— Знаєш, Лера, у мене занадто дорогоцінний час, щоб витрачати його на чужих дітей. Найми няню, — рівний, поблажливий голос Олени пролунав із динаміка телефону. Клацання. Короткі гудки.
Лера продовжувала тримати смартфон біля вуха, дивлячись на своє відображення у дзеркалі тісного передпокою. Її п’ятирічний син Ілля важко дихав, притулившись до її ноги. Градусник показував 39,5.
Три роки. Рівно три роки Лера безкоштовно забирала з дитячого садка, лікувала від нескінченних ГРВІ та годувала домашніми вечерями Дениса — сина Олени.
Поки подруга відкривала свої перші салони лазерної епіляції в центрі Харкова, їздила на ретрити і вибудовувала в соцмережах образ «успішної незалежної жінки», Лера тягнула на собі двох дітей.
«Ми ж майже сестри, Лерка! Я розкручуся і віддячу тобі так, що ти забудеш про свої кредити», — щебетала Олена, підкидаючи сина в п’ятницю ввечері й забираючи його лише в понеділок вранці.
А сьогодні, коли чоловік Лери був у відрядженні, а постійна няня злягла з гіпертонічним кризом, Лері потрібно було будь-що з’явитися в банку до шостої вечора. Закінчувався термін підписання пільгової реструктуризації іпотеки.
Вона попросила Олену про одну послугу за всі ці роки — посидіти з хворим Іллею півтори години.
Відповідь Олени розірвала їхню багаторічну дружбу за одну секунду.
Лєра стиснула щелепи, підхопила гарячого, плачучого сина на руки і почала дзвонити в швидку. У банк вона, звісно, не встигла.
Менеджер сухо повідомив по телефону, що система автоматично анулювала пільгові умови через неявку. Лері нарахували стандартний відсоток, збільшивши щомісячний платіж на третину.
Увечері того ж дня, коли Іллі збили температуру і він заснув, Лера дістала з балкона великий будівельний пакет. У нього методично полетіли речі: дорогі, але запрані футболки Дениса, його улюблені машинки, зимовий комбінезон і ортопедичні черевики, які Лера купувала на свої гроші, бо Олені тоді потрібно було терміново оплатити курс з інвестицій.
Вранці вона приїхала в елітний салон на Сумській. Олена сиділа в зоні очікування на білому шкіряному дивані, гортаючи стрічку в телефоні. Лера мовчки поставила важкий пакет прямо на глянцеву підлогу.
— Принесла речі? Могла б передати кур’єром, — обличчя Олени навіть не змінилося.
— Це не просто речі. Мої три роки роботи нянею, аніматором і кухарем за харківськими тарифами обійшлися б тобі приблизно в п’ятнадцять тисяч доларів, — голос Лери звучав глухо, але твердо.
— Вважай це моїм спонсорським внеском у твою красиву картинку. Більше мені не дзвони.
Лера розвернулася і вийшла. Вона заблокувала всі номери Олени.
Минуло п’ять місяців. Лера знайшла віддалену підробітку, щоб покривати збільшений платіж за іпотеку, і життя поступово налагодилося. Одного вівторка на її телефон надійшов дзвінок з міського номера.
— Валерія Вікторівна? Це медсестра з приватного садка «Еліта», — жіночий голос звучав стривожено.
— Олена Ігорівна не бере трубку, абонент недоступний. У Дениса підозра на запалення легенів, йому дуже погано. Швидка вже забрала його до дитячої інфекційної, але дитина там зовсім сама, плаче, задихається.
Ви вказані в нашій анкеті як контактна особа. Ви зможете до нього поїхати?
Лера на секунду заплющила очі. «У мене занадто дорогоцінний час», — спливла в пам’яті різка фраза.
Але перед очима одразу постав худенький, переляканий Денис, який засинав лише тоді, коли Лера гладила його по спині. За пів години вона вже вбігала до приймального покою лікарні.
Хлопчик лежав у палаті під крапельницею.
— Гостра пневмонія, — втомлено констатував черговий лікар. — Мати де? Згідно із законом ми надаємо невідкладну допомогу, але дитині потрібен догляд і специфічні антибіотики, яких у нас зараз немає.
— Я тітка, — збрехала Лера. — Напишіть список, я все куплю і залишуся з ним.
Вона просиділа на незручному стільці біля ліжка Дениса три доби. Купувала ліки, поїла його з ложечки водою, заспокоювала вночі.
Олена з’явилася лише на четвертий день. Вона увійшла до палати в бежевому кашеміровому пальті, незадоволено морщачи ніс від запаху хлорки.
— Господи, ці лікарі вічно наганяють жах, — Олена кинула сумочку на тумбочку. — Я була на ретриті в Буковелі, там мережа не ловить. Нічого страшного, прокапають і випишуть.
Лера мовчки підвелася, дістала з кишені всі чеки з аптек і поклала їх перед Оленою.
— Оплачу потім. Ти ж все одно вдома сидиш, час є, — відмахнулася Олена, навіть не нахилившись до сина.
Лера нічого не відповіла. Вона подивилася на Дениса, який прикинувся сплячим, поправила на ньому ковдру і вийшла. Звертатися до совісті було марно.
