— Ти з глузду з’їхала?! Де моя антонівка?! — крик пролунав по дачному кооперативу так, що сусіди потягнулися до парканів.
Олена стояла посеред двору, хапаючи ротом повітря й дивлячись на глибоку яму там, де ще зранку розлога яблуня захищала веранду від палючого сонця.
Поруч, спершись на паркан, стояла Катерина — господиня сусідньої ділянки. Вона ліниво потягувала квас зі склянки і навіть не повернула голови в бік ошелешеної сусідки.
— Не кричи, Олена, у мене від твого вереску починається мігрень, — поставивши склянку на стіл, відрізала Катерина. — Люди за розчищення території платять величезні гроші, а я тобі послугу зробила, звільнила від осіннього прибирання гнилі.
З тебе пляшка хорошого напою за прибирання. Мої хлопці три години возилися.
Олена опустилася на лавку. Ноги не тримали. Буквально чотири години тому Катерина постукала у хвіртку з лагідною посмішкою і попросила: «Олено, у тебе антонівка ломиться, можна я трохи на пиріг зберу? Ввечері діти з міста приїдуть».
Олена, зайнята прополюванням, махнула рукою: «Звичайно, Катю, бери скільки потрібно, мені не шкода».
Вона поїхала до будівельного магазину на околиці , за плівкою, всього на пару годин. А коли повернулася, застала фінал: вантажний маніпулятор уже виїжджав з її зламаних воріт, везучи в кузові величезне дерево з корінням.
На ділянці Олени залишилися лише глибокі колії від важких коліс, розчавлена грядка сортової полуниці та зяюча порожнеча.
— На який пиріг, Катя?! — Олена підскочила до паркану. — Ви пригнали бригаду й техніку! Ви вирвали живе дерево з коренем! Це приватна власність!
— Ця твоя «власність» росла під нахилом і кидала тінь на мою нову теплицю, — Катерина підійшла впритул, і її удавана привітність миттєво зникла.
— Помідори через тебе не отримували достатньо світла. Я два роки просила тебе спиляти цю стару яблуню або обрізати гілки.
Ти відмахувалася. Тепер я сама вирішила питання. Дерево переїхало на ландшафтну ділянку до мого зятя в Обухівський район. Там за такі дерева платять хороші гроші. Так що скажи спасибі, що я з тебе за ремонт паркану не вирахувала — моїм робітникам довелося знімати секції, щоб машина під’їхала.
Олена відчула, як до горла підкочується глуха лють. Цю антонівку садив її покійний батько, професійний гідротехнік, який колись і створював цей кооператив. Це була не просто яблуня, а пам’ять, під якою збиралася вся родина.
— Я викликаю поліцію, — тихо, але чітко промовила Олена, дістаючи телефон. — Це умисне знищення майна та крадіжка. Групою осіб.
Катерина лише презирливо пирхнула й поправила сонцезахисні окуляри.
— Викликай хоч прокуратуру, Олена. Мій зять — заступник начальника районного управління. Ти кому дзвонити зібралася? Нашому дільничному? Та він у нас минулих вихідних на обіді був. Твоя заява загубиться у відділі швидше, ніж висохне ця яма.
І взагалі, у мене є свідки, що ти сама дозволила мені розпоряджатися яблуками та деревом. Мої робітники підтвердять, що ти сказала: «Забирай усе, що потрібно».
Катерина розвернулася й пішла вглиб своєї ділянки, гучно грюкнувши дверима дорогого цегляного будинку.
Олена залишилася стояти сама. Усвідомлення того, що сусідка залишається безкарною, пекло її зсередини.
Місцевий дільничний справді неохоче зв’язувався з впливовими дачниками, а зять Катерини регулярно привозив до селища районне керівництво.
Шансів вирішити питання через стандартний виклик патруля прямо зараз було мало — затяжна паперова тяганина та відмови були гарантовані.
Але Катерина зробила одну помилку. Вона забула, хто саме на початку дев’яностих проєктував і прокладав усю дренажну та водовідвідну систему цього дачного масиву.
Олена зайшла в будинок, піднялася на горище і серед старих документів відкопала щільну папку з інженерними кресленнями. На пожовклому папері рукою її батька були чітко виведені схеми підземних комунікацій. Олена довго вдивлялася в лінії, і її губи стиснулися в тонку лінію.
Через два дні до ділянки Олени під’їхала вантажівка приватної ремонтної служби. З неї вийшли троє робітників у спецодязі. Катерина, помітивши рух біля огорожі, одразу вибігла на ґанок.
— Що це за розкопки? — крикнула вона. — Олена, якщо твої робітники пошкодили фундамент мого паркану, я тебе по судах затягаю!
— Не переймайся, Катю, — спокійно відповіла Олена, звіряючись із планшетом. — Ми проводимо планову реконструкцію зливової каналізації. Виключно на моїй території.
Насправді робітники за вказівкою Олени розкопували ґрунт за пів метра від межі ділянок. Саме там, згідно з кресленнями, розташовувався старий магістральний перепускний колодязь і обвідний контур дренажної системи.
Ця гілка забезпечувала стік ґрунтових вод з усієї верхньої тераси пагорба, де якраз і стояв важкий будинок Катерини.
Свого часу батько Олени за власні кошти проклав цю трубу ширше, ніж передбачав проєкт, щоб врятувати сусідню низинну ділянку від заболочування.
