Вона стояла на зупинці після випускного й чекала на перший автобус, а він проїжджав повз на машині — Андрія після випускного забрав татів водій.
Зупинилися на світлофорі перед зупинкою, і хлопець розгледів Олю. На диво тверезу випускницю. Щось у її обличчі привернуло увагу Андрія…
— Дивися, Павле, яка зворушлива!
— Нічого така.
— Підвезти?
— Така не погодиться. Порядна!
Павло мав рацію. Дівчина категорично відмовилася сідати в машину. Тоді вони обмінялися номерами телефонів, і Андрій трохи постояв з Олею, дочекавшись автобуса. Увечері того ж дня він зателефонував їй. Вони зустрілися, і розлучатися їм уже не хотілося.
— Я тебе кохаю! — часто казав Андрій.
Оля ставилася до ситуації з великим реалізмом. Вона була одного разу в Андрія вдома. У величезному будинку з білими колонами, безліччю різних кімнат і навіть басейном. Так, Ольга теж кохала Андрія, але вони були ніби з різних світів.
І Оля, увійшовши в їхній будинок, почувалася жебрачкою. Непотрібною. Їй ніколи не вдасться по-справжньому потрапити в цей світ! Та й вона ніколи цього не хотіла — гроші для Ольги не були пріоритетом. Як же їй не пощастило закохатися в Андрія…
Через два роки, коли обоє вже навчалися в інституті, наприкінці другого курсу з’ясувалося, що Оля чекає на дитину. І лікар їй порадила народити, щоб не ризикувати.
Коли Андрій пішов на розмову до батьків, Ольга дуже хвилювалася. Їй треба було поговорити зі своєю мамою, але в такому стані вона просто не могла. Вирішила почекати, коли Андрій повернеться від своїх.
А він… не повернувся. На телефон ніхто не відповідав. Коли Оля зателефонувала йому додому, її відшила покоївка. Мовляв, нічого не знаю, Андрія В’ячеславовича немає, і досить сюди дзвонити. Ольга очікувала чого завгодно, але не того, що Андрій буде від неї ховатися.
— Що таке, Оля? — запитала мати.
— Я чекаю на дитину, і Андрій мене кинув… здається!
Дівчина розплакалася. Мати запитала: «Що значить, здається?!» Ольга все розповіла. І про рекомендації лікарів, і про те, що Андрій пішов поговорити з батьками, а потім перестав виходити з нею на зв’язок.
-Ну це ж цілком зрозуміло! Вони б нізащо не дозволили йому одружитися з тобою! Його батько володіє половиною всього в місті, а ми… смішно! Я була проти ваших стосунків! Моя порада тобі: забудь! Ми виростимо дитину самі!
Потім сталися дві події. Зінаїда все-таки спробувала пробитися до В’ячеслава, щоб розповісти про те, що її дочка чекає на дитину від його сина. Їй не надали аудієнції, але секретарка винесла Зіні конверт із грошима.
— В’ячеслав Андрійович знає про ваші труднощі. Це все, чим він готовий допомогти.
Зіна поглянула на кремезного охоронця біля дверей офісу, зневажливо подивилася на конверт й пішла. Довгонога блондинка знизала плечима й віднесла гроші назад, у кабінет шефа.
— Не взяла! — повідомила вона.
— Господи… — зітхнув батько Андрія. — І коли ж ці бідолахи зрозуміють, що гордість їм не по кишені! Поклади на столик. Дякую, Еля.
Приблизно в той самий час Ользі надійшов лист на електронну пошту. З незнайомої адреси. Без підпису. Лише зі змісту тексту було зрозуміло, що лист від Андрія.
«Оленько, пробач мене! Так буде краще! Я заспокою пильність батьків цілковитою слухняністю, а далі діятиму залежно від обставин. Що я зможу без грошей? А батько позбавить мене будь-якої допомоги, якщо я не послухаюся.
Зараз від мене буде більше користі на відстані. По можливості допоможу вам з малюком матеріально. Не падай духом і пам’ятай — зараз це потрібно!»
Ольга прочитала лист і розплакалася. Почала перечитувати, але не знайшла його. Друг і сусід, Вітька-хакер, потім пояснив Ользі, що можна надіслати лист так, щоб він самовидалявся через деякий час після прочитання. Дивлячись на заплакану подругу, Вітька сказав:
— Хочеш, зламаємо рахунки його татуся і наберемо грошей?
— Та ви всі з’їхали з глузду через ці гроші! А ти справді можеш?
— Легко!
— Ні. Не хочу, щоб ти ще сів через мене. До того ж, крадіжка — це завжди погано.
— Яка ж це крадіжка? — здивувався Вітька. — Ну, відщипнути шматочок від пирога. Ну, як знаєш!
