Мені 61 рік, але доводиться працювати, бо ж на пенсію не проживеш. Дочка народила трьох дітей і весь світ їй з тієї причини винен.
Допомогла протягом 7 років усім, що могла. І матеріально і фізично. У вихідні хочеться просто відпочити, зайнятися якимись особистими справами.
Тим більше, що живемо з 79-річною мамою в одному будинку. Їй теж необхідна турбота та увага. Але дочка вважає, що я маю всі вихідні і години після роботи перебуває у неї в будинку і допомагати. А іноді просто немає сил.
На цьому грунті постійні образи та причіпки з боку дочки. Намагаюся пояснити, що я маю своє життя, що я хочу відпочити, почитати і подивитися телевізор.
Але повне нерозуміння та претензії. Мама сердиться, що дочка «сіла мені на шию». Вона була суворою в дитинстві з нею (єдиною онучкою), тепер та платить їй тією ж монетою, спілкується холодно.
Мама ображається, а я не хочу нагадувати їй про все. І так кругом винна.
