Квартира в спальному районі. Біля дитячого ліжечка сидить Ніна і годує доньку.
Вона ніколи не була худенькою, навіть у юності. Завжди, скільки себе пам’ятає, сиділа на різних дієтах. Три роки тому вийшла заміж за хорошого хлопця Юрія.
Один за одним з’явилися діти: донька Валерія та син Денис. Ніна дуже переживає, що погладшала ще на десять кілограмів. Чоловік завжди її заспокоював, коли та зітхала, дивлячись на себе в дзеркало:
– Ну, що ти, Ніночко! Мені ти дуже подобаєшся. Є за що потриматися. Чоловіки не собаки, на кістки не кидаються.
Такої ж думки дотримувалася її свекруха Марина Сергіївна. Часто забігаючи до них у гості, обов’язково приносила смачненьке або каструлю супу.
– На-ка ось, краще поїж пельмешок! – розгортає свекруха каструлю, – Сама наліпила. Це тобі не магазинні. Їж, поки гарячі.
Ніна з ввічливості їсть. Розуміє, що доведеться витратити багато сил, щоб схуднути, але незручно відмовити.
– Не здумай худнути! – суворо каже свекруха, – Ти годуєш. Діти повинні отримувати повноцінне харчування. Яка тобі дієта? Ти сама голодувати будеш і чоловіка голодом замориш. Не смій!
– Не хвилюйтеся, – відповідає Ніна, – Я для Юри все одно окремо готую. Дітям таке жирне шкідливо.
Вона мріє, що коли закінчиться грудне вигодовування, то обов’язково займеться собою і схудне. А поки що Марина Сергіївна, що живе в сусідньому будинку, щодня приносить торбинки з їжею.
– Ну, навіщо нам стільки? – запитує Ніна, – Я достатньо готую. Це зайве.
– Нічого гроші переводити, – відмахується свекруха, дістаючи контейнер, – На ось! Я вам котлеток принесла, і картопельки з м’ясом потушкувала.
Ніна, щоб не сваритися зі свекрухою, годувала чоловіка і дітей принесеними стравами.
Свекруха рада старатися. Носить і носить: млинці, пироги, жирні борщі та картопля пюре з вершковим маслом.
З роками у дітей почалися проблеми зі шлунком. Лікар виписав їм особливу дієту, де повністю виключена жирна їжа.
– Що за маячня! – обурюється Марина Сергіївна, – Раніше всіх так годували і ніхто не хворів. Це ти спеціально вигадала, щоб не готувати, а сидіти на одній траві. Діти, не слухайте матір! Он, подивіться на тата. У нього все гаразд.
У Юрія, дійсно, з травленням порядок. Він сильно погладшав і зледащів. Не виконавши завдання на роботі – завалив проєкт. Звільнили.
Цілими днями він валяється на дивані, як жирний тюлень і витріщається в телевізор. Влаштовуватися на нове місце не збирається. Міркує так: “Ай! Навіщо себе обтяжувати. Якщо, що мама не залишить голодним”.
Валерія і Денис спочатку не хотіли дотримуватися виписаної лікарем дієти, але швидко переконалися, що будуть страждати від постійного болю і розладу шлунка. Тепер бабусині пироги і котлети поглинав тільки тато Юра. А Юра так само лежить на дивані й жує.
– Юро, у нас потрібен фахівець, якраз за твоїм профілем, – намагається допомогти Ніна, – Давай я поговорю з начальником?
– Ще чого! – обурився чоловік, злякавшись, що його безтурботне життя змінить розпорядок, – У вас зарплата дрібна! Я, що за копійки маю пахати?
Через якийсь час Ніна знову пропонує чоловікові:
– Юро, ну он у Катьки, моєї подруги місце звільнилося. Там хороша зарплата і…
– Твоя Катька дурепа! – перебив її Юрій, – Не хочу я в її товаристві працювати. Не піду!
– Так, а машину хорошу хочеш? – не витримала Ніна, – А на море влітку їздити хочеш? Ти збираєшся все це мати не працюючи?
