Незважаючи на те, що вона мене не розуміє, я досі люблю свою маму, як би там не було. Іноді буває, що рідна людина йде на принципи і їй складно щось довести. Так сталося й у мене.
Ми не розмовляли із мамою близько 12 років. Навіщо та чому? Просто вона виявилася такою людиною, яка не може піти проти свого виховання та поглядів на життя. Навіть заради рідної доньки.
Я росла єдиною дитиною у сім’ї. Проте мені це нічим не допомогло. У невеликому селі взагалі життя нелегке. Але ще важче воно, як на мене, у надто побожних батьків.
Мені не дозволяли буквально нічого. Тільки молитися, працювати в полі та інколи в’язати. Цьому мене дуже рано навчила мати, і ми іноді продавали в’язані речі на ринку в місті.
Як я вже сказала, особливого вибору в житті ніколи не було. Сім’я наша була суто патріархальною, тобто батько був господарем і сам вирішував усі питання. Аж до того, що ми будемо їсти цілий тиждень і скільки молитися.
Не лякайтесь. Це була якась сімейна секта. Просто так було заведено. Та й коли тата не було вдома, всім у домі (тобто мною) командувала мати. В основному це були завдання по господарству і не більше.
І незважаючи на таку жорстку політику сім’ї, я ходила до місцевої школи. Та й інакше було неможливо. До освіти у нашому регіоні ставилися суворо. Дитина не могла не відвідувати уроки, за це батьків могли притягнути до відповідальності.
У мене були дві подруги, від яких я й отримувала інформацію про сучасний навколишній світ. Ну, знаєте, дівчачі історії і все в такому дусі. Соціалізація — це дуже важливо, я вже знаю, повірте.
Після школи я залишилася вдома з батьками. Ні про який виш або хоча б училище мова, зрозуміло, не йшла. Моєю справою була допомога батькам.
З кожним роком завдання, які мені доводилося виконувати, ставали складнішими. Батько, звичайно, не змушував мене виконувати важку чоловічу роботу, але води я перетягала свого часу — жах. Хоча, може, від цього здоров’я у мене таке міцне.
І все б так і йшло, накатаною дорогою, якби в 19 років я не познайомилася з Сергієм. Закохалася. Не знаю, як сказати, але це було щось на зразок удару в серце. Я просто зрозуміла, що це моя людина і без нього я просто не зможу.
Були лише дві проблеми: по-перше, Сергій був одружений. А по-друге, йому на той момент було 36 років. Хоча я ніколи так не сказала б. Виглядав він набагато молодше.
Коли він прийшов до нас додому, мама з татом його не прийняли. Він говорив, кричав, що любить мене та його шлюб нічого не означає, бо справа йшла до розлучення.
Але батьки були невблаганні. Простий ультиматум: або я кидаю Сергія, або йду з ним. Без посагу, без благословення і без надії на те, що їхнє рішення колись зміниться.
Як ви вже зрозуміли, я пішла. Подумала кілька днів і просто не повернулась із прогулянки.
Я зовсім не жалкую про скоєне. Тепер я доросла жінка, за 30. У мене є чоловік, двоє дітей, квартира у місті. Я люблю свою сім’ю, і вона любить мене.
Залишся я з батьками, зараз була б однією з тих сірих тіней, які днями живуть у церквах, а від молитов у них пухнуть голови. Таке життя не для мене.
Нещодавно я випадково зустріла у магазині свою сільську подругу. Вона мені розповіла сумну новину – мій батько віддав Богові душу. Тоді я вирішила навідатися до мами.
Думала, що хоча б після відходу батька вона мені вибачить. Але ні. Мати навіть на поріг не пустила мене. Їй досі соромно за те, що я зробила. Не знаю, як помиритись з мамою.
Знаєте, як кажуть? Праця і відсутність шкідливих звичок роблять людину молодшою, красивішою. Робота на свіжому повітрі, проста їжа, прокидатися рано вранці і лягати спати до десятої вечора … Так ось, це міф, брехня.
Моя мама ненабагато старша за Сергія, мого чоловіка. Але на вигляд вона йому, а не мені в матері годиться. І я не кажу про одяг чи відсутню косметику.
Мозолисті руки, кола під очима, недоглянуті зуби… Сільське життя висмоктало з неї всі соки. Залишилася лише зла, пронизана ненавистю оболонка. Повторюся, я все ще люблю маму і хочу для неї лише найкращого. Але очевидно, що це не взаємно.
«Немає у мене ніякої дочки», — її слова.
І, на жаль, я для неї перестала існувати, коли мені було лише 19 років. Такі в неї принципи, і вдіяти з цим нічого не зможу.
