Наша сім’я досить довго намагалася сформувати свій бюджет таким чином, щоб ми могли нормально жити, не надто економлячи й ні в чому собі не відмовляючи. Останніми роками це стало більш-менш виходити. Добре, що батьки подарували чоловікові двокімнатну квартиру на весілля.
Ну, як подарували, вона залишилася йому від діда. І все ж таки не орендована, а своя. Досить велика частина обох наших зарплат ішла на ремонт. Тому що, самі розумієте, килимове царство – це вже минуле століття. Багато пилу, запахів, чужих спогадів. Гостей соромно запросити.
Не кажучи вже про радянські меблі, які навіть після перефарбовування мають вже дуже несучасний вигляд. Я намагалася змусити чоловіка їх переробити, надихаючись роликами з YouTube, але на ділі це виглядало досить дешево. Довелося поступово наводити порядок і затишок у сімейному гнізді.
А потім народився первісток, і ми трошки забуксували. Однак син уже підріс, чоловіка підвищили, і ми взялися за старе. На сьогодні вистачає нових, якісних матеріалів. Можна навіть самим навчитися їх встановлювати, були б гроші. У всякому разі, я міркувала таким чином.
І чоловік мене в усьому підтримував, але потім я завагітніла знову. І ця подія змусила мене поглянути на речі по-новому. Ну, зробимо ми ремонт повністю, так. А далі що? Ми з чоловіком в одній кімнаті, а діти в іншій? Так не піде, затісно. Потім вони виростуть і почнуться сварки через брак місця.
Тим паче, я чекаю дівчинку. Треба розширюватися, а в нас грошей немає. Так не годиться, що ж робити? Моя мама – пенсіонерка. Вона все життя прожила з татом у їхній трикімнатній, просторій квартирі, але тепер вона там мешкає одна. Тата давно немає, а їй платити за комуналку потрібно дуже багато.
Та й навіщо самотній людині так багато місця? Тільки на більш-менш стерпне прибирання йде кілька днів. Ось я і запропонувала їй помінятися. У неї ремонт старий, але не стародавній. Тоді як ми вже зі своїм майже впоралися. Хіба погана ідея, скажіть? Але вона – ні в яку.
Не хоче переїжджати, хоч ти трісни. Каже, ми хочемо її з власного будинку вижити, у неї там подруги і зручний мікрорайон. Хоча, як на мене, звичайний спальник. Такий самий, як у нас, але річ навіть не в цьому. Я ж її єдина донька. Навіщо йти на принципи, якщо ми не просто так просимо?
А у відповідь тиша. Може, справді кажуть, що з віком характер людини ніколи не змінюється на краще? Тут уже чоловік почав бурчати. Річ у тім, що він добре знає, скільки ми щомісяця виділяємо грошей мамі на продукти.
Пенсія у неї невелика, тож допомагати потрібно. У його батьків усе слава богу, самі себе забезпечують, а ось моїй мамі ми справно купуємо якісь продукти. Не щось шикарне, звісно, але крупи, курка, яйця і хліб у неї завжди є. Раніше з цим не було жодних проблем, тим більше претензій із його боку.
Але у зв’язку з маминою позицією щодо розміну квартирами, чоловік уже не раз скаржився мені, що незадоволений такою політикою. Я його, звичайно, заспокоюю, але й сама розумію, що так не робиться. Мама ж, своєю чергою, вигадує все нові й нові відмовки.
Тепер вона каже, що для збору та реєстрації всіляких нових документів потрібно буде віддати купу грошей. І взагалі, справа ця нешвидка. Так-то воно так, але якщо почати займатися цим зараз, потім буде набагато легше. Потрібно просто піти нам назустріч.
Я вже втомилася до неї ходити, тим паче з животом, але моя мати має свої думки з цього приводу. І я ніяк не можу на неї вплинути. Час іде, і я побоююся, що коли народжу вдруге, це буде правжнє пекло. Мало місця, незадоволений чоловік, немовля, що плаче.
Та й синові доведеться нелегко, а все через упертість однієї людини. Сімейні обставини – це не жарти. І їх потрібно намагатися якось долати. І ми з чоловіком якраз у цьому самому процесі.
