Я з чоловіком фактично одразу після весілля взяли іпотеку на квартиру. Сім’я молода, жити не було де, а з дітьми ще можна було почекати. А там вже й з боргами б розрахувалися як раз. Але доля виріши інакше.
Ми аж ніяк не були готові до появи дитини. Було дуже важко, грошей не вистачало і почалися постійні сварки. Вже навіть пішли розмови про розлучення, бо ніхто вже не витримував напруги. Рішення знайшлося вкрай несподівано.
Допомагати з малюком визвалася свекруха. Я буда не дуже щаслива від цього, але варіанті в не було. Моя мама живе занадто далеко, щоб постійно сидіти з онуком. Я ж швидко знайшла роботу та половина всіх витрат лягла на мене.
Я з усіх сил намагалася поєднувати роботу та дитину, але я так втомлювалася, що руки просто опускалися. Просила чоловіка про допомогу, але він лише незадоволено крутив носом. Допомоги й годі було шукати.
Коли зверталася з проханнями до свекрухи, то та читала мені лекції, що я не так живу. Завжди наводила себе в приклад, що їй ніхто не допомагав і вона все встигала. За її словами, я вже маю безкоштовну няньку, тому не маю права жалітися.
Так поступово на кухні з’являлося все більше брудного посуду, білизну прали все рідше, а шар пилу ставав все товще. Після роботи я валилася з ніг і все, що встигала – вечеря та прання дитячих речей. При цьому свекруха не забувала нагадати мені, що я погана хазяйка, замість допомоги з хатніми справами.
Я дуже хотіла розрахуватися з боргами, тому терпіла це все щосили. Але з кожним днем ставало все важче. Чоловік ніяк не хотів допомагати з хатніми справами, вважаючи їх жіночою справою. Чи треба казати, що надовго мене не вистачило.
В мене просто урвався терпець і я звільнилася з роботи, хоча вона мені дуже подобалася. Я знову поринула у вир хатніх справ. Та в сім’ї ситуація не покращилася. Чоловік звинуватив мене в тому, що не дбаю про сім’ю, а думаю лише про себе. Чим я заслужила таке ставлення?
