Починаючи з 12 років я з моїм найкращим другом Вітьком придумали дуже прибутковий бізнес. З ранньої весни і до пізньої осені ми носили продавати на станцію те, що назбираємо. Сезон у нас починається ранньою весною, коли сніг ще не зійшов.
У цей час ми збираємо квіточки такі синенькі, вони одразу з-під снігу вилазять, робимо з них непогані букети. Розходяться просто на ура. Потім проліски вилазять. За ними конвалії всякі та інша лабуда. І так все літо, тюльпанчики, нарцисики та багато іншого.
Ближче до середини літа встигають всілякі ягоди. Їх там стільки, просто відро чорниці можна зібрати за півгодини. Це якщо не брати до уваги всякі яблуні, сливи, вишні та інші смаколики. Бізнес наш дуже прибутковий. Нам із Вітьком із надлишком вистачає на всяке.
А восени так і взагалі краса, там, крім всяких фруктів, ще й гриби вилазять. Їх там хоч коси. Якось з нами трапилася страшна історія. Справа була пізно восени. Пішли ми з Вітькою як завжди чимось розжитися. І набрели на галявину з підосиновиками. Красиві такі гриби, великі, міцні.
Росли вони біля могили. Ми їх з радістю зібрали і пішли як завжди на станцію. Цього дня було похмуро, ближче до обіду пішов дощ і там було дуже небагатолюдно. З неба лилися потоки води, було холодно, і нам просто було ліньки там стирчати. Гриби ці у нас ніхто так і не купив.
Загалом ми вирішили йти додому. Спочатку ми хотіли викинути ці підосиновики. Вирішили, що до наступного дня вони не долежать, бо вимокли, а потім подумали та вирішили поділити їх та знести додому. Нічого не буде страшного, якщо їх приготувати та спробувати. Ми так і вчинили.
Моя мати дуже зраділа цим грибам, бо грошей до зарплати залишалося в неї зовсім мало, а на цих грибах можна два дні жити. Тим більше, що батько поїхав на тиждень до бабусі, і ми були вдвох. Все почалося через пів години після того, як я поїв того супчика.
Хочу зауважити, що мама цей суп не їла, вона його зварила та пішла на роботу. Спочатку у мене почалися глюки. По нашому будинку бігали якісь напівпрозорі мужики та ловили мене. Я замучився від них ховатися. Вони кричали, що задушать мене через те, що я порушив їхній спокій.
Потім з усіх кутів полізли ворони, страшні та чорні. Вони каркали, клювали мене і махали своїми смердючими крилами. Я не знаю, скільки пройшло часу, але потім мені стало зле. На вулиці було темно і від цього ставало ще страшніше.
У повітрі літали якісь мерзенні тварюки, білі й напівпрозорі, з палаючими очима. Вони підлітали до мене і я відчував, як від них виходить сильний жар. Вони обпікали мене і підлітаючи близько до моїх вух, шепотіли мені страшним голосом, що забирають мене з собою.
Я не придумав нічого кращого, як сховатися від них у льоху. Там вони відстали, але тут я на свій жах відчув, як по моїх ногах щось повзає. Це були змії, що світилися, всі блакитні і холодні. Вони обвили мої ноги, і це було вже важко перенести.
Я зрозумів що вмираю, абияк виліз із льоху, тут же впав і знепритомнів. Не знаю скільки я так пролежав, але отямився я від того, що хтось гладить мене по обличчю. Я розплющив очі. Надворі було все ще темно. На мою радість виявилось, що цим хтось був наш пес.
Він знайшов мене і почав лизати мені щоки і губи, чим і привів мене до тями. Мені було так само погано, але привидів я більше не бачив. Я сяк-так доповз до будинку і там подзвонив матері. Вона приїхала лише за півтори години. Я їй все розповів і про бізнес, і про гриби, і видіння.
Вона мене сильно посварила і сказала, що я потрапив у дуже серйозну ситуацію. З цвинтаря взагалі нічого приносити не можна, а тим більше те, що там росте. Зазвичай це погано закінчується. Спочатку мама в паніці бігала по хаті і плакала.
Потім викликала таксі, засунула мене в нього та повезла до сусіднього села. Там мешкає одна бабуся, яка лікує замовами. У таксі я знову знепритомнів. Я не буду довго розповідати, як мама ломилася серед ночі до цієї бабці, як налякала її мало не до смерті.
Та й не пам’ятаю цього, мати мені це потім розповідала. Тільки ця бабця спочатку не бралася нічого зі мною робити. Сказала мамі, що мені не жити. Мати повзала перед нею на колінах і цілувала їй ноги, аби допомогла. Бабуся сказала що якщо допоможе мені, то помре сама і почала нас виганяти.
Та потім зрештою передумала. Вона щось довго шепотіла, водила мені свічками, давала пити якусь гидоту. Десь через годину її старань мені стало краще. Хоча нудота ще була, але хоч глюків та видінь уже не було. Бабка сказала, що поставила на мене сильний захист від душ, яких я потривожив.
І мертва енергія, яка була в цих грибах, тепер літає поруч, але в мене проникнути не може. Потім вона докладно пояснила матері, що ми маємо робити далі. Взявши докладні інструкції, ми поспішили додому. Я загинався ще два тижні, доки всі завдання бабки не були виконані.
Потім усе потихеньку почало проходити. Коли я став одужувати, до мене прийшов переляканий Вітька. До цього мама сердилась на нього і до мене близько не підпускала. Від нього я дізнався, що наші гриби він не поніс додому, побоявся. Він їх розібрав на дрібні частини та віддав поросятам. На ранок його мати знайшла їх у сараї мертвими….
