– Синочку! Іди, посидь з нами! Що це за похмурий вигляд? Куди ти пішов?
Максим зачинив двері до кухні, де галасувала весела компанія на чолі з матір’ю, і пішов до кімнати молодших.
Сьогодні знову доведеться обійтися без вечері. Він-то нічого, благо Ніна наполягла, щоб він поїв, і завернула йому з собою цілий пиріг з м’ясом. Сьогодні в кафе було весілля, і вони звільнилися дуже пізно. Що б він робив без неї! З першого дня, як він влаштувався на підробіток, господиня кафе взяла його «під опіку»:
– Тебе голодом морять чи що? Шкіра та кістки!
На свої двадцять Максим, звичайно, не тягнув. Що поробиш — спадковість. І мама, і батько були невисокі. В армії хлопці сміялися з нього, бо він був найнижчим на зріст. І тільки завдяки тому, що за фізичною формою йому не було рівних, його поважали.
Максим з дитинства ходив у секцію вільної боротьби в школі. Це була його єдина розрада після того, як пішов батько, а тренер, Вадим Артурович, частково замінив батька.
Повернувшись зі служби, Максим вступив до коледжу й влаштувався на роботу в кафе. Його мрією було стати шеф-кухарем якогось великого ресторану. Але до цього було ще як до Місяця, а поки що він працював під керівництвом чоловіка Ніни і опановував ази кухні в найпопулярнішому кафе їхнього маленького містечка.
Макс зайшов у дитячу і побачив, що Гриша валяється на своєму ліжку, граючи в якусь гру на телефоні, а Софія сидить, обіймаючи свого зайчика, і плаче.
– Що таке? Хто Софію образив? Ось я йому влаштую! – Максим взяв на руки молодшу сестричку. – Нумо, витри оченята. Що сталося?
– Її мама вигнала з кухні. Софія просила їсти. – Гриша вимкнув телефон і сів на ліжко. – Макс, ми голодні. Софіяисьогодні в садок не ходила, бо ти рано пішов, а мама її не повела.
– Я не зрозумів, ви що, весь день не їли?
– Я в школі поїв і все. А Софія взагалі весь день голодна.
Обличчя Максима вкрилося плямами. Він погладив сестричку по голівці, посадив її на ліжко і сказав:
– Так, сидіть тут, я зараз.
Забравши в коридорі пакет, який він приніс з роботи, Максим повернувся до кімнати.
– Тітка Ніна передавала вам привіт і пиріг. Налітайте!
Через пів години Софія заснула на руках у брата, і Максим поклав її в ліжечко. Помахавши Гриші, щоб той не шумів і лягав спати, старший брат розклав підручники і вимкнув верхнє світло.
– Синооочок! – двері в кімнату розчинилися, і на порозі з’явилася мати. – Чого ти ховаєшся?
Макс швидко встав, відтіснив маму в коридор і прикрив двері:
– Мамо, я не ховаюся, у мене завтра іспит, мені треба готуватися.
– Ой, які дурниці! Ти й так розумний! Краще йди зі мною, складеш компанію.
– Іди, я потім прийду, добре? – Максим знав, що сперечатися з нею марно, вона тільки розкричиться і розбудить Софію. А так вона за пару хвилин про нього вже забуде і заспокоїться.
– Добреее! Дивися, я йду! – мати пішла в бік кухні, зачіпаючи стіну. До кондиції залишилося небагато, і вона, нарешті, заспокоїться та ляже спати.
Максим повернувся до кімнати, занурився в підручник, але через п’ять хвилин уже спав, опустивши голову на стіл.
Коли він тільки влаштувався на роботу в кафе, Ніна якось посадила його за стіл, поставила перед ним тарілку з борщем і наказала:
– Розповідай! Бачу, є що!
Він не звик відверто говорити. З того часу, як батько їх покинув і пішов з сім’ї, хлопець зрозумів одну просту річ. “Не треба нікому нічого розповідати.”
