Я зі свої коханим познайомилися на початку 80-х років. Я виховувала трьох дівчаток від першого шлюбу. Мій чоловік покину нас. Новий знайомий тільки переїхав до міста, куди його направили по службі.
Він нещодавно розійшовся із попередньою дружиною, але офіційно документи про розлучення не оформив. Я хотіла підняти на ноги своїх дочок, а до цього не хотіла й думати про своє особисте життя.
Ми з’їхалися лише за кілька років після знайомства, коли молодша вийшла заміж. З того часу минуло 40 років, але ми досі ставимося один до одного з такою самою ніжністю, як і в перші роки.
Якийсь час тому пішла з життя його перша дружина, і він офіційно став вільним. Після цього коханий запропонував мені оформити наші стосунки офіційно. Я не те, щоб усі ці роки чекала на пропозиції…
Ми були поруч, і цього було цілком достатньо. Просто так склалося наше життя. Однак я прийняла пропозицію, і ми зіграли тихе весілля. На свято запросили лише рідних. На весіллі були навіть правнуки!
Ми просто розписалися та пішли до кафе разом після цього. Здається, попри 40 років, нам все ще вистачає один одного і нікого більше не потрібно… Дочка казала, що виглядаємо так, ніби тільки почали зустрічатися