Сусід повернувся до свого комп’ютерного життя. Ольга продовжувала жити своїм — реальним і трагічним. Втрата Андрія позбавила її сенсу життя, і лише маленька людина, що росла всередині Ольги, давала їй сили йти далі.
Вона спробувала поговорити з Андрієм, завітавши до нього в інститут, і там з’ясувала, що він поїхав навчатися за кордон. А цей ВНЗ він просто кинув. У багатих свої примхи. Оля остаточно зрозуміла, що їй, бідній у всіх відношеннях, доведеться випливати самостійно.
Народився Дімка. Оля не стала брати в інституті академічну відпустку, і вони з матір’ю по черзі працювали, по черзі сиділи з малюком, а їй ще доводилося встигати вчитися.
— Взяла б академ! Який сенс у такому навчанні? — бідкалася мати.
Обидві вони були виснажені всією цією метушнею, а грошей все одно ні на що не вистачало. На роботі, у кав’ярні, куди Ольга влаштувалася, до неї почав проявляти знаки уваги власник закладу, Руслан.
Чоловік був старший за Ольгу років на п’ятнадцять, рік тому овдовів і мешкав сам недалеко від кав’ярні. Закінчивши всі справи, він, якщо була зміна Ольги, брав каву й намагався її зачарувати.
Потім вона зі сміхом розповідала мамі про незграбні спроби Руслана запросити її на побачення.
— А що? Неприємний?
— Та ні. Звичайний.
— Пішла б.
— Господи! У чому? У нас ледь вистачає на їжу та підгузки.
— Ну вже ж не гола ти ходиш! Пішла б, і все.
— Не можу, мамо! Дімка ночами кричить, спати не дає. Куди я піду напівсонна? Працюємо-працюємо, а грошей все немає, навіть у їжі собі відмовляємо. Не до побачень, мамо.
— То, може, він тебе забере за дружину? Руслан-то!
-Вийти заміж без кохання? Ну, мамо, це вже взагалі! Не хочу я такого щастя.
А Руслан ставав дедалі наполегливішим. І навіть прямо так і сказав, що наміри в нього серйозні, і йому потрібна дружина. А Ольга йому дуже подобається, то чому б і не спробувати?
-Скільки вам років, Руслане?
— Тридцять п’ять.
— А мені двадцять один!
— Ніяких проблем не бачу! — він знизав плечима.
Оля дивилася на нього й думала, який він хороший. Він підвищив їй зарплату — сказав, що це додаткова соціальна виплата на дитину. Хороший, шкода, що вона його ані трохи не любить.
Одного разу Оля стояла на зупинці після роботи, замислившись у своїх думках, як раптом почула скрип гальм. Вона здригнулася. З машини вискочив хлопець і обійняв її. Ольга впізнала його за знайомим запахом — це був Андрій!
У дівчини не вистачило сил відштовхнути його. Вони кудись їхали, тримаючись за руки й цілуючись на кожному світлофорі. Приїхали до готелю, чомусь. А потім, уже після всього, коли до Олі повернулася здатність мислити, повернулася й образа. Вона встала з ліжка й почала одягатися. Андрій не намагався її зупинити.
— Ти, може, щось скажеш?
— Я просто побачив тебе там, на зупинці. Як уперше, пам’ятаєш? Побачив — і розум втратив.
— Звісно, пам’ятаю! Всього-то чотири роки минуло. Не сорок! У тебе вже синові другий рік!
— Мені не можна про це думати! — Андрій потер чоло. — Інакше я знову опинюся на межі бідності. А я цього просто не переживу! Розумієш? Я не вмію жити бідно! Навіть у коханні не вмію!
— Ну, я ж якось даю собі раду!
— Я одружений, Олю…
— Що? О Господи!
— Це в інтересах бізнесу! Я кохаю тебе!
— Оце тобі й втіха! Навіщо ти з’явився?
— Та я й не хотів з’являтися! Просто проїжджав повз. Ти зовсім не змінилася!
-Не бреши! Я змінилася. Я страшенно втомилася, стала злішою. І взагалі… ніколи більше не смій до мене підходити! Повертайся до свого життя мільйонерів, продовжуй заспокоювати батьків. Одружися ще з кимось, з ким скаже тато. Придурок.
-Навіщо так, Олю?
Вона вже взулася й стояла біля дверей. Обернулася й сказала крізь злі сльози:
-Придурок — це навіть гірше за дурня, і тобі це дуже пасує. Дурень хоча б сам по собі, а ти — поруч із дурнем!
Ольга йшла додому, ковтаючи сльози. Він навіть не поцікавився дитиною! Розумом не збагнути… йому взагалі байдуже, що в Ольги росте його син. Та що ж це за люди такі?