У школі, коли дізналися про розлучення батьків, спочатку співчували, намагалися підтримати. Але так склалося, що батько пішов, коли Максиму було тринадцять, і дуже скоро всі підліткові витівки, неминучі в цьому віці, вчителі стали розцінювати як: «Хлопчик із неблагополучної сім’ї, що ви хочете! Нічого путнього з нього не вийде».
Тоді вони ще якийсь час жили добре. Мама працювала, намагалася проводити з ними якомога більше часу. Батько відмовився від сім’ї якось одразу, нікого з дітей бачити не хотів. Грошей стало катастрофічно не вистачати, і мамі довелося влаштуватися на підробіток, потім ще на один, і вона не впоралася.
Зірвалася, і почалися компанії, гулянки. Діти залишилися практично самі. Перед тим, як народилася Софія, Максим тільки-но закінчив школу, мама на якийсь час стала майже колишньою, але потім стало ще гірше.
Повернувшись з армії, Макс не впізнавав свою колись красиву, добру і люблячу маму.
Це була чужа людина, якій було абсолютно байдуже – чи поїли діти, у що вони одягнені, чи є вони взагалі вдома.
Поступово турбота про молодших перейшла на плечі Максима. Гриша вже навчався у другому класі і, завдяки тому, що старший брат не давав йому розслабитися, перевіряючи уроки, — цілком непогано.
Складніше було з Софією. Максиму вдалося, з допомогою Ніни, влаштувати сестру в дитячий садок, але вона часто хворіла і йому доводилося сидіти з нею вдома або залишати її у сусідки, оскільки на маму надії не було зовсім.
Та сама сусідка, тітка Тома, порадила Максиму:
– Дивися, заберуть дітей. На Ліду вже не раз скаржилися, і дільничний приходив. Ти, Максиме, стеж, щоб у домі було чисто, у холодильнику була їжа, якщо є можливість, ходи на збори до Гриші, щоб було видно, що він не сирота, та не запізнюйся за Софією до садка.
Максим намагався робити все так, як сказала тітка Тома, але не завжди встигав прибирати після маминих компаній. Їхню сім’ю все-таки поставили на облік.
Багато разів він намагався поговорити з матір’ю, вмовляв її лікуватися. У тверезому стані вона плакала, обіцяла, але потім знову зривалася і все починалося спочатку.
Ніна тоді все уважно вислухала і сказала:
– Маму ти не переробиш. Вона тебе більше не чує. Будеш розраховувати на неї – буде біда. Шкода, мій дорогий, що тобі так рано доводиться ставати чоловіком. Якщо щось знадобиться – звертайся і пам’ятай, ти не один! Я це не просто так кажу, запам’ятай!
– Дякую! – Максим уткнувся в чашку з чаєм і не піднімав очей. Ніна тоді все правильно зрозуміла і не стала розвивати тему.
– Іди, Андрій привіз м’ясо, треба йому допомогти.
Відтоді Ніна стежила, щоб він не ходив голодним, і щовечора збирала їжу для молодших. На новорічний вечір вона купила Софії гарну сукню та туфельки і передала солодкий подарунок їй та Гриші.
Максим спочатку поводився насторожено, але потім зрозумів, що від Ніни нічого поганого чекати не варто. Він як міг намагався віддячити за добре ставлення.
Поступово він звик до того, що молодші на його утриманні, життя налагодилося, у нього навіть з’явилася дівчина.
Яна навчалася в тому ж коледжі, але на курс молодше. Вони зустрічалися вже півроку, і коли Яна шепотіла йому, що він найкращий у світі, Максим їй вірив.
Того ранку він підняв дітей, відвів Софію в садок і поїхав до коледжу, щоб здати залік, а потім у кафе, на роботу. Він чистив деко, коли задзвонив телефон:
— Старожук Максим Андрійович?
— Так.
– Старожук Лідія Сергіївна вам хто?
– Мати. Що сталося?
Максим слухав і розумів, що його життя щойно зупинилося на паузі, і далі все буде зовсім інакше. Він опустив телефон, і Ніна, глянувши на нього, мовчки налила в склянку води:
– Що?
– Мама…
– Що з мамою, Максиме?
– Потрапила під машину. Ніно, її більше немає.
