Коли мені було два роки, мій тато пішов у засвіти через сварку з мамою через сусідів, бо ті ставили свої бочки, що погано пахли, під наші вікна. Батько пішов розбиратися і посварився із сусідом.
Потім звинуватив маму в цьому, сказав, що вона винна, що він посварився. Мама тату щось відповіла і все закінчилося, як закінчилося. Багато зла зробили нам ці сусіди.
То вони кота отруїли, то в огорожі вночі щось зламають. Знають, що мати з дитиною нема кому захистити. Спочатку мені не говорили про реальну причину смерть батька.
Розповідали, що він завжди всім допомагав, казав: родичам треба допомагати. Хоча його брат забрав татову машину і нічим нам не допомагав. Коли мені було 6-7 років, я ходив у сарай, дивився старий мотоцикл, усілякі залізяки.
Я мріяв, що якби батько був живий, ми щось майстрували, або поїхали на рибалку на човні. Він би захистив нас від сусідів. Одного разу після цих мрій він мені наснився. Наче спекотне літо, я пішов у хлів.
Я бачу біля сараю, біля човна, лежить тато, я до нього підійшов. Він стогне і плаче і каже мені: “Відпусти мене, мені боляче”. І тут я прокинувся, встав і побіг до човна, але це був лише сон.
Мені стало так боляче, ну чому у всіх є тата, а я не маю, адже я його так люблю, а його немає. Коли мені було 12 років, мені розповіли про реальну смерть батька. Мені стало так неприємно, я ж його так заочно любив.
Досі я не розумію, люблю його чи ненавиджу. Мені вже більше 40 років, і досі мрія в моїй пам’яті, як у дитинстві, щоб був тато, хоч я так його люблю-ненавиджу. Мені соромно за свої думки.
Я думаю, якби я не був сором’язливим чоловіком і знайшов собі дівчину, створив із нею сім’ю, мав би дітей, чи зміг би їх захистити. Чи я такий самий, як батько?
