Для мене ніколи не було нічого важливішого за сім’ю. Я дуже пишалася своїм шлюбом, який тривав уже понад 35 років. Також безмірно любила своїх дітей: старшу дочку і молодшого сина.
Обидва – вже давно досягли успіхів в професійному плані, а дочка так і зовсім стала матір’ю чудових близнят. Тепер єдине, що турбувало мене, це те, що у сина за чотири роки шлюбу досі немає дітей.
Вони познайомилися на концерті. Того вечора син запропонував провести її до будинку, і відтоді вони не розлучалися. Невістка була дуже доброю і гарною дівчиною. В неї була улюблена справа, яка приносила дохід.
Невістка була талановитою художницею і давала уроки живопису. А кар’єра сина була в цифровому просторі. Його це цілком влаштовувало, та й зарплата була пристойна. Через півроку стосунків закохані з’їхалися, а ще рік одружилися.
Я була дуже рада такому союзу. Невістка виглядала пристойною дівчиною, без шкідливих звичок, а значить і з онуками проблем не повинно бути. Так я думала. Минуло чотири роки, а дітей в сина так і не було.
Уже через рік шлюбу я почала активно порушувати питання про онуків. Але син терпляче відповідав, що всьому свій час. Потім він говорив, що до появи дитини потрібно добре підготуватися.
А на четвертий рік шлюбу у відповідь на мої запитання, лише тяжко зітхав. У якийсь момент я почала здогадуватися, що вся справа у невістці. Але ж який сенс у шлюбі, якщо немає дітей?
Невже син не розуміє, що його життя з цією “пустушкою” приведе в нікуди? Одного разу я не витримала і вирушила до них додому. Син все одно працював удома, тож він постійно на місці.
Коли він відчинив двері, я зайшла і одразу сказала, що йому треба нормальна дружина. Та, що може подарувати йому дитину та повноцінну сім’ю. Син злегка сторопів від такого напору з мого боку матері.
Коли він опанував себе, то сказав, що не збирається розлучатися. Але я точно знаю, що йому така дружина не потрібна. Та й якому чоловікові може знадобитися “порожня” дружина? Що вона може тобі дати?
Тому краще закінчити ці стосунки якомога раніше. Я ж не про себе думаю! Просто не хочеться, щоб він потім шкодував і плакав усе життя. З іншої кімнати з’явилася невістка.
Вона не сварилася, а лише сказала, що в неї зі здоров’ям все добре, а питання їхніх дітей начебто мене не обходить. З цими словам вони виставили мене з квартири. Добре, що син схаменувся і пішов провести мене.
Я намагалася йому донести, що діти – це щастя, але син заявив, що ні він, ні невістка не хочуть дітей. Посварив, що я образила його дружину. Після цього він попрощався зі мною і повернувся додому.
Я не знала, як мені реагувати на те, що відбувається, але вона точно знала, що цього тижня дітям краще не дзвонити. Нехай охолонуть, а то, бачте, як вони тут усі розхвилювалися. А я що? Нічого.
Невже потрібно так реагувати на звичайне занепокоєння матері? Адже я нічого такого не мала на увазі. Хоче син жити зі своєю жінкою, то хай живе. Я тут до чого? Я краще дочці подзвоню, та хоч дітей має…