Огрядна Ніна мовчки обійняла худенького хлопчика і гладила його по голові, поки сльози, що душили, не знайшли виходу. Андрій зняв фартух, кивнув своєму помічникові і пішов заводити машину.
– Їдь зараз з Андрієм, він все зробить, розбереться. Я заберу дітей сьогодні.
– Дякую. – Максим витер сльози і пішов до виходу.
Два тижні минули як у тумані. Ніна й Андрій взяли на себе всі клопоти й суворо наказали Максиму не втручатися, а приділити час молодшим. Софія весь час плакала, відмовлялася спати без світла.
Максим домовився з психологом у дитячому садку і возив її на заняття майже щодня. Стало трохи легше. Гриша намагався не показувати своїх емоцій, вважаючи себе дорослим хлопцем, але вночі Максим почув, як він плаче. І тепер на заняття до психолога він возив уже двох.
Йому самому теж потрібні були і допомога, і підтримка. Він дзвонив Яні, але та лише один раз прийшла і, посидівши з ними пів години, поїхала, пославшись на іспити.
Тітка Тома знайшла телефон батька і зателефонувала йому. Той приїхав. Максим, відчинивши двері, прид.шив у собі бажання зачинити їх.
– Ти?
– Привіт, синку! Поговоримо?
– Ну, заходь.
Молодші були в саду та в школі, тому він впустив батька до квартири.
– У що ж перетворилася ця квартира. М-м-м, доведеться навести тут порядок, інакше…
– Інакше що?
– Потім поясню. Як у вас тут справи?
– Все нормально. Навіщо ти приїхав?
– Щоб поговорити з тобою по-чоловічому.
– Говори.
– Що ж… Син, ти вже дорослий. Пора починати самостійне життя. Заведеш дівчину, потім сім’ю.
– Угу, що ще?
– Не груби! Я, так вже й бути, готовий забрати Гришу. У мене нова сім’я, скоро у вас з’явиться брат чи сестра.
– А Софія?
– А що Софія? Софія мені ніхто. Чи ти забув, що вона не від мене?
– Ні, я пам’ятаю. Тільки от мені й Гриші вона сестра. І вони жили разом, скільки себе пам’ятають.
– Ну ось що, Максиме, про Софію я нічого знати не хочу, вона мене не цікавить.
– А що тебе цікавить? – Максим ледь стримувався.
– А цікавить мене ось яке питання. Коли я пішов, твоя мати залишилася з вами в цій квартирі. Я не став нічого ділити. Але зараз я думаю, що треба її продати і поділити гроші. Оскільки я заберу Гришу, дві третини від цього продажу будуть мої, а решту я віддам тобі. Думаю, на кімнату там вистачить.
– Це що ж ти вигадав? – на порозі стояла тітка Тома. Максим забув зачинити двері, і зараз сусідка стояла, тримаючи в руках велику каструлю, з якої запаморочливо пахло її знаменитим борщем.
– Нелюд! Діти тільки-но втратили матір, а ти вже тут як тут? Нічого ти не отримаєш! Ліда з тобою розлучилася, а ця квартира належить її батькам. Твого тут нічого немає! – Тітка Тома сумлінно дивилася всі програми про суди та судові розгляди, які йшли по телебаченню.
– Забирайся геть! Шкода борщ, а то б уже наділа тобі каструлю на голову!
Вона відступила і пропустила батька Максима, який мовчки виходив з квартири.
– Максимко, не дай йому закручувати тобі мізки! Зрозумів мене?
– Зрозумів, тітко Томо! – Максим вперше за останній час посміхнувся. – Дякую!
– Я заради чого прийшла. Ти подумав, що з дітками робитимеш?
– А які варіанти?
– Та багато, насправді. Дитячий будинок, опікуни або…
– Ніяких «або». Опіку оформлю на себе.
Тітка Тома поставила каструльку, яку все ще тримала в руках, на стіл у кухні й витерла очі фартухом.
