Подруга дружини запросила нас на ювілей весілля, і я попросив маму посидіти із трирічним сином. Вона погодилася. Ми зраділи, що так швидко вирішили проблему.
До ресторану нас запросили на дві години дня. Ми вже почали збиратися, як зателефонувала мама і сказала, що у неї дуже розболівся зуб, і вона вже записалася до лікаря.
Я розумів, як відреагує на це моя дружина, яка й так недолюблювала мою матір і почав просити маму потерпіти до завтра.
Я потім зміг би відвезти її до стоматолога. Але вона сказала, що не зможе терпіти та поїде зараз. Я так і не зрозумів, як вона могла потрапити до лікаря в неділю!
Я переказав розмову дружині та запропонував поїхати їй самій. Вона відмовилася, цілий вечір дулася, не розмовляла, плакала.
Наче я у всьому винен. Вечір був зіпсований, але не остаточно, бо прийшла мати без дзвінка. Сказала, що впоралася з стоматологом і може побути з онуком.
Дружина не стала навіть розмовляти з нею, пішла до своєї кімнати, а я сказав, що ми вже спізнилися, і немає сенсу їхати.
Але мама наполягала, обурювалася, що вона незважаючи ні на що приїхала, а ми поводимося, як скривджені школярі. Тут вийшла дружина і сказала: “Ви придумали зубний біль, щоб зробити мені на зло!”.
Мати пішла зі сльозами після ще кількох образливих реплік дружини. Я намагався зупинити сварку, але не можу ж я прийняти чийсь бік?
Тепер я ворог для обох. Дружина гнівається, що не підтримав, а мати, що не захистив.