Юра перестав жувати і повернув голову до Ніни. Презирливо окинув її зверху вниз.
– А нічого, що моя мама нас усіх годує? Ти, он яка жирна, як свиня! Тільки завдяки мамі!
– Якщо ти не в курсі, то твоя мама вже кілька років годує тільки тебе, – відповідає Ніна, стримуючи сльози, – Ні діти, ні я до її пирогів не торкаємося.
– Ага? Говори-говори. А хто ж їсть?!
– Ти! – відповідає дружина.
Юрій перейшов на крик і образи. Вони сильно посварилися.
Ніна пішла проплакатися у ванну, а Юра зателефонував матері і поділився своїми проблемами у стосунках із дружиною.
Наступного дня Марина Сергіївна з’явилася в їхній квартирі з борщем і котлетками.
Ніна зайшла на кухню. Свекруха виставила на стіл каструлю з їжею, і підперши боки, накинулася на неї:
– Це ти чого таке говориш, га?
– Що я кажу? – втомлено запитує Ніна, передчуваючи скандал.
– Ти чого чоловікові дорікаєш?
– Юра вже кілька років не працює… – почала Ніна, але свекруха її одразу перервала.
– І що? Годую то вас усіх – я!
– Марино Сергіївно, ми з дітьми вже давно не їмо ваших страв, – відповідає Ніна.
– Так? А хто ж їх їсть? Хочеш сказати, що один Юра?
– Так! Саме!
– Тому ти так розжиріла на моїх харчах? – уїдливо каже свекруха, посміхаючись.
– Так! Усе! З мене досить! Живіть зі своїм Юрою! Не буду вас об’їдати!
Ніна швидко зібрала речі, викликала таксі і поїхала з дітьми до батьків.
Мама Ніни вислухала доньку і похитала головою.
– Дивно, донечко, – каже вона, замислившись, – Я чула від знайомих, як Марина Сергіївна про тебе розповідала. Що ти сидиш у неї на шиї і тільки тягнеш із неї гроші.
Ніна відкрила рота від подиву.
– А в неї вже сил немає вас утримувати, – продовжує мама, запитально дивлячись на Ніну, – Юра тому й не влаштовується на роботу, що ти всі гроші на себе спускаєш. На свою роботу ти ходиш, тільки “хвостом крутити”. Там така зарплата – сущі копійки.
По щоках Ніни потекли сльози. Вона всі ці роки думала, що свекруха щиро піклується про неї та онуків, а виявляється, що тільки заради сина.
– Не треба! – заспокоює її мати, – Не переживай так. Можеш із дітьми жити в бабусиній квартирі. Вона порожня. Не хочу більше квартирантів пускати.
Ніна з дітьми живе окремо, подала на розлучення. Натхненна підтримкою дітей, Ніна стала дотримуватися правильного харчування. Вона схудла, помолодшала й отримала на роботі підвищення.
– Мамо, ти б не могла до електриків сходити, – просить Юра матір, яка завітала до нього вранці.Марина Сергіївна викладає пельмені та млинці.
– А, що трапилося?
– У мене світло відключили! Не бачиш, сиджу без телевізора! – злиться він.
– Це чому? Що відбувається? – не зрозуміла вона.
– Я не знаю! – роздратовано махає він рукою, – Я що електрик? Скажи, нехай прийдуть і полагодять.
– А сам-то чого не сходиш? – розгубилася мати.
– Ось, ще! Це бабська справа по інстанціях ходити.
Марина Сергіївна вирушила в контору, проклинаючи на ходу сина:
– От же ледар який! Сходити йому ліньки. Мати стара баба доглядай за чоловіком. Уже на всьому готовому, знай займайся своїм чоловіком. Так ні! Втекла жирна корова, – бурчить вона на невістку, – Ну, нічого! Ти ще прибіжиш до нас, коли жерти нічого буде!
– Марино! – чує голос над головою.
Марина Сергіївна підняла голову.
– Зайди-но до мене! – з другого поверху їй махає приятелька, і за сумісництвом начальник керуючої компанії.
