Ми з сином удвох і я, і він мріємо про повну сім’ю, але я нікого не можу полюбити….

Все життя я була оптимісткою, життєрадісною та досить щасливою дівчиною. До мене всі друзі зверталися за порадою та підтримкою у скрутну хвилину, у сім’ї завжди вирішувала важкі питання, коли жила з батьками.

А зараз вічно невпевнена, сльози можуть накотитися будь-якої миті, якщо уявляю якусь ситуацію, сумніваюся в собі, у всьому постійно. Почуття невпевненості та тривоги, тепер ще й агресія і так близько трьох років.

Син тоді пішов у перший клас, і його поведінка сильно засмучувала вчителя, звичайно, деякі зауваження були обґрунтовані, а деякі просто кумедні, син став агресивно реагувати.

Розмовляла, ходили до психолога, але все марно, у нього низька мотивація до навчання, у мене нервозність. Зараз школу змінили, а я знову переживаю, а чи не буде гірше.

Три роки на прекрасній посаді, підвищила свою зарплату, але робота для мене не цікава і нудна, треба додати, що ще й люди, які оточують на роботі не дуже доброзичливі, що ще сильніше посилює негатив до роботи.

Ходжу на роботу з почуттям туги та байдужості. До того ж, я розучилася любити, якщо можна так сказати. Ми з сином удвох і я, і він мріємо про повну сім’ю, але я нікого не можу полюбити.

Хочу зазначити, що уваги та пропозицій чоловіків дуже багато, але вони швидше навіть дратують, аніж підтримують. Є стосунки з одним одруженим чоловіком, які теж заплутані, він любить, а я егоїстка не знаю сама чого хочу.

Вірніше знаю, хочу бути знову доброю і життєрадісною, щоб із сином знайти розуміння, вміти до нього донести, правильно виховати, покохати чоловіка та знайти сім’ю.

Хочу знайти нову роботу чи вміти отримувати задоволення від старої, але як це зробити, не знаю. Зараз я скиглій і невдаха, яка не бачить майбутнього і нудить від сьогодення.

You cannot copy content of this page