– Олено, де гроші?! Я питаю, де гроші, які я мав необережність зняти з карти?! Ти знову витратила все на непотрібні ганчірки?! – Дмитро, чоловік Олени, був розлючений.
Він влетів у спальню і вихопив у дружини новий гімнастичний купальник, який був зшитий для виступу їхньої доньки.
– Любий, перестань. Ти прекрасно знаєш, що програма виступів передбачає певний зовнішній вигляд. До того ж я витратила гроші не тільки на “ганчірки”, а й на квитки до столиці. А ще орендувала готель, нам же треба десь жити… Я говорила тобі і думала, що ти приніс гроші саме на це, – тихо сказала Олена.
Вона вірила в те, що в їхньої доньки, Катрусі, велике майбутнє. Її тренер казав, що дівчинка дуже талановита і якщо вони виграють ці змагання, їх переведуть до знаменитого тренера.
Мрії про спортивне майбутнє доньки не полишали Олену від самої появи Катрусі. Вона твердо знала, що віддасть дівчинку на спортивну гімнастику.
– Не шкодуй себе, Катрусю! Ти зможеш! – мати була ще більш суворим наставником, ніж її тренерка. Стежила за тренуваннями, готувала тільки корисні страви, витрачала всі заощадження на доньку та її гімнастику.
А ось Дмитро, батько Каті, був проти всього цього. Ще до появи доньки він твердо сказав дружині:
– Першим має бути пацан. Жінок мені на роботі і в сім’ї вистачає. – Мати “подарувала” йому трьох сестер, та й працював він у жіночому колективі.
Коли на УЗД стало очевидно, що буде дівчинка, Дмитро образився на лікаря, попросивши змінити фахівця.
Але коли інший лікар повідомив те саме, майбутній батько накричав на дружину і пішов. Три дні він жив із матір’ю і молодшими сестрами, водночас ще сильніше переконуючись, що не бажає отримати в лікарні “рожевий” конверт. Він понадіявся на те, що обидва лікарі помилилися…
Проте з’явилася дівчинка. Дмитро, зрозумівши, що діватися нікуди, змирився, але взяв у дружини слово, що вона подарує йому сина.
Через рік тест знову показав дві смужки.
– Мені потрібен син, а ти привела у світ доньку. Сподіваюся, цього разу в нас буде хлопчик, – сухо сказав Дмитро.
Але знову за іронією долі лікар повідомив, що в них буде дівчинка.
– Ні, я не хочу! Це вже знущання якесь! – сказав він. Дмитро настільки розпалився, що це позначилося на стані дружини: Олену відвезли на швидкій, і додому жінка повернулася вже одна. Дитину вона втратила.
Ба більше, лікар повідомив їй, що більше дітей вона мати не зможе.
Новина стала для Дмитра ударом. Він знову пішов з дому, але під впливом матері повернувся.
У сім’ї почався розлад: Дмитро гуляв відчайдушно, Олена ж знаходила розраду в турботі про Катюшу. Вона одразу зрозуміла, що така красуня не може стати звичайною дитиною. Уже в три роки дівчинка ходила на заняття з гімнастики, у 8 років отримала III розряд, в 13 претендувала на КМС.
Зрозуміло, захоплення дитини обходилося матері дорого: працюючи до обіду, жінка весь вільний час проводила в Катиному спорті. Купувала для неї все необхідне спорядження, платила за додаткові заняття, шила одяг для виступів, возила містами…
Спочатку Дмитру було все одно. Він вважав, що робить більше, ніж потрібно: утримує сім’ю. Олена, розуміючи це, заплющувала очі на його відрядження, відсутність у вихідні та секретні розмови на балконі. Олена вважала: головне, що сім’я повна, і в Каті є батько. І до певного часу фінансові питання не турбували нікого в родині.
Однак щойно Катерина почала досягати видимих успіхів у спорті і замаячили серйозні витрати на професійного тренера і переїзд до столиці, Дмитро вирішив перекрити “кисень”.
– Я не збирався давати тобі ні копійки! Це мої гроші! Мої! Мене вже дістало те, що все зароблене мною відлітає в трубу! – кричав він, дізнавшись, що дружина витратила те, що він приніс додому, на свої потреби. Олені навіть здалося, що в той момент він готовий розірвати костюм доньки, який із такою турботою шила для неї кравчиня.
