Мої діти не розуміли, як я можу витрачати стільки грошей на будинок для себе. Адже, крім мене, ніхто в ньому не житиме…

Багато років я працювала за кордоном і щосезону привозила гроші для облаштування свого будинку. До цього зуміла купити сину та дочки по однокімнатній квартирі. Але ті не були особливо захоплені моїм подарунком.

Їм все одно доводилося думати про покупку нового житла. Їхнім сім’ям, а у кожного вже були діти, було просто тісно в одній кімнаті. Тоді я вирішила вкластися у ремонт свого будинку у селищі.

Але чим далі йшло, тим більше ресурсів потрібно було для будинку, оскільки швидкий ремонт стрімко переріс у значну перебудову. Мої діти не розуміли, як я можу витрачати стільки грошей на будинок для себе.

Адже, крім мене, ніхто в ньому не житиме. Та й навіщо мені стільки простору, коли вони з дітьми повинні тулитися в одній кімнаті. Так чи інакше обурення дітей ніяк не вплинуло на мої дії.

Але це не завадило мені запросити всю сім’ю себе на Новий рік минулого року. Я заздалегідь приготувала конверти з купюрами по 500 євро для дітей та солодощі для онуків. На жаль, я змушена була провести цю ніч на самоті.

Ближче надвечір син зателефонував і, вибачившись, попередив, що він із дружиною та дітьми не зможуть приїхати, бо до них несподівано прийшли гості з боку дружини.

Тому доведеться задовольнятися компанією доньки та її родини. Однак вона теж не з’явилася. Я була майже впевнена, що та просто забула про моє запрошення і вже десь святкувала Новий рік у компанії своїх друзів.

Так, можливо, я не була ідеальною матір’ю. Я й сама це чудово усвідомлювала. Але хіба заслужила такого ставлення? Хіба сварка варта того, щоб сім’я у новорічну ніч просто забула про мене?

You cannot copy content of this page