– Мамо, я не хочу їхати до бабусі Наді, — Аліса ліпила з пластиліну й слухала, про що розмовляють батьки.
Як вони втомилися на роботі й що хочуть хоча б на кілька днів полетіти відпочивати. Літати з ними літаком Аліса відразу відмовилася.
— Ти що, малятко, боїшся? — тато посміхнувся й обійняв доньку.
— Ні, просто не хочу! — Аліса не хотіла зізнаватися. Але бабуся Надя якось розмовляла по телефону з якоюсь тіткою. Про те, як мама з татом люблять літати, а це страшно. Літак весь трясеться і може впасти. І що її мама вічно вигадує якусь нісенітницю, краще б вони відпочивали у неї на дачі.
У бабусі Наді Алісі завжди подобалося. Але зараз вона подумала, що бабуся буде хвилюватися за батьків, дзвонити подругам і дратувати Алісу! Мама іноді так каже — не дратуй мене…
— Як це ти не поїдеш до бабусі Наді? — здивувався тато. — Тобі вже шість років, ти відмовилася їхати з нами, ну ти ж розумієш, що нам треба відпочити?
— Тату, я скоро піду до школи! — Аліса поблажливо подивилася на тата. — Ти забув, як я тоді смажила тобі яєчню? І чай я вмію заварювати, і бутерброди робити. Я не пропаду, тиждень якось протримаюся, летіть, якщо вам так треба!
Тато розсміявся, а мама обійняла Алісу:
— Донечко, справді, ти вже така доросла! Але я все ж попрошу бабусю Таню приїхати до нас, добре? Вона казала, що може взяти відгули.
Аліса трохи боялася бабусю Таню. Вона жила на іншому кінці міста і мала важливу роботу. Тому з Алісою вона не вміла розмовляти так, як розмовляють звичайні бабусі. Мабуть, не звикла. І взагалі бабуся Таня бувала у них нечасто.
Тато якось говорив про неї мамі, думаючи, що Аліса не чує:
— Я чудово ставлюся до твоєї мами. Теща вона чудова, не лізе в наше життя і грошима нам допомагала, я це добре пам’ятаю! Але більше вона ні до чого не пристосована.
Тільки й вміє, що працювати, не розумію, як вона взагалі існує? Тому більше й не вийшла заміж, який же чоловік таке життя витримає? Ні оладок, ні борщу, ні котлет! Та й сама худа, одягається в костюми, які на ній висять. І бліда, хоч би помадою нафарбувалася!
— Ну ти й дивак, я думала, ти такого й не помічаєш, — здивувалася мама.
— Ну так, я сліпий! — тато смішно захихикав, і вони поцілувалися.
Аліса давно вирішила для себе, що обов’язково вийде заміж за такого ж, як її тато! Він найкращий!
Мама й тато швидко спакували гарну червону валізу, з якою любили літати. Дочекалися приїзду бабусі Тані й поїхали на таксі в аеропорт.
А бабуся Таня й Аліса залишилися вдвох.
Аліса сиділа й займалася улюбленою справою — ліпила з пластиліну й поглядала на бабусю.
Вона знову прийшла в костюмі, сіла на диван, зітхнула й увімкнула телевізор. Потім подивилася на Алісу:
— Ти любиш ліпити?
— Так, дуже! — Алісі стало смішно — доросла, а не знає, що сказати! І Аліса ввічливо підтримала розмову:
— Бабусю, а ти взяла халат, щоб переодягнутися?
— Ні, я про це не подумала, — бабуся Таня засмучено посміхнулася.
— Нічого, у мене є оверсайз-футболка й штани, мені їх купили на виріст, тобі точно підійдуть, ти худа, — Аліса по-господарськи дістала їх із шафи.
— Одягай!
— Може, краще мамин халатик? — засумнівалася бабуся.
— Без дозволу брати не можна, а мами немає. Одягай, я тобі дозволяю, дивися, яка велика й нова! — Аліса щедро виклала нову барвисту футболку та широкі штани. Бабуся Таня покірно переодяглася.
– Ха, тобі личить, — розсміялася Аліса.— Не бійся, я буду слухатися! Мама казала, що ти не вмієш поводитися з дітьми? Ой, а як же ти тоді маму виховувала? — раптом здивувалася Аліса.
