— Ні. Це не просто дача — це ціле сільськогосподарське підприємство! Навіщо ти купив таку ділянку? Ми ж домовлялися…
— Мама порадила, — відповів чоловік, анітрохи не зніяковівши.
— Мама?! Яке відношення твоя мати має до нашої покупки?
Андрій довго не наважувався говорити про купівлю дачі, а коли все-таки запропонував цю ідею дружині, Ольга лише відмахнулася:
— Навіть не мрій! Ні, ні і ще раз ні!
— Чому так категорично? Ти навіть не вислухала мене, — нахмурився чоловік.
— Тому що я знаю, що ти скажеш! Але я вже була дачницею в дитинстві. Досі здригаюся, коли про це згадую.
— Невже все було так погано? Не любила відпочивати на свіжому повітрі?
— Якби ж то тільки відпочивати… — Оля закотила очі. — Щоліта батьки відвозили нас із сестрою на дачу. Поки наші друзі подорожували, купалися в морі, каталися на велосипедах і гралися у дворах до пізньої ночі, ми стояли на городі з сапкою.
Прополювали грядки, поливали огірки, збирали ягоди і, між іншим, колорадських жуків! А ввечері ми заходили в будинок і падали без сил. Ні, вдруге такого життя я собі не побажаю!
Незважаючи на категоричність дружини, Андрій не здавався. Кілька років він вмовляв дружину погодитися на цю недешеву покупку.
Він показував Олі красиві фотографії будинків і доглянутих ділянок, розповідав, як чудово смажити шашлики на свіжому повітрі, як діти будуть у захваті від ігор на вулиці та купання в басейні, та й взагалі, як приємно відпочивати за містом.
Зрештою Ольга поступилася:
— Гаразд, якщо ти так хочеш, давай купимо дачу, але тільки на моїх умовах!
— Яких саме? — здивовано підняв брови Андрій.
Дружина почала перераховувати на пальцях:
— По-перше, будинок має бути невеликим, але затишним, а головне — з усіма зручностями. Щоб там були і душ, і туалет, і гаряча вода. Все як у місті!
— Приймаю. Я бачив такі варіанти.
— По-друге, ніяких грядок на ділянці! Весь двір має бути засіяний газоном.
— Гаразд… — почесавши підборіддя, промовив Андрій.
— По-третє, дача має бути в селищі, де нормально ловить інтернет. Це дуже важливо!
На цю умову Андрій розреготався:
— Тобто ти хочеш не садову ділянку, а цілий заміський будинок?
— А чому б і ні? — знизала плечима Оля.
— І що, навіть нічого там вирощувати не будеш?
— Як це не буду? Буду, звичайно! — посміхнулася жінка.
— Що, наприклад? — піддражнив чоловік.
— Свою засмагу. Лежачи на шезлонгу!
Андрій посміхнувся й кивнув:
— Гаразд, нехай буде по-твоєму. Головне, щоб у нас нарешті з’явилася дача.
Тож чоловік взявся за пошук ідеальної пропозиції.
Щодня Андрій переглядав сотні оголошень. Він телефонував продавцям і їздив оглядати дачі.
Ольга майже не втручалася в цей процес. У них було двоє дітей. Їй і без пошуку заміської нерухомості вистачало турбот.
Через місяць Андрій урочисто оголосив:
— Купив! Тепер у нас є заміський будинок. Документи майже готові, залишилося владнати кілька формальностей.
— Чудово! У вихідні поїду приймати володіння, — з посмішкою відповіла дружина.
Оля вже уявляла собі охайний будиночок з усіма зручностями, густий зелений газон у дворі, зону для барбекю, шезлонг, альтанку, гойдалки…
Але коли їхня машина зупинилася біля обшарпаних воріт, Ольга ошелешилася. Перед нею відкрилася зовсім інша картина, ніж та, яку вона собі уявляла.
Маленький старий будинок без зручностей стояв на ділянці, де не було ані клаптика газону.
Зате майже посередині ділянки красувалася величезна теплиця, а поруч із нею — довгі грядки з минулорічним урожаєм.
Тут же росли яблуні, сливи та груші, кущі малини, смородини та аґрусу.
На ділянці був навіть колодязь із насосом і шлангом для поливу.
Побачивши все це, Ольга повільно повернулася до чоловіка:
— Це… це що? Що це таке, питаю я?!
Андрій розумів, що назріває скандал, але намагався зберігати спокій:
— Це звичайнісінька дача.
— Ні. Це не просто дача — це ціле сільськогосподарське підприємство! Навіщо ти купив таку ділянку? Ми ж домовлялися…
— Мама порадила, — анітрохи не збентежившись, відповів чоловік.
— Мама?! Яке відношення твоя мати має до нашої покупки?
— Жодного, — фиркнув Андрій. — Просто, коли вона дізналася, що я шукаю землю, сказала, що якщо вже купувати дачу, то справжню. Щоб влітку там можна було працювати, а восени — збирати врожай.
Мама вважає, що газон — це розкіш, тим більше в наш час. Зараз овочі та фрукти дорого коштують, тож краще вирощувати їх самому.
Оля завмерла від подиву.