– Хлопче мій, ти хоч розумієш, яку відповідальність береш на себе? Хоча що я кажу, ти, звичайно, розумієш, ти її вже давно тягнеш на собі. Але, Максиме, просто так їх тобі не віддадуть, доведеться поборотися.
– Мені б зрозуміти, що робити, а там я якось впораюся.
– Значить так. У мене є подруга, вона працює в соцзахисті. Я їй зателефоную і дізнаюся, що потрібно, які документи та інше. А поки що треба привести в порядок квартиру, щоб показати, що в тебе є умови. Дай-но мені телефон Ніни.
– Навіщо?
– Я сама знаю, навіщо, просто дай.
Тітка Тома записала на листочку номер телефону, наказала принести їй каструльку, коли з’їдять борщ, і пішла. Максим глянув на годинник і поспішив у садок за Софією. По дорозі у нього задзвонив телефон. Яна!
– Привіт!
– Привіт, Яночка!
– Ти де зараз?
– У садок йду за Софією.
– Почекай мене там біля хвіртки. Треба поговорити.
– Добре!
Максим забрав Софію і, вийшовши з садка, побачив Яну. Вона нервово постукувала каблучками і визирала його через паркан.
– Привіт! – Максим потягнувся, щоб обійняти дівчину, але та відсторонилася.
– Софіє, йди пограйся на майданчику, тільки так, щоб я тебе бачив.
Софія побігла, і Максим повернувся до Яни, ставши так, щоб бачити сестру.
– Максиме, що ти вирішив? Як далі?
– А що далі?
– Що ти будеш робити з дітьми? Батько забере їх?
– Ні. Він проти Гриші ще не заперечує, але думаю, той не захоче з ним жити, а щодо Софії він категорично відмовився.
– Зрозуміло. – Яна опустила голову. Якийсь час вона мовчала, а потім підняла очі. – Макс, я не готова до всього цього. Я ще молода, куди мені двоє дітей. Я й свою ще не хочу. Тож давай ми зараз розставимо всі крапки над «і», добре?
– Ти хочеш сказати, що між нами…
– Все, Максиме, все! Ти хороший, дуже хороший, але мені все це не потрібно. Поки що.
Яна швидко розвернулася й пішла вулицею.
– Макс! Дивися, що я знайшла! – Софія підбігла до брата і простягнула долоньку. Там сиділи два сонечки.
– Ого! Софіє, знаєш, що це означає?
– Що?
– Весна прийшла. І це чудово! Ходімо додому, там тітка Тома принесла борщ. Смачний – просто космос!
Він підхопив сестру на руки і рушив додому.
Наступного дня, забігши з коледжу додому перед роботою, щоб нагодувати Гришу, він побачив там тітку Тому з Ніною, які прибирали квартиру. Максим поїхав на роботу. Тепер він офіційно працював су-шефом у Андрія.
Минув майже рік. Максиму надали
опіку. Все було дуже непросто, довелося задіяти зв’язки Ніни, допомогли сусіди, тренер. Врахували, що брат опікувався дітьми стільки часу, що є житло і робота.
Максим розплющив очі й посміхнувся. Сьогодні 31 грудня, треба прикрасити куплену вчора ялинку. До вечора ще стільки всього треба зробити. Добре, що Дарина прийде допомогти. Максим познайомився з нею в соцзахисті, коли оформлював документи на дітей. Будучи повною протилежністю яскравій Яні, вона відразу підкорила його своїм спокоєм і діловою хваткою.
Максим тільки запитав, де йому дізнатися про якусь довідку, як одразу отримав повний перелік документів з адресами та іменами тих, хто відповідає за оформлення. Протягом усього часу, поки він займався паперами та бігав по інстанціях – Дарина була поруч. А потім, дивлячись, як він метушиться, не знаючи, як її запросити в кіно, розсміявшись, сказала:
– Максиме, ну чому ти мучишся? Я піду з тобою. Куди ти мене збирався запросити? У кіно? Ну то й піду в кіно. А діти з ким залишаться?
Максим з полегшенням засміявся у відповідь.
Сьогодні Дарина приїде вдень і допоможе йому накрити стіл, а потім вони всі разом зустрічатимуть Новий рік.