Адже доки Ольга не дізналася,що чекає на дитину, їй здавалося, що Андрій — нормальний. Що з ним цілком можна жити.
— Руслане, ви не передумали йти зі мною на побачення? — запитала вона на роботі наступного дня.
— Я-то не передумав. А ти?
— Я готова. Давай спробуємо!
На побаченні Оля запитала, що сталося з дружиною Руслана. Заздалегідь вибачилася за таке запитання, але їй було цікаво.
— Вона потрапила в автокатастрофу, — просто відповів чоловік. — Я так не хотів, щоб вона сідала за кермо, а їй це подобалося. До того ж вона була при надії… Загалом, Каті не стало миттєво. І дитина теж не вижила — термін був невеликий. Правда, лікарі сказали, що в такій м’ясорубці й на пізніх термінах, швидше за все, не врятували б.
— Вибачте ще раз! — Ольга поклала свою долоню на руку Руслана.
— Та нічого! Краще відразу розповісти. І звертайся до мене на «ти»! Я не такий вже й старий.
Вона помітила про себе, що доторкатися до нього скоріше приємно, ніж ні. Треба спробувати, це буде страховкою від можливих зустрічей з Андрієм у майбутньому. Про Андрія краще взагалі більше не думати. Мабуть, багаті люди можуть бути людьми рівно до того моменту, поки не виникне ризик втрати грошей.
— У тебе справді серйозні наміри щодо мене? — запитала Ольга у Руслана.
— Найсерйозніші! — підтвердив він.
— Просто я — бідна дівчина. Мама виховувала мене сама, виховувала нелегко. Зараз вона мені допомагає, а я ніби повторюю її долю.
– А батько дитини, не допомагає?
— Батько моєї дитини, Руслане, — Андрій Лінчук.
Руслан присвиснув, після чого злякано озирнувся. Раптом власники ресторану заперечують, що тут свистять.
—Його татусь намагався відкупитися від моєї мами. Вона не погодилася. А Андрій — не допомагає, ні. Він взагалі ніби не сприймає інформацію про те, що в нього є син. Та він і одружився вже!
Вона сказала це з таким болем… Руслану стало неприємно. На мить захотілося піти. Як він міг змагатися молодим і багатим? З іншого боку, Ольга так подобалася Руслану… він взяв її за руку і сказав:
— Все забудеться!
Вони почали зустрічатися. Незабаром Ольга переїхала до Руслана, вони почали готуватися до весілля. Мама приходила, допомагала з Дімою. Ще Руслан звільнив Ольгу з роботи й наказав нормально закінчити навчання в інституті.
Одного разу, коли Діма спав, а вона готувалася до іспиту, Олю знудило. Потім це повторилося. Дівчина пішла до лікарні й зробила УЗД, яке виявило термін — вісім тижнів.
Як вона цього не помітила? Тут же її охопила страшна думка. З Русланом вони ретельно користувалися засобами захисту, а от той випадок у готелі з Андрієм… коли вона втратила голову… і саме вісім тижнів тому! Господи! Дитина від Андрія! Вже друга, а йому й перша не потрібна!
— Мені треба подумати… дякую! — сказала вона лікарю.
Що тут думати? Від дитини треба позбутися. Але переривання небезпечне. Або, може, воно було небезпечним лише вперше? Про всяк випадок, для початку, Оля вирішила спробувати це зробити самостійно.
Піднімати важкі речі, наприклад. Ось тільки все відразу пішло не за планом. У той момент, коли Ольга перетягувала важку тумбу, пихкаючи й обливаючись пітом, додому завітав Руслан — забув якісь документи.
— Що ти робиш? — здивовано запитав він.
Оля ледь не впустила тумбу. А потім вирішила зізнатися у всьому. Ну, вижене її Руслан, що, хіба буде гірше, ніж було? У тому ж розбитому кориті вона й залишиться. Правда, ще й хорошу людину втратить, ну то хіба вона його заслуговує?
Такого ось Руслана! Ольга не заслужила його, а йому не знадобилося таке покарання, як дурна дівчина, що кидається на шию покидьку, який її зрадив.
Ольга зізнавалася, стримуючи сльози. Хотілося ридати! Гормони, чи що? Або справді так шкода, що з Русланом зараз усе закінчиться? Вона договорила й замовкла, дивлячись у стіну.
— Ти й досі з ним зустрічаєшся? — суворо запитав Руслан.
— Що? Ні! Звісно ж, ні! Це було якесь миттєве затьмарення розуму, і лише один раз!
— Це затьмарення розуму називається коханням. Скажи мені, ти й досі його кохаєш?