Минув майже рік. Олена досягла вершини своєї публічної кар’єри — вона вийшла у фінал великого європейського гранту для жінок-підприємниць, які розвивають бізнес в Україні.
Обов’язковою умовою фонду була соціальна відповідальність і бездоганний сімейний імідж. Для запису фінального інтерв’ю фонд найняв місцеве PR-агентство.
Напередодні зйомок, о дев’ятій вечора, у двері Лери постукали. На порозі стояла Олена. Її обличчя вкривали червоні плями, а поруч тупцював заплаканий Денис.
— Лера, впусти! — Олена буквально заштовхнула хлопчика в квартиру. — Моя няня звільнилася годину тому через те, що я не витримала і накричала на неї!
Завтра о десятій ранку у мене вдома зйомка. Вони роблять сюжет про матір, яка встигає будувати імперію і виховувати сина.
— І що? — Лера навіть не зрушила з місця.
— Денис в істериці. Він мене боїться і відмовляється розмовляти. Якщо інтерв’юер побачить це пекло, мені скасують грант! У мене величезні кредити, Лера, салони в заставі! Приїжджай завтра до мене.
Стій за камерою. Зроби так, щоб він не плакав і посміхався. Я заплачу тобі!
Лера перевела погляд на Дениса. Хлопчик пригнічено дивився в підлогу.
— Добре, — спокійно відповіла Лера. — Я приїду.
Олена гучно видихнула:
— Я знала, що ти не кинеш. Ти ж безвідмовна.
Наступного ранку розкішна орендована квартира Олени нагадувала павільйон. Оператор налаштовував світло, представниця PR-агентства з планшетом сиділа на дивані.
Олена в строгому костюмі влаштувалася в кріслі, Денис скуто сидів поруч. Лера стояла в тіні біля вікна. Камера увімкнулася.
— Мій головний секрет — це любов і баланс, — впевнено говорила Олена в об’єктив. — Я ніколи не жертвую інтересами сина заради бізнесу. Кожну вільну хвилину ми проводимо разом. Я сама читаю йому казки щовечора. Він — моя головна опора.
Інтерв’юерка тепло посміхнулася і звернулася до хлопчика:
— Денисе, а яку казку мама читала тобі вчора перед сном?
Хлопчик здригнувся. Він подивився на матір. Та непомітно, але сильно стиснула його коліно, розтягнувши губи в ідеальній посмішці. Денис перевів відчайдушний погляд на Леру.
Лера зробила два кроки вперед, виходячи прямо в центр кадру.
— Вчора мама не читала казку. Вчора мама кричала на няню так, що та втекла, не озираючись, — чітко промовила Лера.
У вітальні запала тиша. Дівчина з планшетом здивовано підняла очі.
— Виріжте це! Вийди геть! — Олена підхопилася, викрикуючи. — Вибачте, це наша колишня домробітниця, вона не в собі! Вимкніть камеру!
Лера не зрушила з місця. Вона дістала з сумки папку і поклала її на скляний стіл перед інтерв’юером.
— Мене звати Валерія. І я не домробітниця. Я людина, яка три роки безкоштовно виховувала цю дитину, поки її мати будувала свій фальшивий бізнес.
Ось офіційні виписки з інфекційної лікарні. У хлопчика була двостороння пневмонія, і я жила з ним у палаті, бо мати відпочивала на курорті.
Олена кинулася до столу, намагаючись вихопити папери, але оператор інстинктивно прикрив апаратуру і відтіснив її плечем.
— А ось це, — Лера дістала свій телефон, — аудіозапис відповіді цієї «ідеальної матері», коли я попросила її посидіти з моєю дитиною.
Вона натиснула кнопку. З динаміка пролунав холодний, презирливий голос Олени:
«Знаєш, Лера, у мене занадто дорогоцінний час, щоб витрачати його на чужих дітей. Найми няню».
— Ваш фонд підтримує соціальну відповідальність, — Лера поглянула на представника агентства. — Тепер ви знаєте, на чому ґрунтується імідж цієї жінки. На брехні, використанні чужої праці та абсолютній байдужості до власного сина.
Вона повернулася до Дениса:
— Якщо вона спробує тебе образити — дзвони мені. Я приїду з опікою швидше, ніж вона встигне зібрати речі.
Лера розвернулася і вийшла. У спину їй летіли прокльони Олени, але знімальна група вже поспішно пакувала обладнання.
Через два тижні фонд офіційно відмовив Олені у фінансуванні. Хтось з агентства злив інформацію про скандал місцевим журналістам, і репутація бізнесвумен зруйнувалася.
Кредитори, відчувши недобре, зажадали повернення коштів, і два її салони відійшли банку за борги. Колишній чоловік, дізнавшись про витівку з лікарнею та скандал на зйомках, найняв адвокатів і через суд забрав Дениса до себе.
Олена залишилася в порожній орендованій квартирі. У неї більше не було ні бізнесу, ні статусу ідеальної матері. Тепер у неї було в надлишку того самого «дорогоцінного часу». Ось тільки витрачати його виявилося абсолютно ні на кого.