Тоді там мешкав старий ветеран, якого батько поважав. Але тепер у землі з’явився новий, цинічний господар.
— Закрийте цей відвід, — наказала Олена бригадиру. — І встановіть запірну засувку на дренажному відводі. Офіційно — труба на моїй ділянці зношена, є загроза підмивання фундаменту мого власного погреба. Маю повне право локалізувати аварію.
— Але господине, — завагався бригадир, оглядаючи схему, — якщо ми тут перекриємо, у неї вся вода від злив і підземних джерел піде назад під цоколь. Через тиждень там підвал затопить, а у неї ж цокольний поверх глибокий, вся автоматика полетить.
— Роби, — відрізала Олена. — Труба стара, лежить криво, створює мені проблеми. Я просто захищаю свою власність.
Минув тиждень. У суботу на область обрушився затяжний циклон — сильна злива йшла майже добу без зупинки. Олена сиділа на веранді, пила чай і спостерігала за тим, що відбувалося за парканом.
Спочатку на ділянці Катерини розм’як і поплив дорогий рулонний газон. Потім вода почала стрімко заповнювати ту саму нову теплицю з томатами, перетворюючи грядки на брудну кашу.
Але справжня криза почалася ввечері, коли з цокольних вікон котеджу Катерини долинув глухий шум — ґрунтові води, заблоковані заглушкою на ділянці Олени, пішли шляхом найменшого опору і почали затоплювати підвальні приміщення.
Катерина вискочила на ґанок у галошах, які тут же застрягли в рідкій глині. З будинку з криками вибіг її зять, намагаючись витягнути у двір коробки з дорогою імпортною технікою та насосне обладнання.
— Олена! — відчайдушно закричала Катерина, підбігаючи до паркану. — У нас катастрофа! Підвал затоплює, там котельня й генератор! Подзвони своїм робітникам, нехай негайно відкриють труби! Ми ж потопаємо!
Олена повільно підійшла до паркану, тримаючи в руках папку з кресленнями.
— Навіщо дзвонити, Катю? — спокійно промовила вона. — Це природний процес. Твоя садиба просто розташована в невдалій низині й заважає природному відтоку вологи з мого городу.
Я позбавила себе вогкості. З тебе, до речі, пляшка хорошого напою за консультацію з гідрогеології.
Зять Катерини, розлючений і промоклий до нитки, підбіг до огорожі:
— Що ти робиш, жінко?! Я подам на тебе до суду! Я зараз викличу комісію з сільради, екологічну інспекцію! Ви псуєте нам будинок!
Олена відкрила папку і продемонструвала оригінали документів із печатками архітектурного бюро.
— Викликай кого завгодно, шановний. Це приватний автономний дренаж, спроєктований і оплачений моїм батьком ще до того, як ви цю ділянку викупили.
За офіційним кадастровим планом цієї гілки на балансі комунальних служб немає. Це моя приватна власність, і я ліквідувала аварійний, на мою думку, вузол, який загрожував моєму погребу.
А ось те, що ваш цокольний поверх побудований без урахування дренажної подушки і порушує висотні позначки рельєфу — це вже привід для будівельної експертизи.
Хочете перевірити, чиї юристи швидше доведуть правоту? У мене племінник працює у відповідному департаменті міністерства. Оформимо зустрічну перевірку вашого об’єкта?
Чоловік замовк. Він кинув погляд на підписи на документах, оцінив впевнений тон Олени, потім подивився на бурхливу воду, що заливала вікна підвалу, де вже відключалося автоматичне управління системою опалення.
Уся його адміністративна впевненість зникла. Він різко повернувся до тещі:
— Мамо… Що ви тут влаштували через свою теплицю?! Ви ж казали, що з усіма про все домовилися!
Катерина розгублено переводила погляд із зятя на Олену, важко дихаючи.
— Олено… Ну Олено, ну почекай, — заговорила вона тихіше, хапаючись за стовпи паркану. — Ну я запалилася, не подумала. Зять цю яблуню на своїй садибі посадив, робітники її акуратно перевезли, вона там стоїть… Що треба зробити? Давай вирішимо по-сусідськи, у нас же котел заллє!
Олена закрила папку.
— Завтра вранці до моїх воріт під’їде ландшафтна машина. Привезе дорослу, здорову, плодоносну антонівку з професійного розплідника — не тоншу за ту, що ви вкрали.
Ваші робітники висаджують її на колишнє місце під моїм наглядом. Відновлюють мені зіпсований паркан, повністю замінюють пошкоджену грядку полуниці новими кущами. І виплачують компенсацію за зіпсований газон і мої нерви. Суму зятю я надішлю в месенджер.
— Та це грабіж! Такі гроші за одне дерево?! — спробувала обуритися Катерина, але зять різко перервав її:
— Мамо, замовкніть!
Він повернувся до Олени й кивнув:
— Завтра о дев’ятій ранку машина й бригада будуть біля ваших воріт. Все відновимо на найвищому рівні. Тільки відчиніть засувку, у нас зараз автоматика в котельні замикається!
Олена подивилася на годинник і зробила крок назад до своєї веранди.
— Бригада приїде, почне розвантаження — тоді й відкрию. А поки що пошукайте дренажний насос напрокат. Кажуть, на виїзді з міста є цілодобовий прокат.
