Я виросла у досить консервативній сім’ї . Моя мама викладала дітям у школі математику, а тато працював у поліції. Мене так балували! А як же – єдина та улюблена дочка! Батьки порошинки з мене здували, всіляко опікуючи та оберігаючи.
З нами ще в одному будинку жила бабуся, тато мама, і ми з нею були близькими подругами. Вона мене навчила майже всьому, що вміла сама, за що я їй вдячна! Вона ніколи не чіплялася до мене з повчаннями – тільки особистим своїм прикладом вона показувала, як потрібно правильно вчинити.
Я росла безпроблемною і слухняною дитиною, добре навчалася у школі та в інституті. Одразу після закінчення ВНЗ мене взяли на роботу до відділу кадрів поліції, де служив мій тато. Батьки подбали про моє безхмарне майбутнє і підшукали для мене гідного чоловіка.
З Дмитром ми були знайомі ще з дитячих років – наші з ним батьки давно дружили та часто ходили один до одного в гості. Ми нормально спілкувалися, і я завжди знала, що ми одружимося. Здається, мама і тато все передбачили, щоб у мене було безбідне і, на їхню думку, спокійне життя.
І так би все було, якби не один випадок. У відрядження на три місяці до нас до поліції приїхали троє офіцерів. Серед них був Сашко. Коли він зайшов до нас у відділ кадрів для оформлення документів на відрядження, я зникла. Я закохалася вперше у житті і раптом усвідомила, що Дмитро просто друг.
Він завжди був поряд. Спілкування з ним стало моєю звичкою. Я змирилася з ним, як пристосовуються до пломб у зубах. З ним мені було затишно, легко та спокійно. Зручно, як у домашніх капцях під теплою ковдрою. Він був у нашій хаті на правах майбутнього родича, але я його не кохала.
Не приховую, він мені подобався, але не більше. Поважати – я його поважала, але в животі ще міцним сном спали метелики. Склавши крила і згорнувшись у клубочок, вони чекали на своє пробудження. Метелики в мені ожили, і, навіть не питаючи мого дозволу, вирвалися на волю.
Зізнаюся, мені знесло дах. Я розуміла, що до Дмитра я ставлюся не чесно, таємно зустрічаючись із Сашком, але нічого з собою вдіяти не могла – мене тягнуло до нього з непереборною силою. Тато був командиром Сашка. Я розуміла, що якщо він дізнається про наші стосунки, то все зруйнує.
Весілля з Дмитром у нас було заплановане на кінець вересня. Я з Сашою, як партизани в підпіллі, тишком-нишком зустрічалися далеко від чужих очей. Але немає нічого таємного, що не стане колись явним, тим більше в непридатний для цього момент.
Я недооцінила професійне чуття і звірині ревнощі мого батька – він швидко вирахував нас із Сашком у покинутому парку. Що тут розпочалося! Тато кричав, що я зганьбила нашу сім’ю і погрожував, що вб’є нас обох! Жодні аргументи Сашка він навіть і слухати не захотів!
Мене посадили під домашній арешт, а Сашу, як покарання, послали охороняти якусь базу на околицях міста, з проживанням на тому ж об’єкті. Щодня батько приводив мене на роботу і ретельно стежив, щоб я нікуди не відлучалася. Потім він відводив мене додому, де за мною стежила мама.
Бабуся намагалася поговорити з батьками та захистити мене, але вони ігнорували її розумні докази – вона єдина, хто тоді був на моїй стороні. Тато кричав, що Сашко голодранець, а з Дмитром я буду як сир у маслі кататися, він мене начебто любить і буде все життя балувати, як дитину.
Батьки суворо заборонили мені щось із цього приводу говорити Дмитру і скасовувати весілля. Вони думали, що переконають мене. Звичайно, подібної поведінки з мого боку ніхто не очікував, і тато вирішив, що дурниця з моєї голови скоро вивітриться і я стану, як раніше, поступливою і слухняною.
Настав час Сашкові їхати додому. Він прийшов до нас у контору забирати папери на відрядження. За той час, що ми з Сашком не бачилися, він сильно схуд і змарнів. Обережно, щоби ніхто не побачив, він вручив мені записку і вийшов.
Як зараз пам’ятаю, що було написано на аркуші у клітинку зі шкільного зошита. Ця записка завжди зі мною, вона – наша родинна реліквія. Там було написано, з якого вокзалу він буде їхати і що чекає мене там, якщо я звісно хочу бути з ним та вийти за нього.
До кінця робочого дня я була вся, як на голках. Не сказавши нікому жодного слова, я вийшла в туалет, відчинила вікно і вистрибнула. Так я опинилася на вулиці – добре, що то був перший поверх. У моїх руках була маленька сумочка, в якій лежали хустка, гаманець, помада, гребінець і паспорт.
Це все, що в мене тоді було. Не пам’ятаючи себе від радості та не бачачи перед собою жодних перешкод, я поспішила на залізничний вокзал. Сашко стояв біля центрального входу й уважно дивився, як із автобусів та припаркованих на машин виходять люди.
Побачивши мене, він побіг до мене на зустріч! Він схопив мене на руки та закрутив! Потім ми довго поїхали поїздом та це була найкраща подорож у моєму житті! У мене не було з собою жодних речей, але у той момент їхня відсутність мене мало хвилювала.
Для мене головним було те, що поряд був Саша, і я могла дивитися йому в очі, а вони говорили мені, що скоро у мене буде все необхідне, варто лише трохи потерпіти. Приїхавши до Києва, Сашко відвіз мене до своєї тітоньки Ніни, у якої я жила до нашого весілля.
Коли я тікала, то на своєму робочому столі я залишила записку для батьків, де написала їм про те, щоб вони мене не шукали. Я запевнила їх у своєму коханні і просила більше не втручатися у моє життя. Мене дуже пригнічувало те, що я засмутила дорогих моєму серцю батьків.
Я сумувала, мені було гірко від того, що я так вчинила з ними, але й повертатися додому я теж не хотіла. Сашко бачив мій стан і заспокоював мене. За кілька днів до весілля він поїхав кудись, як сказав мені, у справах. В день весілля біля РАГСу я стояла в білій сукні під руку з Сашком.
Прийшли родичі мого майбутнього чоловіка та його товариші по службі. Я стою, як сирота, і думаю про те, як би мені не розплакатися. Моїх рідних немає поряд, а мені так хочеться їх обійняти та отримати батьківське благословення!
І тут я бачу, як по килимовій доріжці до нас на зустріч йдуть мої рідні та безцінні тато та матуся та моя дорога бабуся! Вп’ятеро ми міцно обнялися і кілька хвилин ридали навзрид! Виявилося, що Сашко, нічого мені не сказавши, з’їздив до моїх батьків просити моєї руки.
Тато його вислухав, але нічого зрозумілого йому не відповів – він ще був розсерджений. Також Сашко поговорив і з Дмитром. Батьки благословили нас і подарували купу подарунків, але це не було для мене головним. Головне, що вони прийняли мій вибір і були поряд у важливий день!
А коли у нас народився первісток, мама приїхала і допомагала з дитиною цілий місяць! Ми з Сашком жили дружно. Траплялося, що ми один одного не розуміли, але наше кохання покривало всі недоліки та шорсткості. У нас народилося троє дітей. Сашко був для мене добрим чоловіком, а для дітей дбайливим батьком.
