– Донечко, привіт! – радісний голос матері по телефону одразу насторожив Наталю. Зазвичай мати телефонувала тільки тоді, коли їй була потрібна допомога. – Як у тебе справи? Чим займаєшся?
– Мамо, я на роботі. Усе добре. У тебе щось термінове?
– Так, Наталю, ти не могла б увечері зайти до мене?
– Тобі знову потрібні ліки? Я доставку оформлю.
– Ні-ні, з аптеки мені нічого не потрібно. Хочу попросити тебе, щоб ти посиділа з моєю свекрухою.
– А що так? Ти кудись їдеш? – зазвичай за вісімдесятирічною бабусею, своєю свекрухою від другого шлюбу, доглядала сама Галина Вікторівна, але останнім часом, після того, як Ольга Федорівна перенесла операцію із заміни суглоба, і їй знадобився ретельніший догляд, у матері дедалі частіше почали з’являтися справи.
– Можна і так сказати. Ми з Вірою йдемо на концерт. Там сьогодні виступатиме її улюблений артист. Виручи, будь ласка.
– Хм, – фиркнула Наталя. Їй стало якось прикро після слів матері. – Я, звісно, зайду, але наступного разу про такі речі треба попереджати. А раптом у мене заплановані справи на цей час?
– Добре, донечко. Я врахую це, – щойно жінка отримала згоду від Наталії, вона одразу ж кинула слухавку. Дівчина навіть не встигла попрощатися з матір’ю.
Віра, з якою Галина Вікторівна зібралася на концерт, була молодшою сестричкою Наталі. Усе життя мати приділяла більше уваги молодшій дитині, посилаючись на те, що Віра часто хворіла. Насправді Наталя розуміла, що другий шлюб матері був щасливішим.
Щоправда, і другий чоловік пішов з життя досить молодим, Галина Вікторівна вдруге залишилася вдовою, а турбота про матір чоловіка лягла на її плечі.
Навіть після відходу другого чоловіка вона продовжувала його кохатти. Батька Наталі ж Галина Вікторівна зовсім не любила і майже не згадувала про нього.
Коли дівчатка виросли, в їхній родині нічого не змінилося. Мати ходила на концерти і відпочивала тільки з коханою донькою. Наталії ж діставалися лише одні проблеми. Галина Вікторівна постійно просила старшу про допомогу. То їй треба було купити продукти, то заїхати в аптеку, то
взяти в борг гроші.
А останнім часом жінка стала регулярно просити Наталю, щоб та доглянула за бабусею Віри.
Бабусь Наталки не стало , а доглядати за чужою бабусею постійно в неї не було можливості. Наталя цілими днями працювала.
Квартира, яка належала нерідній бабусі, мала перейти у спадок Вірі. Тому Наталя щиро не розуміла, чому саме їй доводиться періодично опікуватися чужою людиною. З такою ж радістю вони могли найняти доглядальницю, тільки доглядальниця мала б медичну освіту, якою Наталя похвалитися не могла.
Але Галина Вікторівна все ж залишила літню свекруху на старшу доньку, а з молодшою пішла на виступ.
Коли родички повернулися з концерту, було вже пізно.
– Ви чому так довго? – втомлена Наталя була роздратована. – Тепер мені доведеться таксі викликати. Громадський транспорт уже не ходить.
– Ой, ти, як завжди! – махнула рукою Віра. – Весь час бурчиш і бурчиш.
– Точно! Наталю! Не псуй нам настрій. Подумаєш, затрималися трохи. Ми після концерту артистів чекали. Хотіли автограф у них взяти, а вони навіть не вийшли.
– Я б теж не вийшла до таких фанатів, – тихо пробурмотіла дівчина і почала збиратися. Щойно вона торкнулася дверної ручки, як мати її гукнула.
– Наталю, у нас із Вірою ще наступного тижня є плани. Ти ж просила попередити тебе заздалегідь. Ось я і попереджаю. У суботу знову посидиш із бабусею, гаразд?
– У суботу я не можу, – випалила дівчина. – У мене зустріч намічається.
– О котрій? – Галина Вікторівна хитро поглянула на доньку.
– Не знаю. Об одинадцятій або дванадцятій.
– Ти встигнеш і на зустріч сходити, і за бабусею доглянути, – зраділа жінка. – Ближче до цього часу ще зідзвонимося.
Наталя не стала сперечатися з матір’ю та поїхала додому на таксі. У п’ятницю Галина Вікторівна знову зателефонувала дочці та нагадала про бабусю. Дівчина не змогла вигадати причину, щоб не погоджуватися на умови матері, тому вирішила просидіти всю суботу з літньою родичкою.
– Тебе зовсім замотали, так? — вісімдесяти річна Ольга Федорівна бачила, як Галина Вікторівна несправедливо ставиться до старшої дочки. Їй було прикро, що рідна онука зовсім не приділяє уваги, тоді, як чужа дівчинка, витрачає свій час на неї.