Оля замислилася, прислухалася до себе. Вона зрозуміла — почуття до Андрія стихли. Вони ще є, але чим довше Оля з Русланом, тим менше думає про Андрія. Менше сумує й проклинає його в думках. А з Русланом їй добре. Вона дуже тепло до нього ставиться і щиро вірить, що покохає.
— Ні. Майже нічого вже не відчуваю. Навіть образи немає. Тільки на себе, за свою дурість!
— Давай забудемо! Народимо й виховаємо. Нікому нічого не скажемо.
— Ти справді готовий до цього? — здивувалася Ольга.
— Готовий. Я тебе кохаю. У нас скоро весілля. А нове життя… це чудово!
Руслан згадав свою покійну дружину й подумав про себе: «Це точно на краще! Вона ще й тумби тягати надумала… кошмар!»
Ольга вийшла заміж за Руслана. Вона вклала всі сили в те, щоб стати ідеальною дружиною. І їй це подобалося! Іноді Ольга, дивлячись на своє сите й безбідне життя без надмірностей, замислювалася: як би їй було, якби вона вийшла заміж за Андрія? Серед цих самих надмірностей, з великими грошима? Їй було б погано! Незатишно. А так — усе просто ідеально!
Народилася донька. Руслан записав її на себе, а Діму він теж усиновив.
— Це не обов’язково, — намагалася заперечити Оля.
— У якому сенсі, не обов’язково? У хлопчика має бути батько!
А Діма іншого батька й не знав. Йому
було трохи більше року, коли Ольга почала зустрічатися з Русланом. Він і називав Руслана «татом», будучи повністю впевненим у своїй правоті.
Усе було настільки ідеально, що інколи Ользі ставало страшно. І недарма, як виявилося.
Батьки Андрія пішли з життя одночасно під час землетрусу в Азії, і він став спадкоємцем усього майна. І власником компанії батька. Тоді він і вирішив з’явитися в житті Ольги. Її доньці, Каті, на той момент було три роки.
— Розлучаємося й одружуємося. Усе просто. Сина забираємо, щодо його доньки вирішувати тобі, але я не наполягаю.
Він запросив її на діловий обід. Навіть не сам. Через секретарку. Ольга чомусь пішла. Подумала, що людина ж втратила батьків. Як тут не піти в такий момент? А він, як з’ясувалося, хоче в такий момент зруйнувати дві сім’ї й створити одну нову. Незрозуміло, на чому.
— Я не збираюся розлучатися. Я кохаю свого чоловіка й наших дітей.
— Оль, ну це ж неправда! Ти мене кохаєш. А я тебе. І тепер у нас є гроші! Розумієш?
— Андрію, яким треба бути, щоб радіти грошам у такій ситуації? Мені навіть шкода твоїх батьків!
— А адже саме через них я не одружився з тобою вчасно! І тобі їх шкода?
-Ти міг одружитися зі мною. Ти злякався бідності. А тепер поїзд уже пішов. Дивлюся я на тебе й думаю: що я взагалі в тобі знайшла? Прощавай, Андрію!
Вона встала з-за столу.
-Я відсуджу свою дитину! Вона моя за ДНК! — зробив ще одну спробу Андрій.
«Слава Богу, він не знає про доньку!» — подумала Оля.
— Та не потрібен тобі Діма! І ніколи не був потрібен! Закінчимо на цьому. Дякую за пропозицію, але — ні!
Вдома Ольга все розповіла Руслану. Він мовчав.
— Вибач, що я пішла!
— Ну пішла й пішла. Я думаю, що якщо він відсудить, правда? Куди мені протистояти! Не могла ти народити від когось простішого?
Ольга задумалася й раптом сказала, схопивши телефон:
— Вітя, друже мій, привіт! Скажи, ти можеш роздобути на Ліньчуків якийсь компромат? Або ще щось, що допоможе мені зупинити його, якщо до чогось дійде? Якісь виробничі таємниці? Потрібен будь-який важіль впливу! Я заплачу! Правда? Вітя, моє золото! Я тобі до кінця життя вдячна! Ні, ні! Гроші красти, як і раніше, не треба. Дякую!
— Що це за Вітя — «золото»? — запитав трохи ревнивий Руслан.
— Це неважливо! Та ти ж бачив Вітьку у нас на весіллі! Мій друг, сусід. Ти чого?
— Пам’ятаю, — розслабився Руслан. — І він справді допоможе?
— Він крутий хакер! Точно допоможе! — променилася Ольга.
Руслан теж посміхнувся й обійняв дружину:
— Пощастило! — сказав він.
— Ага! — підтвердила Оля.
А про себе подумала: «Мені. Коли я тебе зустріла!»