– Вітаю, Людмило Василівно, – холодно вітається Марина Сергіївна, заходячи в кабінет, упевнена, що має право ображатися на подругу.
Потім усміхнулася і побігла. Дуже хоче поскаржитися на безсовісну Нінку. Але поскаржитися не встигла.
– Ти, що це,люба, за квартиру перестала платити? – накинулася на неї з порога Людмила.
– Як це? – сторопіла Марина, – Усе справно плачу! Щомісяця.
– За одну, а за другу? – пояснює Людмила Василівна.
– За яку, другу? – не розуміє Марина.
– А за ту, де в тебе син живе!
– Так там, – почала Марина Сергіївна і зупинилася, – А багато там уже набігло?
– Рахуй більше ніж за півроку. Так-то! – відповідає вона.
– А! Так це все Нінка винна! – виправдовується Марина Сергіївна, – Вона не платить. Зовсім знахабніла!
– Як? – тепер розгублена Людмила, – Вони ж у розлученні. Вона виписалася і давно не живе там. Вона з дітьми в іншому місці прописана. Ти, що не знала? Із чого їй платити-то?
– Ну… – прикусила губи Марина Сергіївна, – Сьогодні не живе, а завтра прибіжить. Кому вона потрібна така жирна , та ще з дітлахами.
– Після розлучення? – Людмила Василівна усміхнулася, – Навіщо їй після розлучення повертатися? Вона он пострункішала, покращала. Мабуть вже нового чоловіка знайшла. А що? Жінка вона видна, на хорошій посаді. Та й діти не маленькі, зрозуміють.
– Не базікай, Людмило! – Марина Сергіївна схопилася зі стільця, – Заплатимо ми за твої послуги.
Вона вилетіла на вулицю, як вжалена. Її передчуття виявилися вірними, світло відключили теж за несплату. Біжить до сина.
– Юро! – закричить Марина Сергіївна з порога, – Ти чому мені не сказав, що ви з Нінкою розлучилися?
– Так, ну! – скривився він, – Я забув. На суд не ходив, неохота було. Ти розібралася з електриками? Коли мені світло увімкнуть?
– Коли заплатиш! – кричить мати.
– У сенсі, чому я маю платити? – здивовано він дивиться на матір.
– А хто? Я? – здивувалася мати, – Твоя квартира, ти в ній живеш.
– Так я можу і не жити, – відповідає син.
– А де ж ти будеш? – розгубилася мати.
– До тебе прийду, – без тіні збентеження відповідає син, – Так, і тут аж надто брудно.
– А ти й не прибираєш? – обімліла Марина Сергіївна.
– З чого, мамо! Ти з глузду з’їхала? Це бабська робота. Я, що баба?
Марина Сергіївна плюнула і пішла до себе додому. Потрібно якось оплачувати квартиру, але стільки грошей у неї немає.
Увесь вечір вона мучилася над цим питанням і нарешті, її осінило.
– Ніночко, привіт! – дзвонить вона наступного дня невістці на роботу.
– Вітаю, Марино Сергіївно, – відповідає спокійно Ніна, – Чим зобов’язана?
– Тут така справа, – зам’ялася жінка, – Ніночко, у нас тут борг набіг за квартиру, і за світло. Ти б не могла його сплатити?
– А чому я його повинна оплачувати? – усміхається Ніна.
– Ну, як? Ти ж жила там.
– Коли я там жила, я платила, – жорстко відповідає вона, – Зараз я там не живу. Чому я маю платити?
– Ну як? Адже ти жила, – наполягає Марина Сергіївна.
– Марино Сергіївно, розмову закінчено! Нічого платити не збираюся. Нехай платить ваш син або ви. Адже це ви з Юрою, за вашими словами, нас годували. Значить і квартиру оплачувати вам.
– Та я на тебе в суд подам! – кричить Марина Сергіївна.
Ніна вже поклала слухавку.
Так “жирна корова” провчила і свекруху, і чоловіка.