– Дмитро прошу тебе, перестань! Катя – наша дочка, а не тільки моя. Вона – майбутня чемпіонка! Ти пишатимешся нею, просто повір мені зараз! Ми – сім’я, повинні підтримувати одне одного! – Олена не знала, як вплинути на чоловіка. Останнім часом він став зовсім чужим.
– Мені не потрібна чемпіонка! Мені потрібен був син! – крикнув він і, схопивши телефон, знову кудись пішов.
“Нічого, побродить і повернеться”, – подумала Олена. Однак чоловік не повернувся. Ні наступного дня, ні в день від’їзду.
– Мамо, а тато не відвезе нас на вокзал? – радше для вигляду запитала Катя. Вона вже звикла, що батько ставиться до неї як до порожнього місця, хоча вона дуже старалася і кожну свою перемогу присвячувала батькам.
Ось тільки тато не прийшов на жоден її виступ.
– Ні, донечко. Ми поїдемо на таксі.
Дівчинка сіла назад, а мати – вперед. Таксист приїхав на сумнівному автомобілі. Ба більше, водій не знав дороги і постійно відволікався на телефон.Олена хотіла скасувати виклик, але вона боялася запізнитися… І, як виявилося, даремно.
Видимість на дорозі була поганою через сильний дощ. А осінній холод моментально заморожував краплі, створюючи кригу на дорозі.
– Шини вже поміняли на зимові? – з тривогою запитала Олена.
– Ні, не бійся, шановна. Я вас домчу з вітерцем!
Вони вискочили на широку дорогу і водій пішов на обгін. Машину занесло, і це було останнім, що пам’ятала Катя. Олена ж у момент удару залишилася при свідомості. Дивно, але вона – єдина, хто в цій аварії не постраждав. Водій зламав руку, а дочка… Постраждала найсильніше.
Швидка приїхала швидко.
– Лікарю, скажіть мені! Мені потрібно знати!
– Вашій доньці необхідна термінова операція. Перелом хребта – це дуже серйозно.
Катя розплющила очі й відчула дивну важкість. Ног немов не було і зовсім.
– Тобі зручно, люба? – Олена везла Катерину додому. Після операції потрібна була тривала реабілітація. Лікарі зробили майже неможливе: надія на одужання залишилася.
Досвідчені лікарі крок за кроком вчили Катю знову робити найзвичніші рухи. Але щоб виконати те, що здається здоровій людині звичайною справою, потрібен був час.
Про кар’єру гімнастки можна було забути. Але зараз Олену найменше цікавила гімнастика. Вона боялася, що донька назавжди залишиться прикутою до інвалідного крісла. Що не зможе винести свого безсилля. Адже ще “вчора” вона легко й повітряно виконувала номери, притягаючи захоплені погляди тренерів і заздрісні оскали подружок, яких не послали на змагання до столиці.
І тепер… Вона втратила все. Єдиним, що втішало Олену, було те, що донька залишилася жива і що лікарі вчасно спрацювали.
– Мамо, а тато…
– Напевно він удома. Я повідомила йому, він просто… Просто захворів, – Олені довелося збрехати. Їй було нестерпно від думки, що Дмитро жодного разу не приїхав до доньки в лікарню. Він навіть не поцікавився, чи жива вона.
А ось свекруха, навпаки, чергувала біля палати дівчинки по черзі з мамою, другою бабусею і своїми трьома доньками (тітками Каті). Якби не їхня підтримка, Олена, напевно, впала б у зневіру.
Проте жінка до останнього чекала, що чоловік схаменеться і згадає, що таке: “і в горі, і в радості”.
– Ось, бачиш, удома світло горить! Значить, тато нас чекає, – намагаючись переконати саму себе в цьому, підбадьорливо сказала Олена доньці.
У квартирі стояв запах чужих парфумів. Невідома дамочка сиділа на кріслі в домашньому халаті й пила чай. Вигляд у неї був такий, немов вона щойно прокинулася.
В Олени навіть сумка випала з рук.
Вона попросила медперсонал почекати з перенесенням доньки до хати і пішла прямо до дамочки.
– Хто ви?
– Я Ганна? А ви хто?
– Дружина Дмитра, господиня цієї квартири.
– А Дмитро казав, що квартира його. І взагалі, що ви тут давно не живете, і що вас нічого не пов’язує.
– Нічого не пов’язує?! Та в нас із ним донька!
