Я розумію, що характер псується не від хорошого життя. Сестрі мого чоловіка свого часу довелося нелегко – вона старша за мого чоловіка на дев’ять років, мама в них була людиною дуже хворобливою. Тож виховання мого коханого повністю лягло на незміцнілі плечі старшої сестри.
Вона і до школи його водила, і уроки з ним робила. Мій чоловік так звик у всьому її слухати, що навіть зараз ні в чому не може їй перечити. Підозрюю, що він побоюється її. Мій свекор багато працював, щоб відбудувати будинок. Треба сказати, вийшло як у казці!
Будинок великий, дзеркальний, з двома входами і двома рівноцінними ділянками. Батьки чоловіка навмисне так усе спланували, щоб заповісти дітям дві рівні частини. Ми, поки були живі батьки, винаймали двокімнатну квартиру на трьох – мене, чоловіка і доньку.
Коли свекрухи не стало, сестра чоловіка одразу переїхала у свою половину. Тут-то все і почалося. До цього моменту ми добре ладнали, хоч і бачилися тільки на сімейних застіллях. І в мене, і в неї підростає донька, тільки її на кілька років старша, вже до школи ходить.
Ось так сядеш поговорити з людиною, і здається, що все між вами добре, навіть є якесь розуміння. Однак життя у спільному побуті змінило абсолютно все. Побут у нас тепер спільний, хоча я вважаю, що так бути не повинно. Коли і свекра не стало, ми переїхали в батьківський дім.
Точніше, в його половину. На той момент у сестри мого чоловіка вже визрів план невеликої перебудови. Ідея полягала в тому, щоб злегка оновити ландшафт. Вона і архітектора запросила, і садівника, і бюджет підбила. Від нас вимагалося тільки внести свою половину.
Організацію і планування вона повністю взяла на себе. Здавалося б, гріх скаржитися. Задумка полягала в тому, щоб оновлення обох сторін теж було дзеркальним, щоб вигляд не псувати. Тож наш бік теж уже було розплановано відповідно до її смаків.
Я була не проти, та й чоловік теж, врешті-решт, гроші було вкладено чималі, та й задумка була красива. Кілька декоративних дерев, живопліт, кам’яні доріжки на новий лад, загалом, усе за феншуєм. Якось раз я заїкнулася про те, що, можливо, білі двері не найкраще рішення, але мене ніхто не слухав.
Навіть чоловік, з яким ми завжди ухвалювали рішення разом, тепер був на боці сестри. Потім почалися перестановки. Я виросла в приватному будинку і не люблю міську метушню. З дитинства допомагала бабусі на дачі і знаю, як поводитися із землею. Після життя у квартирі хотілося вирощувати щось.
До цього в мене тільки помідори чері були на підвіконні, а тепер ціла ділянка. Саджай – не хочу! Нічого особливого: огірки, помідори, парочка кабачків. Обравши чудовий недільний день, я почала приготування і розчистила трохи ділянку під вікнами.
І щойно почала ставити тепличку, сестра чоловіка тут як тут. Крик піднявся на всю вулицю! Як це я, не порадившись із нею, “зіпсувала її ландшафтний дизайн” і “хочу влаштувати зарості бур’янів”. Я просто обімліла. Мало того, що всі рішення щодо ділянки ухвалила вона, так й посадити нічого не можу.
Тому що все, бачте, має бути однаково й акуратно, сусідам на заздрість. Чоловік довго вмовляв мене здатися. Я вирішила відкласти затію до наступного сезону за принципом “стерпиться-злюбиться”. І мені здавалося, що цей жест доброї волі має принести свої плоди, але справи стали гіршими.
Як я вже казала, на обох ділянках багато декоративної рослинності, і за нею має хтось доглядати. Тож кожна зустріч з сестрою чоловіка – це отримання вказівок. Коли і що треба обрізати, обкопувати, удобрювати тощо. Мало того, вона ще й нашій доньці роздає вказівки і повчає її.
Останньою краплею стало те, що я помітила, що донька перестала ходити на сусідню ділянку гратися з сестрою. Виявляється, зовиця не хоче, щоб моя донька ходила “квіти топтала” й узагалі бавилася на тій ділянці, бо боїться за чисті стіни й доріжки. Її ж донька робить на нашій ділянці все, що їй заманеться!
Я вирішила, що так тривати більше не може, і склала свій механізм захисту. Виявляється, з нею можна було домовлятися! Тільки слова треба було підбирати інші. Щойно я чітко окреслила свої кордони, я помітила, що сестра чоловіка не така вже й неприступна, а тільки якщо їй дати свободу.
Варто трохи натиснути, і вона одразу тушується. Напевно, не звикла, що їй дають відмову. Наші ідеї з чоловіком до цього взагалі не віталися. Ми завжди робили “некрасиво” і “неправильно”. Коли я відмовляюся робити на своїй ділянці щось для ландшафтного дизайну, вона починає істерику.
Кричить, що так жити не можна і що ми ставимося до неї не по-божеськи, що це порушує її права. Тоді я пропоную їй викликати поліцію, щоб нас розсудили стражі правопорядку. Чоловік спочатку був не в захваті від того, що ми “перестали ладнати”, але ми й не ладнали.
З часом їй, здається, почало набридати, і вона все рідше з’являється біля наших дверей. І дочка її теж. Я, правда, і сама не знаю, що тепер робити. Знайомі кажуть, що найрозумніше або з’їхати, або продати частину будинку. Знімати житло при своїй ділянці теж не вихід, а продавати чоловік не хоче.
Жити ж в постійному стресі теж не хочеться. До того ж я дуже хочу завести собаку. Але боюся, що сестра чоловіка може й отруїти бідну тварину, якщо пес їй ділянку перекопає. Ось чекала весни. Тепер думаю, чи ставити теплицю?
