Я з чоловіком прожила 17 років. У нас дочка-підліток і син дев’яти років. Наше сімейне життя нехай і не було ідеальним, зате вивіреним і систематизованим. Чоловік ходив на роботу і забезпечував сім’ю.
Я займалася хатніми справами, дітьми і регулярно відвідувала свекруху. Та потребувала регулярного догляду, і я вже багато років допомагаю їй впоратися з неминучим плином часу. Скаржитися особливо не було на що.
Коханий виявився хорошим чоловік і досить уважним батьком. Хіба що за своєю матір’ю не особливо дивився. Але в його розумінні за це має відповідати жінка, а я й не була проти.
Роль домогосподарки і берегині влаштовувала мене. Хоч часом я з тугою згадувала часи, коли обручка ще не скасувала мою кар’єру. Колись я працювала в невеликій фірмі. Зарплата була невисокою, але вистачало.
Зараз, озираючись назад, я була впевнена, що спокійно могла б домогтися підвищення. Тоді і грошей було б більше, і визнання, але не склалося. Довелося залишити роботу заради обов’язків у стінах спільної квартири.
Одного вечора після роботи чоловік прийшов і заявив, що йде з сім’ї. Він зустрів дівчину, яку полюбив більше за життя. Порівнюючи їхні стосунки з “ковтком свіжого повітря”, він нарікав на рутину, яка йому була вже огидна.
Того ж вечора він зібрав частину речей і поїхав до матері. Найстрашніше в такій ситуації – це дізнатися, що роки старань, самовіддачі та роботи над собою минули даремно. Мені стало страшно. Я була у відчаї.
Адже без цього шлюбу я всього лише жінка, яка добре витирає пил і готує для чотирьох. Ні власних грошей, ні місця, де я могла б їх заробляти, у мене не було. Доведеться починати все заново. Чоловік мене дуже розчарував.
Адже він виявився не тільки зрадником, а й невдячним егоїстом, який, мабуть, зовсім не цінував мене Того вечора він так і не вибачився. Він говорив тільки про себе і свої відчуття, а я була для нього лише слухачем.
Через кілька тижнів я побачила в магазині нову пасію чоловіка. У той момент я навіть злегка розчарувалася в уподобаннях чоловіка. Коханка не була гарною чи чарівності. Одягалася вона яскраво і без смаку.
З потертих чобіт було зрозуміло, що грошей вона не мала. Побачивши мене, та не стала чекати моменту і відкрито заявила, що її не мучить совість, і вимагала, щоб я якнайшвидше підписала документи на розлучення.
Мене ніби блискавкою вдарило. Але варто було визнати, що це був очікуваний хід. Розлучення, так. Але чомусь мені здавалося, що до шлюбу в чоловіка з цією дівицею не дійде. Вона не кохає його.
Їй просто подобається жонглювати ним. У підсумку так і сталося. Через півроку після розлучення коханка кинула чоловіка. Перед цим він купив їй довгоочікувану машину, але замість спільних поїздок на нього чекала дорога до матері.
Він просився назад у сім’ю. Каявся і списував усе на “помутніння”, але я прекрасно розуміла, що таке “помутніння” може повторитися знову, якщо його пробачити. До цього часу я знайшла роботу.
Нехай посада була не найвища, а зарплата залишала бажати кращого, це вже було початком. До того ж чоловік виплачував аліменти на дітей, тому було трохи легше в цьому плані.
Колишній чоловік продовжував іноді заходити й відвідувати дітей. Але про повернення в якості чоловіка не могло бути й мови. Ну не можу я пробачити таке ставлення до себе та сім’ї. Чи все ж таки пустити його назад?