– А в нас із ним буде син, – немов не чуючи істеричних нот у голосі дружини, коханка встала і продемонструвала живіт.
– Що ж… Я вас вітаю. Забирайтеся з мого дому. З вашим сином. – викарбувала Олена.
Дмитра вдома не було. Він повернувся з роботи тільки ввечері. Повернувся, щоб зібрати речі.
– Ти навіть не підійдеш до неї? Донька на тебе чекала, – тихо сказала Олена. Вона була зла на чоловіка, але заради доньки не влаштовувала скандал. У відповідь Дмитро тільки розсміявся.
– Вона мені й здорова-то не потрібна була. А ти хочеш, щоб я її калікою полюбив! Ні, я не збираюся в цьому брати участь. Мені Ганнуся здорового сина подарує. Я йду.
Дівчинка чула цю розмову. І їй було навіть болючіше, ніж після операції.
Олена нічого не відповіла. Відпустила чоловіка туди, куди він так люто прагнув.
– Вибач, донечко. Він потім приїде… – тільки й змогла сказати вона. Катя витерла сльози.
– Мамо, ти не впадай у відчай. Я інвалідом не залишуся. Даремно, чи що, у мені спортивний дух ростили? Я впораюся. Буду займатися! Обіцяю.
– Я з тобою, донечко. Ми впораємося.
На щастя, суд призначив високі аліменти, а служба таксі виплатила компенсацію за страховкою, що давало можливість жити і займатися з Катериною. Водія засудили за всією суворістю закону.
Дівчинка, бачачи, що матері важко далося розлучення з батьком, намагалася щосили встати на ноги. Але до цього вона пройшла величезний шлях.
Перший час було настільки важко, що вона могла тільки лежати. Щоб не втрачати надії і продовжувати жити, а рух – це життя,
Катерина дивилася виступи інших гімнасток, своїх подруг і записи відомих спортсменів. В одному з таких блогів Катерина й побачила схожу історію відновлення. І загорілася метою не тільки “встати”, а й повернутися в спорт будь-що.
У блозі тієї дівчини було багато корисного: не тільки філософські роздуми, від яких Катерина вже втомилася, там був покроковий план дій.
“Не можеш іти до мети, хоча б повзи або тягни руки в її бік”.
Катерина набралася сміливості й написала тренеру. Дівчина відповіла. Було багато цікавого і корисного, але головне, вона порекомендувала почати тренування вдома. Не тільки з лікарями, а й самостійні.
Зрозуміло, тільки після консультації з лікарем і під контролем фахівця.
І Катя почала. Мама повністю підтримала прагнення доньки. Вони проаналізували платформи для тренувань і обрали ту, що радили їм профі.
По-перше, тренування були доступні з будь-якого пристрою – від телефону до телевізора. Адже перший час дівчинка могла тільки дивитися і запам’ятовувати. По-друге, можна було зберегти особливо важливі тренування, щоб повернутися до них пізніше. По-третє, на платформі були доступні тренування для будь-якого рівня підготовки, які проводили професійні тренери та фахівці з ЛФК і реабілітації, що було важливо для Катерини та її мами.
Різноманітні зарядки, м’які тренування для спини, відновлення, шия без болю і багато іншого відкрили двері до реабілітації дівчинки, і вона старалася.
У тренуваннях на платформі дуже докладно пояснено і показано техніку виконання вправ, Катя немов займалася з персональним тренером, згадуючи дні тренувань у залі і набираючись сил!
Тренування тривали від 7 до 30 хв на день, не вимагали додаткового обладнання.
Коли було зовсім важко, вона включала курси з медитації та дихання. Це дуже допомогло їй налагодити внутрішній спокій і знайти гармонію там, де інші люди могли б здатися…
Катрусін дух не був зломлений. Вона твердо рухалася до своєї мети. І це дало плоди. Вона навчилася сидіти, а потім і ходити. Олена пишалася донькою, вона бачила її прагнення і в усьому підтримувала її та навіть займалася разом із нею, що призвело до зміцнення не тільки духу, а й тіла!
Про батька Катерина згадувала рідко. Бабуся сказала, що з Ганною у Дмитра не склалося.
Дитину вона привела у світ зовсім несхожу на Дмитра, і він від неї пішов, заливаючи тугу.
Пізніше розгульне життя принесло плоди: він серйозно захворів і залишився сам. Близькі від нього відвернулися, адже він свого часу відмовився від рідної дочки…