– Та ні, все нормально, Ольго Федорівно, — Наталя не хотіла скаржитися літній жінці.
– Ні, це ненормально, — тихо промовила бабуся і взяла дівчину за руку. – Так не має бути. Діти для батьків повинні бути однаково улюбленими, а ти немов попелюшка. Виконуєш лише чорну роботу, а кохання тобі ніхто не дарує.
– Так і є, але я вже звикла, — скромно посміхнулася Наталка.
Після цієї суботи Галина Вікторівна просила старшу доньку посидіти з бабусею ще кілька разів. І щоразу мати вирушала на відпочинок разом із Вірою.
В п’яте Наталя не витримала. Дівчина сказала, що в неї весь день зайнятий, і вона не зможе доглянути Ольгу Федоровну.
– І тобі не соромно? – Галина Вікторівна не прийняла відмову старшої дочки. – Це ж бабуся! Вона майже рідна тобі! Їй вісімдесят років, а ти не хочеш провести з нею час!
– Майже рідна? Це як? Я поважаю її, не більше! Але мені шкода! Шкода слухати її скарги на Віру! Скільки часу Віра проводить із нею?! П’ять хвилин на місяць? — від такої несправедливості на очах Наталі виступили сльози. – Вона хоча б раз доглядала бабусю? Звісно, ні! Адже їй ніколи! Сестричка ж тільки з тобою по концертах та ресторанах ходить! І чекає, не дочекається, коли квартиру їй передадуть за заповітом! Не приховуючи!
– Ах, ось як ти заговорила? — вигукнула Галина Вікторівна. – Ти що, виходить, готова доглядати бабусю тільки через її нерухомість?
– Не в цьому річ… — чомусь почала виправдовуватися дівчина, але мати її зупинила.
– Безсовісна! Не можеш навіть просто так посидіти з людиною похилого віку. Бабуся ось-ось на той світ вирушить, а ти думаєш тільки про її квартиру.
– Неправда! — Наталя теж почала сваритися на матір. — Я добре до неї ставлюся, і тобі про це добре відомо. Так і бути, я відкладу всі справи і нагляну за нею, поки ви з Вірою розважаєтеся. Але це востаннє! Ходи на концерти одна, а за бабусею нехай наглядає її спадкоємиця.
Галина Вікторівна не стала продовжувати сварку із дочкою. Вона досягла того, чого хотіла. Наталка знову погодилася залишитися разом із родичкою, поки жінки насолоджуватимуться театром.
Після цієї сварки мати Наталі не турбувала дівчину близько місяця. Галина Вікторівна хотіла, щоб старша дочка охолола і не сприймала в багнети її прохання. Але потім жінка знову взялася за старе.
– Доню, — у слухавці почувся незвично лагідний голос матері, — ти все в офісі сидиш? Надворі така спека, відпочивати треба. У тебе коли відпустка? Ти ніби казала, що хочеш взяти її на початку червня?
– Так, ще тиждень лишився. Я вже написала заяву.
– Це добре, — сказала Галина Вікторівна. – Віра теж взяла відпустку на тиждень. Ми з нею хочемо поїхати на море.
– Угу, – після цієї репліки по тілу Наталі пробігла мурашки. Вона зрозуміла, на що натякає мати. – А як же Ольга Федорівна? Ти що, залишиш її одну?
– Чому одну? Вона має тебе. Ти все одно у відпустці будеш і нікуди не поїдеш. Чоловіка та дітей у тебе немає. То чому б тобі не посидіти з нашою бабусею?
– Мамо, з чого ти взяла, що я нікуди не їду? — суворо запитала Наталя.
– Звідки ти маєш гроші на подорожі? Ти ж іпотеку виплачуєш!
– Звісно, виплачую! Ти ж свою квартиру Вірі віддала, а сама переїхала до бабусі, чию нерухомість також на улюблену доньку оформила. Вона чекає, коли обидві квартири можна буде продати та купити шикарну квартиру в центрі! А ти … До мене “в іпотечну” переїдеш, якщо Віра тебе виставить?
– Та як тобі не соромно?
– Це як вам не соромно розважатися і мандрувати, поки я маю сидіти в чужому домі і доглядати чужу людину. У вас є хоч крапля совісті?
– Ти ще смієш називати мене безсовісною? Не треба мені вказувати, на кого переписувати квартири. Я сама з цим розберусь! Якщо ти не хочеш сидіти з бабусею, то скажи про це прямо, а не прикривайся будь-якими нерухомостями. У такому разі я її в будинку для літніх людей залишу. Хто знає, може їй там взагалі сподобається, і вона до кінця життя там пробуде.
– Що?! — від почутого Наталя застигла. Вона була шокована словами матері. – Ну, ні! Ніяких будинків для літніх. Привези її до мене на тиждень. Поки я у відпустці, придивлюся за нею. А коли ви приїдете, то забереш її назад.
