Я з’явився на світ, коли моїм батькам було всього 16 років, у них було справжнє кохання. Ніхто не мав сумнівів, що вони будуть разом. 10 років за однією партою, скрізь разом, якщо немає мого батька, значить і моїй мами не буде. Потім батьки пішли вчитися в університет, а мене залишили прабабусі.
Коли мені було 9 місяців трапилася трагедія з мамою. Родичі сперечалися, що зі мною робити, мене хотіла всиновити бабуся, але тато зібрав сумку з речами, взяв мене на руки і сказав: «Мій синок і виховуватиму його я». Ми переїхали до гуртожитку університету, поки мені не виповнилося два роки.
Нам допомагали бабусі, а потім я пішов до дитячого садка, а тато працювати. З трьох років я був у цілодобовому садку, але всі вихідні проводив з батьком, у мене завжди був найкращий одяг та іграшки, я завжди був чистий та охайний.
З дитинства тато говорив: «Запам’ятай Антоха, головне це чисті шкарпетки і труси, здоровий глузд і вольове рішення». Коли мені виповнилося 10 років, ми переїхали до своєї квартири, батько навчив мене прибирати, прати, готувати, ходити скуповуватися до магазинів.
Тоді батько працював по 20 годин на добу, і мені доводилося дивитися за будинком, паралельно робити уроки та навчатися у школі. Тато дуже не хотів, щоб бабусі нам допомагали, але по-тихому бабусі приходили до нас додому по черзі.
Я намагався добре вчитися, щоб не зганьбити батька, тому й школу закінчив із золотою медаллю. За все моє свідоме життя, я не бачив поряд з батьком жінки, швидше за все, зв’язку були, бо він молодий чоловік, але жодного разу, тато не приводив до будинку жінку, не казав називати її «мамою» .
Після закінчення школи, я вступив до університету, спочатку дуже часто дзвонив, писав, бо сумував за батьком. Під час одного із дзвінків через півтора роки навчання, батько попросив приїхати на його день народження, сказав, що хоче мене дещо з ким познайомити.
Цим кимось виявилася Марина – симпатична, але трохи закомплексована, як мені тоді здалося. Їй 29 років і вона працює в інтернаті, розповів батько. Я привітав батька з хорошим вибором і наступного дня поїхав на навчання. Через місяць він зателефонував і попросив прийняти Маринку.
Вона дуже хоче подивитися місто, батькові відмовити не зміг. Я зустрів її на вокзалі, побачив і закохався, вона була зовсім інша, не така, як на дні народження. З нею я забув про все, ми весь час щось розмовляли, сміялися, а потім був день народження мого друга, і ми пішли, танцювали, співали.
На ранок ми прокинулися разом. Ми були в шоці, я хотів її обійняти, але вона дала ляпас, я вибачився. Два дні вона не хотіла нікуди виходити, просто сиділа і дивилася у вікно, а потім підійшла до мене і сказала: «Гаразд, що було, то було, пішли в клуб», а на ранок ми прокинулися знову разом.
Минуло пів року і батько запросив мене на своє весілля з Маринкою, коли я її побачив серце затремтіло, а коли я опустив очі нижче, то побачив животик, що вже округлився, який марно ховали за драпіруванням. Через кілька тижнів після весілля, я спитав прямо: «Це моя дитина?»
Вона відповіла, що не знає! Я ходив на консультацію до приватного лікаря, він мені допоміг вирахувати приблизну дату пологів. Я чекав на появу цього малюка, часто приїжджав, весь час питав про самопочуття Маринки, тато дуже радів, якого сина виховав, як за свого переживає!
На наступ ний день від того, що мені назвав лікар, на світ з’явилася маленька зірочка Златочка. Маринка надіслала мені повідомлення з першим фото малечі та з підписом: «Татку, я народилася». Я одразу її набрав, але вона сказала, що помилилась!
Вже минув рік, мала схожа на мене, я часто приїжджаю, няньчусь, дуже часто я хочу розповісти батькові про те, що було і про те, що, можливо, Злата моя донька, але щоразу, коли я хочу це зробити, я бачу щасливі очі батька, і не можу. Я вирішив, не скажу, забуду, нехай мій батько буде щасливим…