— Працювати? Вирощувати? Збирати? Та навіщо ти її взагалі послухав?!
— А як мені її не слухати? Вона ж моя мама, і нічого поганого не порадить. Вона розумна людина, і я в першу чергу зважаю на її думку.
Ольга розгублено посміхнулася. Вона мовчки подивилася на теплицю й нескінченні грядки, а потім знову на чоловіка:
— Гаразд, тоді вітаю. У вас тепер є чудова дача!
— Не у вас, а у нас, — поправив її чоловік.
— Ні, у вас! Бо я сюди більше не приїду! — відрізала Оля.
На цьому розмова подружжя закінчилася. З того дня Ольга на ділянці жодного разу не з’являлася. Зате там постійно бувала свекруха…
Марина Сергіївна із задоволенням господарювала на дачі сина. Вона приїжджала туди разом з Андрієм або на автобусі.
Свекруха висаджувала в саду розсаду, прополювала грядки, поливала. І щоразу вона переможно посміхалася, ніби виграла битву у невістки.
Марина Сергіївна була страшенно рада, що син, здійснюючи таку велику покупку, прислухався саме до неї, а не до дружини.
Через місяць Олі набридло, що чоловік постійно зникає на дачі з мамою, а вона сама піклується про дітей. Тоді вона мовчки написала заяву на відпустку й купила гарячу путівку на море.
— Ти куди зібралася? — здивувався Андрій, помітивши валізу в передпокої.
— Лечу з сестрою на море. Мене не буде десять днів.
— Що? Ти серйозно?! А я? А діти?! — ледь не задихаючись від обурення, вигукнув чоловік.
— А ти поїдь на свою дачу, і дітей візьми з собою. У них є не тільки мама, але й тато. Чи ти забув?
— Не забув, але ти нікуди не поїдеш! Скасуй свою поїздку!
— Не вийде, путівка без повернення, — заявила Оля.
— Звідки в тебе взагалі взялися на неї гроші? І хто тебе напоумив полетіти на море цього місяця? Сестра?
— Ні, це наш батько. Він дав нам гроші й сказав: «Летіть, мої донечки, відпочивайте на здоров’я».
— І ти одразу його послухала? Одразу побігла за гарячими путівками?
Оля зробила невелику паузу, а потім хитро поглянула на чоловіка й відповіла:
— Звичайно! Мій тато — розумна людина. Він не порадить нічого поганого. Тому я й прислухаюся до нього в першу чергу.
Кілька секунд Андрій пронизував дружину гнівним поглядом, а потім різко розвернувся й вийшов із кімнати.
До самого кінця відпустки Олі чоловік жодного разу не подзвонив їй. А коли дружина повернулася додому засмаглою й щасливою, чоловік продовжував грати в мовчанку.
Зате діти охоче розповідали матері, як жахливо вони провели всі ці десять днів.
— Мамо, будь ласка, більше не залишай нас з татом. Ми не хочемо їхати на дачу!
— Чому? — здивувалася Оля.
— Тому що бабуся змушує нас там полоти грядки! І ягоди збирати! І картоплю підгортати! А ці жуки… Фу!
Ольга ледь стримала посмішку, а Андрій, почувши скарги дітей, лише буркнув:
— Такі собі помічники!
Через деякий час чоловік перестав сердитися на Олю. Якось раз він несподівано підійшов до неї й сказав:
— Гаразд, давай помиримося. Вибач мені, я був неправий.
Жінка запитально подивилася на чоловіка:
— Справді?
— Справді. Треба було слухати тебе, а не маму, — Андрій важко зітхнув і додав: — Давай продамо дачу. Ви ж туди все одно не їздите.
Ольга радісно посміхнулася:
— Чому б тобі не запропонувати дачу своїй мамі? Нехай вона її викуповує, їй же так подобається там працювати.
— Думаєш, вона погодиться? — замислився Андрій.
Того ж вечора чоловік запропонував мамі викупити ділянку вдвічі дешевше, але Марина Сергіївна відразу відмовилася.
Купувати землю за власні гроші їй зовсім не хотілося. Вона розраховувала на інше: що син із сім’єю їздитимуть туди щовихідних і братимуть її з собою.
Андрій косив би траву за воротами, Оля — прополювала грядки, онуки — поливали, збирали ягоди та фрукти, а вона — керувала б усім процесом.
Але коли стало зрозуміло, що на компанію та безкоштовну робочу силу розраховувати не варто, її бажання володіти ділянкою кудись зникло. У підсумку дачу продали стороннім людям.
Після цього Андрій більше жодного разу не порушував тему купівлі нової ділянки.
А головне, він перестав приймати важливі сімейні рішення, спочатку радячись із мамою, а вже потім із дружиною. Він надто добре засвоїв урок, який дала йому Оля.
Відтоді в їхній родині встановилося негласне правило: будь-які великі покупки подружжя здійснює лише разом.
Правда, іноді Марина Сергіївна намагалася втрутитися, але Андрій твердо відповідав їй:
«Мамо, не втручайся, будь ласка, ми самі розберемося».
І Оля в такі моменти лише вдячно посміхалася чоловікові.
