Мама зателефонувала мені з ранку і у звичайній для себе манері поставила перед фактом. До мене їде моя тітка на кілька днів….

Якщо так подумати, першим найщасливішим днем у моєму житті був день переїзду в місто. Як дівчині, яка народилася в селі, мені важко вам це передати, але я терпіти не можу все це свіже повітря, тишу і роботу на городі без кінця і краю. Розумію, що є люди, які зі мною не погодяться, але я така.

Дайте мені доступ до Інтернету, пачку бургерів, кімнату, хоч найкрихітнішу, і я буду дуже рада. Тому ви, напевно, не здивуєтеся, що моєю метою номер один стала купівля квартири. І вона, ця мета, здійснилася півроку тому. Довелося багато працювати, відмовляти собі в усьому, взяти кредит.

Але тепер я господиня невеликої хрущовки майже на околиці міста. І знаєте що? Це був другий найщасливіший день у моєму житті. Тому що я зачепилася і тепер можу жити, як завжди і мріяла. Батьки були від цього не в захваті. Вони дуже хотіли, щоб я залишилася з ними, в одному домі.

Знайшла собі місцевого нареченого і продовжувала сімейну традицію: він працює на підприємстві, а я цілодобово прибираю, готую, перу, виховую дітей. Загалом, як це все було століттями в нашій історії. Обслуговуючий персонал із золотою каблучкою на пальці, а я цього боюся неймовірно.

Мама постійно дзвонить і вимагає від мене уваги та допомоги. Хоча в них із татом усе добре. До моїх братів жодних питань немає. Вони вже давно виїхали і завели свої сім’ї, але з мене, єдиної дочки, особливий попит. Я намагалася різними способами пояснити, що все. Я живу своїм життям.

Якщо треба допомогти в чомусь суттєвому, я допоможу, а для всяких дурниць у мене просто немає часу. Я працюю і будую кар’єру. Вибачте. Але ні, такого права мені ніхто не давав. Хоча… Був один випадок. Мама зателефонувала мені з ранку і у звичайній для себе манері поставила перед фактом.

До мене їде моя тітка на кілька днів. Моєму племіннику потрібно вступати, а переночувати ніде от вони і поживуть в мене, не чужі ж. Вони із собою продуктів візьмуть, картоплі, помідорів, огірків. Усе свіже, щойно зірвали. Тож мені наче буде вигода. Тільки я маю то все ще й носити.

Мама хоч і зробила паузу після сказаного, але не для того, щоб вислухати мою реальну відповідь, а щоб почути, як я кажу: “Так, звичайно”. Я спробувала відповісти, що мені буде незручно, я не чекала гостей, у мене безлад і все інше, але мама на це, як завжди, не реагувала.

Спробувала віджартуватися, а потім, коли зрозуміла, що я дійсно збираюся відмовитися, почала тиснути морально. Згадала якісь мої дитячі проступки, про мій борг перед батьками. Я відмовила знову і повісила слухавку. Взагалі, я так ніколи не робила, якщо чесно.

Але останнім часом навалилося стільки роботи, що внутрішніх сил, які зазвичай мене стримують, просто не вистачало. Мама передзвонила ще раз, а потім ще й ще. Зрештою мені на телефон прийшло повідомлення про те, що вона вже сказала, що я згодна. І ввечері до мене приїдуть родичі.

Тобто мене поставили перед фактом. Рівно о 8 вечора я була біля свого під’їзду. І прочекала ще півгодини, поки на горизонті не з’явилися тіткині “жигулі”. Тітка діловито на мене подивилася, обійняла і почала розповідати якісь локальні новини про людей, яких я взагалі не знаю.

Племінник вийшов із машини другим і тільки сором’язливо дивився під ноги. Я бачила, що він почувався не у своїй тарілці. Коли тітка вже було захотіла вивантажувати з машини свої городні скарби, мене ніби переклинило. Я попросила її зупинитися і сказала, що не можу їх у себе прихистити.

Дивлячись у широко розпростерті тіткині очі, я без запинки заявила, що у мене зараз у квартирі перебуває чоловік. Тому їм двом краще зупинитися в готелі поблизу. Так, мама дзвонила мені сьогодні вранці, але там, у селі, настільки поганий зв’язок, що наш дзвінок перервався.

І не було можливості їй передзвонити: поганий зв’язок, не ловить сигнал. Я навіть запропонувала їй позичити трохи грошей, якраз на те, щоб вистачило зупинитися на кілька ночей в іншому місці, але тітка відмовилася, сказала, що гроші в них є. Якщо приїжджаєш у місто з села, треба йти по магазинах.

Але їй сумно, що вони не зможуть побути зі мною як родичі. Я відповіла, що так, це сумно, Але, можливо, завтра після роботи в нас вийде посидіти в кафе. Я швидко скинула племіннику на телефон усі необхідні адреси, і родичі, попрощавшись, поїхали. І все.

Я навіть не могла повірити, що вони можуть так спокійно відреагувати. Я очікувала, зізнаюся, скандалу і криків на весь під’їзд, але вийшло інакше. Наступного дня зателефонувала мама. Зрозуміло, не прихистила родичів, зрадила сім’ю, коротше, вчинила смертний гріх.

Ну, що робити, не ігнорувати ж її все життя. Узяла слухавку. З телефону почувся тихий мамин голос. Привіталася, запитала, як справи. Я відповіла стандартно, все добре. Тоді мама вкрадливо так поцікавилася, що за молодий чоловік перебував у мене вчора вдома, у вечірній час.

Я сказала, що це не важливо, і, уявіть, вона погодилася! Вибачилася, що лізе зі своїми запитаннями в моє особисте життя. Ми мило поспілкувалися ще хвилин десять, без криків, перебивань і якихось ультиматумів. Було незвично. Коли вже прощалися, мама видала, що розуміє, що я вже доросла.

Мама завжди залишиться мамою. І навіть якщо вона перестане думати про тебе як про дитину, дорослою ти все одно будеш повинна її слухатися. Тільки це стосуватиметься вже якихось серйозніших тем, а так нічого не зміниться. Тепер ось не знаю. Де б мені по-швидкому знайти собі кавалера?

You cannot copy content of this page