– Ну я… працювала, адже з чоловіком розлучилася. А мені моя мама допомагала, — пояснила бабуся Таня.
У футболці та її штанах, які доходили їй до коліна, вона здалася Алісі дуже милою!
— Твоя мама? Вона зараз уже на небі? — Аліса зліпила з пластиліну ведмедика й поставила його на картон. — А мої мама з татом зараз у літаку летять, високо-високо! Бабусю, а ти боїшся літати на літаку? — тихо запитала Аліса. Вона дуже хвилювалася за маму й тата.
– Літати? — пожвавішала бабуся Таня. — Звісно, не боюся, я ж часто літаю у відрядження. Це так класно: раз — і вже на морі. Або в якомусь гарному місці, наприклад. Хочеш, ми з тобою колись разом полетимо у подорож?
– Хочу! — Аліса уявила, як вона полетить із такою кумедною бабусею — з нею не страшно.
– До речі, бабусю, я хочу спати з тобою на дивані, бо мами немає, а мені самій страшно, — закинула вудку Аліса, і бабуся погодилася!
Увечері, затишно влаштувавшись поруч із бабусею, Аліса спершу попросила розповісти казку. Але казка була не дуже.
— Ну, тоді розкажи, як ти була маленькою?
— Я маленькою? — бабуся посміхнулася. — Алісочко, я забула!
— А ти на дивані стрибала? А кошеня хотіла? — розпитувала її Аліса.
— На дивані стрибати дуже хотіла, але мені не дозволяли, — зізналася бабуся Таня.— Та й кошеня я один раз притягла з вулиці, а мама його сусідці віддала. Бо в мене музичні руки, я на піаніно грала, не можна, подряпини будуть!
— Бідненька ти моя, — Аліса з сонним виразом обличчя посміхнулася їй і погладила по щоці. — Ну не сумуй, вранці будемо разом стрибати на дивані, добре? А то мені теж не дозволяють!
Вранці Тетяна Андріївна прокинулася, як завжди, рано. Але боялася поворухнутися — на її плечі, уткнувшись носиком і згорнувшись тепленьким клубочком, сопіла її онучка. Таке незвичайне відчуття — її рідна онучка!
Вона й свою доньку Юлечку теж рідко бачила, коли та була ще маленькою. З чоловіком майже відразу розлучилися, він не допомагав, і Тетяна Андріївна влаштувалася на дві роботи. Мама їй, звичайно, допомагала, але пенсія у мами була мізерною.
Отже Тетяна Андріївна працювала за двох. І тепер, за звичкою, наче заведена, вона й досі працює. Щоб не підвести колектив, та й вдома, коли сама одна, що ж робити?
Коли у Юлі народилася Алісочка, свекруха одразу взялася допомагати. Надія Михайлівна — хороша, господарна жінка. На дачі в неї город, кущі смородини, вишня та яблуні. І ще двоє онуків від дочки приїжджають до неї на літо.
Молодець вона, у Тетяни Андріївни так би вправно не вийшло й варення варити, й усіх годувати, та й пригощати.
Вона сама навіть усі казки забула. Їй і кошеня завести не вийде — вона допізна на роботі або взагалі у відрядженні.
Аліса ворухнулася й розплющила очі:
— Бабусю, ти не спиш? Ура, сьогодні в садок не треба, то давай трохи на дивані пострибаємо? Поки мами з татом немає, га? Ти худа, ми не зламаємо, дивися, ось так, потихеньку!
Сама не знаючи навіщо, Тетяна Андріївна встала на дивані й взяла Алісу за руку. І вони разом підстрибнули на дивані, а потім ще й ще!
Диван був пружним, і це було так класно!
Аліса щасливо засміялася, і бабуся Таня теж. Але потім вона обережно присіла й злізла з дивана:
— Алісо, давай більше не будемо, поки диван цілий? А приїдеш до мене, і ми пострибаємо?
— Давай! — Аліса в бавовняній піжамі, ще тепла від сну, обійняла Тетяну Андріївну. — Бабусю, ти така добра!
На сніданок вони разом варили кашу.
Аліса її не дуже любить, але вона вийшла несподівано смачною. Потім ходили гуляти в парк і разом каталися на атракціонах. І Аліса помітила, що бабуся заплющувала очі.
