Одного дня батьки запросили нас із сестрою до себе. Попередили, що нам потрібно серйозно поговорити. Я давно чекала цього моменту, бо ми збиралися ділити бабусину квартиру. Про цю справу розмова йшла давно. І пора було вже нарешті приступати. Оскільки мені гроші потрібні конче.
Ми з чоловіком важко працюємо, щоб оплачувати лікування його матері. Вона забезпечувати себе сама не може. Вона потребує постійного догляду і дуже дорогого лікування. Економимо з чоловіком буквально на всьому. Добре, що льох забитий картоплею. Інакше б уже стіни гризли.
Про купівлю одягу в нашій родині давно вже не йдеться. Ми розподіляємо фінанси так, щоб покривати тільки найнеобхідніші витрати. Час від часу стан свекрухи поліпшується. У такі періоди в нас є трохи більше грошей на їжу. Проте все одно живемо дуже скромно.
А про вільні гроші чи фінансову подушку можемо лише мріяти. Звісно, коли батьки покликали нас із сестрою на важливу розмову, я дуже зраділа. Мої батько з матір’ю вже півроку займалися пошуком покупця для бабусиної квартири. Ще коли наша бабуся була жива, вона хотіла її продати.
А гроші розділити між онуками – віддати нам із сестрою. Бабуся була дуже доброю і чуйною людиною. Усе життя її оточувало безліч друзів. Таких людей, як вона, завжди люблять і поважають. Абсолютно неконфліктна, розуміюча, м’якосердечна.
Наша бабуся була водночас і мудрою, і зберігала в собі дитячу наївність. Випромінювала тепло і світло. Кожному допоможе, дасть добру пораду, підтримає в скрутну хвилину. Бабуся переживала, що нам із сестрою потрібно буде збирати на власне житло.
І тому свою велику трикімнатну квартиру планувала продати. Коли її не стало, відповідальність за продаж майна лягла на плечі наших батьків, але, на жаль, батьки вирішили вчинити по-іншому. Прийшовши на вечерю до матері з батьком, ми з сестрою почули їхнє рішення щодо бабусиної квартири.
Виявилося, вони вирішили переписати її на сестру. Сказали, що свою частину грошей я все одно швидко витрачу на лікування свекрухи, а так хоч сестрі буде, де жити. Я була шокована. Мої батьки вважають, що раз я вже вийшла заміж, то допомоги не потребую.
А ось сестрі якраз потрібне житло, отже, вона його й отримає. Я з останніх сил стримувала сльози. Відчувала, що мене зрадили. Ну чому так? Не вкладається в голові. Батьки ж знають, як важко мені доводиться. Бачать, що навіть не можу собі одяг новий купити.
Та що там говорити, я з чоловіком перебиваюся гречкою з кефіром. Ми економимо на всьому, і це не секрет. Батьки порадили мені не бути егоїсткою. Сказали подумати не тільки про свої проблеми, згадати також і про рідну сестру. Вони вважають, що ухвалили правильне рішення для всіх.
На їхню думку, продавати житло зараз дуже невигідно. Тільки гроші втратять. Мені було абсолютно нічого їм сказати. Коли підійшла сестра мене втішити, я встала і вийшла, не дослухавши. Вона запевняє, що батьки піклуються про нас обох. Просить зрозуміти їх.
І теж каже, що я ж усі гроші б швидко витратила, то ж сенсу продавати квартиру. Навпаки, вони зберегли бабусине житло. Вчинили розважливо й мудро, а я тільки про себе думаю. Якщо чесно, спілкуватися ні з сестрою, ні з батьками тепер немає жодного бажання.
Я в шоці. Обізвали мене егоїсткою і не розуміють, чому я ображаюся. Мені дуже боляче від несправедливого рішення батьків. Як можна було так вчинити, маючи двох дітей?