– От і чудово. От і домовились, — видала Галина Вікторівна і поклала слухавку.
Після цієї розмови Наталя розчарувалася в матері. Внутрішньо вона розуміла, що про будинок для людей похилого віку мати все придумала, аби переконати доньку залишитися з її свекрухою. Але сам факт цього сильно засмутив дівчину. Вона, правда, ніколи не мала ілюзій щодо матері, але говорити таке про вісімдесятирічну родичку було неприпустимо.
Забравши Ольгу Федорівну до себе на час відпустки, Наталка не пошкодувала. Бабуся завжди до неї добре ставилася. Наталка купила абонементи до басейну, і весь тиждень вони їздили до фітнес-центру. Ольга Федорівна могла пересуватися і була дуже вдячна Наталці за турботу. Коли настав час розлучатися, Ольга Федоровна розплакалася.
Наталя забрала б бабусю до себе остаточно, але вона так багато працювала, що вона не мала часу на догляд за жінкою.
– А ось і ми! — Віра та Галина Вікторівна повернулися з відпустки щасливими та засмаглими. – Як добре на морі! Ото б перебратися туди жити. А як ви тут? Все у вас гаразд?
– Так, все гаразд, — коротко відповіла Наталя. Вона привела Ольгу Федорівну додому і вже збиралася назад.
– От і чудово. От і гаразд, — видала Галина Вікторівна. — Ми тут із Вірою скоро на дачу до моєї подруги поїдемо. Якщо що, Наталко, май на увазі. Бабуся у тебе в квартирі вже звикла. Забереш її?
– Звісно, — пробурмотіла дівчина і вийшла з квартири. Наталя не хотіла вступати в суперечку з матір’ю. Вона зрозуміла план матері. Втім, за цей тиждень вони з Ольгою Федорівною так сильно зблизилися, що нерідна внучка була не проти скласти компанію бабусі.
Вона сама забирала Ольгу Федорівну до себе, навіть без зайвих прохань. Просто забирала на вихідні, розуміючи, що жінці краще із нею.
Після відпустки матері та Віри Наталка наглядала за бабусею постійно. Але ближче до весни бабусі не стало. У цей момент Наталка відчула таку порожнечу, якої вона ніколи не відчувала. Втрата стала для Наталії справжнім горем. Вона навіть не зрозуміла, коли встигла так прив’язатися до нерідної бабусі.
Після того, як не стало Ольги Федорівни Наталя майже перестала спілкуватися і з матір’ю, і з сестричкою. Але за два місяці Галина Вікторівна знову їй зателефонувала.
– Наталю, що ти наробила? Ти вирішила зі мною і Вірою так поквитатися? Це ж підло! – – мати почала сваритися в слухавку.
– Мамо, що сталося?
– Що сталося?! Наче ти не знаєш! Бабуся, виявляється, переписала квартиру на тебе! Це що, ти її вмовила?
– Що? Я про це нічого не знала!
– Так я тобі й повірила. Потрібно буде прийти до нотаріуса та скласти дарчу на Віру. Ти чула мене? Чекаю на тебе в четвер. Адресу надішлю.
Три дні Наталя розмірковувала над словами матері. А коли вона приїхала до нотаріуса, то замість дарчої написала заяву на вступ у спадок. Галина Вікторівна та її молодша дочка закотили цілий скандал у конторі. Але Наталя почала на них не реагувати.
Виявляється, мати дівчини просила Ольгу Федоровну переписати квартиру на Віру ще п’ятнадцять років тому. Але незадовго до свого відходу бабуся потай переоформила заповіт. Як їй це вдалося, ніхто не знав. Жінка розуміла, що Галина Вікторівна залишить свою квартиру молодшій донечці, тож вирішила, що справедливо буде переписати власну нерухомість на Наталю. До того ж саме Наталія доглядала її останніми днями абсолютно безкорисливо.
Коли гідна спадкоємиця зрозуміла це, то не стала вестися на маніпуляції матері та сестрички. Наталя мовчки підписала заяву на вступ у спадок та пішла з нотаріальної контори.
За півроку Наталя продала квартиру бабусі, і Галина Вікторівна повернулася до своєї квартири, де жила Віра.
Між мамою та коханою донькою почали виникати сварки, вжитися під одним дахом було не так легко, як раніше: Віра постійно звинувачувала матір у тому, що це вона втратила спадщину, а Галина Вікторівна сварила дочку за те, що вона не доглядала рідну бабусю.
Вони намагалися переконати Наталю віддати частину грошей із продажу їм, але Наталка витратила гроші на виплату іпотеки. Після чого молода жінка перестала відповідати на дзвінки Галини Вікторівни та Віри. Перший раз у житті родичі Наталії не змогли натиснути на неї.
