Я навчався на четвертому курсі університету, коли зустрів прекрасну дівчину. Ми недовго зустрічалися і вирішили жити разом. Дуже звикли один до одного. Але мені треба було поїхати на сім місяців за кордон.
Я отримав грант на навчання за кордоном повноцінний семестр. Для мене це був гарний шанс і кохана не тільки не була проти, а й підтримала моє рішення. Вона пообіцяла, що обов’язково дочекається мого повернення.
Коли я їхав, то мав намір після повернення зробити коханій пропозицію, адже вона була для мене ідеальною. Фігура, личко, голос. Усі риси її образу жили в моєму серці. Іноді ми розмовляли по відеозв’язку.
Кохана, як і раніше, жила в нашій квартирі та працювала після навчання. Коли я розповідав їй про своє життя, то їй ніби не було чим поділитися. Вона лише повторювала, що їй дуже сумно без мене, і що їй важко одній.
Звісно, я побоювався, що вона не дочекається мене. Що одного разу під час прогулянок із подружками вона зустріне когось більш привабливого та перспективного. Але я намагався гнати ці думки.
В поведінці коханої майже не було змін. Хіба що в неї з’явилися невеликі щічки, але мені це навіть сподобалося. Коли прийшов час повертатися додому, то їхав додому з майже спокійним серцем.
Що, якщо вона зустріне мене не так тепло, як раніше? А раптом вона все ж таки знайшла когось, але боялася про це говорити по відеозв’язку? Коли я опинився на пероні, то побачив те, чого ніяк не очікував.
До мене бігла моя кохана дівчина, але я спершу не впізнав її. Замість тендітної милої дівчини до мене підбіг «хом’ячок». Я був у такому шоку від змін, що навіть посварився з нею.
Як можна було з такої красуні перетворитися на «оце»? Після сварки я понад тиждень навмисне гуляв з друзями, щоб хоч якось упорядкувати думки. Коли я все ж таки поговорив з дівчиною, виявилося, що весь час вона заїдала смуток.
З подругами не гуляла, бо не хотіла, щоб про неї пліткували. В неї залишалися лише солодощі та домашня їжа. Але вона пообіцяла, що поверне колишню форму. І все буде як раніше. Та я не був у цьому впевнений.
Я ніяк не міг збагнути, як можна було так запустити себе. З одного боку, я все ж таки співчував їй, але з іншого про весілля вже й мови бути не може. Мене навіть не тягне обійняти її, не те що поцілувати.
Виходить, мені треба чекати, поки вона скине вагу, але тоді як їй пояснити, що такою вона мені зовсім не подобається? Адже вона образиться. Та й мені чекати не надто хочеться.
