Я не працюю вже три роки та й працювала лише два місяці, заради цього приїхала до столиці. Після того, як не виплатили обіцяні гроші, пішла. Ходила на співбесіди знайомством, але не брали навіть так.
Річ у тім, що мені не треба було ніколи працювати – батьки завжди підтримувала, а потім коханий утримував. Я не розуміла, навіщо жінці робота – дім, чоловік та діти – ось головна робота.
Завжди думала, що головне – бути хорошою дружиною. Після розставання з коханим та проблемами з роботою в мене опустилися руки. Я почала боятися людей і почуватися нижче плінтуса.
Я й раніше була не особливо товариською, але знайти роботу, де не треба спілкуватися з людьми, непросто, до того ж, як не парадоксально, я маю вищу освіту психолога і вчилася добре.
Чоботяр без чобіт, собі не можу допомогти, не кажучи вже… Раніше в школі вчилася майже чудово, в універі добре, а зараз… Чоловік не для цього, якось намагалася вилити душу, сказав: «Ти викликаєш у мене негативні емоції».
Почала жити зі старшим чоловіком, у фінансовому плані знову ж таки забезпечує він, але іноді прослизають закиди, типу, не ціную та інше, хоча на себе майже нічого не витрачаю, і просити не хочу.
У моїй сім’ї у батька завжди доводилося випрошувати гроші. З батьком узагалі стосунки припинилися, у дитинстві зі мною кілька років не розмовляв, живучи під одним дахом.
Нещодавно взагалі сказав, що я не його дочка і мені від нього тільки гроші й потрібні були. Після цього стосунки з ним припинила, зі свекрухою стосунки теж погані.
Вона не злюбила мене одразу, бо нетовариська, як вона, кісточки всім не перемиваю, думала, що я і моя сім’я аферисти, перед весіллям ставила умову шлюбного договору, і вимагала, щоб моя сім’я привезла гроші на весілля.
Привезли 100 тисяч, для села зібрати такі гроші проблемно, але й після цього не змінилося, постійний негатив на мою адресу і до того ж за спиною, а при зустрічі цілує.
Чоловік спочатку йшов у неї на поводі, навіть на договір був згоден, що мене дуже образило, але зараз теж засуджує її. Часто ходить до нас, бо живемо поряд із її сестрою.
Мені вже й у цьому домі жити не хочеться, хоч і великий, але не моє це місце, незатишно там. Думала, як буду при надії все налагодиться, свекруха замовкла, але чоловік якось все більше на роботі.
Я цілими днями одна вдома, приїжджає вночі поїсти та поспати, а мені вийти кудись хочеться, але людей боюся, а як вийти з дому одній, то що робити. Сестрі допомагали до університету вступити, а вона зі мною, як із собакою.
Постійно грубіянила, ніколи так не розмовляла. Загалом, як у клітці живу, за якою таке відчуття злі звірі, і ні що не тішить, ні покупки, ні поїздки, навіть не знаю, що робити, різні думки приходять.
