життя.
І тут пошук затягнувся. Немов змовившись, усі, до кого вони зверталися, називали абсолютно непідйомні ціни.
– Ми так вилетимо в трубу, – сказав одного разу Антон, – Я заробляю дуже навіть непогано, але з цією будовою.
– Любий, – обережно почала Марина, – ми, напевно, неправі в тому, що хочемо отримати все відразу. Давай будувати поетапно. Спочатку що там у нас – вирити котлован, залити фундамент? Ось із цього й почнемо. І кожен етап роботи будемо оплачувати окремо.
Антон подумав-подумав і погодився, що іншого виходу, мабуть, немає. Однак надворі вже була зима і рити котлован у тридцятиградусні морози здавалося божевіллям. Тож вони відклали це до весни, а поки найняли архітектора розробити загальний проект.
За відгуками наших знайомих, архітектор був «класний», але й гроші він узяв чималі. Утім, на фундамент ще залишалося, і щойно настали теплі дні, будівництво закипіло.
Невдовзі вони вже споглядали свіжозалитий фундамент, і виконроб вичікувально дивився на подружжя, намагаючись зрозуміти, чи задоволені вони результатом. Робітники тупцювали на віддалі.
– Ну що ж, спасибі вам, – сказав нарешті Антон. – Давайте розрахуємося. Тепер ми вас покличемо, коли будуть гроші на решту будівництва.
– Господарю, а давайте домовимося, – хрипким голосом промовив виконроб. – У нас зараз однаково інших замовлень немає, то, може, ми потихеньку будувати почнемо, а ви нам заплатите, як усе готово буде? Усе одно не менше ніж три місяці працюватимемо, ви якраз і підкопите грошей.
Антон здивувався і подивився на Марину, немов би питаючи поради. Та знизала плечима.
– Ну, для початку нам треба знати загальну вартість, – почав чоловік.
– Та не проблема! – махнув рукою виконроб. – Зараз швиденько все обрахуємо і до говоримося.
Вони пішли рахувати, і Антон після повернення радісно сказав, що виконроб назвав дуже навіть низьку вартість і нам пощастило, що ми так вдало домовилися. Марина зраділа. Ніхто ж не думав, що таку низьку вартість виконроб порахував, щоб вони погодилися дати їм роботу.
А на ділі все виявилося набагато драматичніше. Посилаючись на «подорожчання» будматеріалів і побічні витрати, виконроб витрусив із подружжя величезні гроші – були періоди, коли через це будівництво Марині з чоловіком довелося їсти одну гречку. Просити грошей у батьків, а тим паче брати кредит не хотілося – соромно було, що вони, дорослі люди, попалися на таку примітивну «розводку». Ну і зрештою, не переривати ж будівництво, коли вже є і стіни, і дах майже зроблено!
Але, слава богу, нарешті будівництво було закінчено! Марина й Антон виплатили всю суму, яку зажадав від нас хитрий виконроб – але коли він заїкнувся про те, що чи не хочуть вони додати щось від себе, подружжя дружно замахало руками. Виконроб, мабуть, зрозумів, що їхні нерви вже на межі, побажав їм щастя в новому будинку і відбув геть разом зі своєю бригадою шабашників.
Загалом, тепер Марина й Антон живуть у своєму будинку, можна, нарешті, і про поповнення в сімействі подумати. Хоча, якби вони знали наперед, у яку суму нам обійдеться будівництво, можливо, залишилися б жити у своїй старій квартирі…
