На той момент я уже раз 10-й пошкодував про себе, що взяв машину напрокат. Вона раз у раз видавала дивні звуки і вже кілька разів глохла посеред дороги.
Коли я проїжджав через якесь селище, машина просто зупинилася і більше не заводилася. Бог тепер його знає, коли я зможу потрапити до райцентру. Я мав бути там на наступний день, бо заплановані переговори.
Пічка в машині теж не працювала. На вулицях селища, що занурилося в темряву, людей не було. Тільки теплі квадратики вікон видавали ознаки життя в цьому місці. Я вирішив, що мерзнути в машині не має сенсу.
Тому я вийшов і пройшов до найближчого будиночка. Я постукав, і двері відчинила молода жінка. Вона була гарною, хоч і виглядала втомленою. Не дивно, адже життя в селищі не назвеш найлегшим.
Проте було щось у ній таке, що одразу зачепило мене. Я навіть забув, з яких слів почати свою промову. Після моєї промови насторожена жінка розслабилася і стала більш доброзичливою. Вона жила бідно.
Це було видно неозброєним оком. Хоч будинок і був пристойним, але він уже давно потребував ремонту. А в кімнатах не вистачало меблів. Жінка посадила мене за стіл і пригостила чаєм із сирниками.
В іншій кімнаті почувся плач. Виявилося, що у жінки двоє дітей – син та дочка. От донечка дуже погано спить. Вона згадала, як місяць тому чоловік кинув її із сином і дочкою зі словами, що тут він задихається.
Сам при цьому він до пуття нічого не зробив для благополуччя своєї сім’ї. А ремонт, який потрібно було зробити ще кілька років тому, тепер став для неї нездійсненною мрією. Їй було важко, але вона розуміла, що далі буде гірше.
Син їй, звісно, допомагає, але він ще маленький. А за донькою потрібно дивитися. Жінка не хотіла думати про погане, але чомусь їй захотілося виговоритися мені.
Вона повідала свою типову, але від цього не менш сумну історію. Про безтурботність у виборі чоловіка, про тяготи життя з інфантильною людиною, яка і привезла її в це селище.
Про те, що її професійні навички нікому не потрібні і їй нічим заробити зайву копійчину. Я уважно слухав її, занурюючись у цей непростий світ. Я знав, що таке буває, але ніколи не стикався з цим безпосередньо.
Несправедливість і випробування, що обрушилися на голову цієї прекрасної жінки, викликали в мене обурення і бажання допомогти. У якийсь момент я теж почав ділитися з нею своїм життям.
Звісно, моє матеріальне благополуччя не викликало жодних сумнівів. Тому ми й не порушували цю тему. Я розповів трохи про своє дитинство, про свого собаку, який зараз перебуває в сестри.
І трохи про самотність, яку я відчував щовечора, повертаючись додому. Ми просиділи так до четвертої ранку. Потім жінка влаштувала мене на дивані, а сама пішла до дітей. Потрібно було хоч якось відновити сили.
Але нам не спалося. Ми обидва були надто збуджені після такого відвертого спілкування. Ми відкрилися одне одному так, як не робили цього вже дуже давно. До того ж в нас була симпатія одна до одного.
Коли піднялося сонце, я попрощався з жінкою і поїхав. Машина знову завелася після кількох маніпуляцій під капотом. Тепер усе має бути добре. На прощання я поцілував жінку в щоку.
У той момент вона мало не розплакалася. Їй не хотілося, щоб я їхав. Через тиждень я повернувся. Я організував ремонт будинку і запросив жінку з дітьми до себе в місто. Через рік ми одружилися