— Ти боїшся, бабусю? Не бійся, тримайся за мене!
На обід була куряча локшина, мама їм її зварила. А потім вони разом робили аплікацію, їм у садочку дали завдання.
Увечері Аліса знову заснула на плечі у бабусі. А Тетяні Андріївні довго не спалося. Вона лежала й думала, що в її житті не було такого простого й затишного щастя. І, мабуть, уже ніколи не буде.
Дитячий садок вони ледь не проспали, добре, що можна було поснідати в садочку.
— Бабусю, ти мене раніше забереш? — благально дивилася Аліса. Батьки її ледве встигали забрати після роботи. А їй так хотілося: ось Вітю дідусь забирає рано, і Софію теж рано бабуся забирає, і вони гуляють.
– Звичайно, трохи раніше, а можна? — Тетяна Андріївна й сама була рада. З Алісою їй було тепло й приємно на душі.
– Ого, у тебе якась нова бабуся? — зауважив їхній охоронець дядько Коля.
– Вона не нова, вона стара, просто рідко приїжджає! — пояснила Аліса.
– І не зовсім стара, — посміхнувся дядя Коля. — Правда, Мурзик? — і погладив кота, що сидів поруч із ним.
Бабуся Таня забрала Алісу одразу після денного сну. Онучка була щаслива! Охоронець помахав їм рукою.
— Бабусю, а уяви собі, у дядька Колі цей кіт Мурзик — домашній, він разом із ним ходить на роботу. Дядька Коля не залишає його вдома самого, щоб він не нудьгував! — весело розповідала Аліса, тримаючи бабусю за руку.
«Ого, думає точно так само, як я, тільки у мене немає кота, я про таке й не здогадалася», — думала Тетяна Андріївна.
І якась нова радість з кожним днем дедалі більше й більше наповнювала її серце.
— Бабусю, там у мами на тумбочці лежить помада. Ти така бліда, давай хоча б помадою нафарбуєш губи, — запропонувала Аліса, коли вони в черговий раз вранці збиралися до дитячого садка.
Тетяна Андріївна нанесла помаду, поправила волосся й подивилася на себе в дзеркало.
— Яка ти красива, бабусю! Як королева! — захоплено дивилася на неї онучка.
Біля входу на територію дитячого садка стояв дядько Коля. Він теж із захопленням проводжав їх поглядом і підморгнув Алісі.
— Бабусю, а ти йому подобаєшся! — прошепотіла їй, прощаючись, Аліса. Тетяна Андріївна зніяковіла від несподіванки.
Але коли вона виходила, Микола підійшов до неї:
— Вибачте, я самотній чоловік, а ви така чарівна жінка! Якщо ви вільні, може, ми з вами сходимо разом у кіно чи в кафе?
— Я буду вільна через кілька днів, — розгубилася від несподіванки Тетяна Андріївна, — коли повернуться з відпустки тато й мама Аліси. А взагалі я теж незаміжня!
Коли Артем і Юлія повернулися додому відпочившими й засмаглими, вони просто ошелешилися. Тетяна Андріївна з Алісою спекли пісочне печиво; виявилося, що це Аліса навчила бабусю. У домі пахло ваніллю та корицею. А у вазі стояв розкішний букет квітів.
— Це дядько Коля подарував бабусі, він залицяється до неї! — пояснила здивованим мамі й татові радісна Аліса.
Цей тиждень із онукою Алісою повністю змінив життя Тетяни Андріївни.
Вона нарешті наважилася піти з роботи на пенсію, бо… Микола Іванович зробив їй пропозицію!
Тепер бабуся Таня живе поруч із ними, у Миколи Івановича гарна квартира. Кіт Мурзик щасливий, йому більше не треба ходити на роботу разом із господарем.
Бабуся Таня часто забирає онучку з дитячого садка раніше, і вони йдуть гуляти, у кіно або в зоопарк. І мріють, як полетять разом на море, якщо батьки дозволять.
А ще іноді, коли ніхто не бачить, Аліса з бабусею Танею стрибають на дивані. Хоча це їм уже почало набридати, адже це вже не заборонений плід.
А в житті ще стільки всього цікавого! У їхньому затишному й щасливому житті.
