Мої родичі лізуть у життя моєї родини. Мені 35, в офіційному шлюбі 8 років, чоловікові 36. Працюю на керівній посаді, паралельно ведемо бізнес разом із чоловіком. У нас 2 дітей – старшому 15 (від мого першого шлюбу), молодшій 2 (спільна з чоловіком). Гарний дохід (вище за середній), своє житло, авто у кожного, жодних особливих проблем.
Виросла я в дуже небагатій сім’ї, на всьому заощаджували, аж до того, що в школі мене дражнили ялинкою — взимку та влітку одним кольором. Ходила цілий рік в одному й тому ж одязі, що дістався, як правило, від старшої сестри.
Суть проблеми: я кар’єрист, вся у роботі. При цьому син навчається у платній школі, донька — у приватному дитсадку. Тобто, вони не ростуть на вулиці, надані самі собі.
У мене немає часу спілкуватися з батьками і сестрою — у мене 2 роботи, 2 дітей, чоловік і собака, я завжди зайнята. Та й не хочу, мабуть, бо мама завжди мене засуджує та критикує — на її думку, я живу абсолютно неправильно. Критиці піддається все – від кольору нігтів до стратегії у бізнесі (сама мама все життя пропрацювала середнім медперсоналом у лікарні).
Причому так пафосно – та ти що! Та як можна! Наче я , а не купила полуниці з шампанським на вечерю, що на її думку неправильно. Я їду від неї завжди пригніченою. Тому намагаюся звести спілкування до телефонних розмов на спільні теми раз на 2-3 дні.
Але тепер мама може дозволити собі прийти до мене в гості зненацька, без запрошення, знаючи, що я зайнята. Востаннє і зовсім був невтерпець – ми з чоловіком запросили на вечерю його заступника з дружиною і обговорювали робочі питання.
Дзвінок у двері – мама (хоча ми за годину до цього з нею говорили телефоном і я сказала, що буду зайнята). Скандал, що ми у себе вдома влаштували при дітях (грала музика та пили, діти при цьому один у своїй кімнаті грав за комп’ютером, інша у себе дивилася мультики).
Мама може прийти до мене в гості та почати лазити по шафам, я вибачаюсь, у мене там зберігаються особисті речі, у тому числі й різні іграшки! Я її зупиняю – починаються сльози та істерики.
Інший випадок – приходить старша сестра (вони з мамою на одній хвилі) просить перевести їй на карту 10 тисяч у борг. Без проблем, але телефон забула в машині чоловіка, про що їй і сказала. Тобто переведу ввечері, коли чоловік буде вдома. У відповідь – та ти що! А раптом він украде гроші у тебе з картки!
Мені іноді хочеться викликати психіатра. У нас із чоловіком спільний бізнес, загальний бюджет. Якщо йому раптом знадобляться гроші з моєї карти — я не заперечуватиму, як і він. Але ці істерики з боку моїх родичів мене просто вже дістали.
Я навіть не знаю, чи можна налагодити з ними стосунки? І чи варто намагатися? Чи що з цим усім робити?