Лариса сиділа край ліжка, шморгаючи носом і розмазуючи по обличчю туш для вій, губну помаду і пудру. Вона хотіла змусити себе плакати, але сліз чомусь не було. «Як він міг так зі мною вчинити!» – накручувала себе дедалі більше Лариса.
Вона, ніби заведений на шість годин ранку будильник, який видає сповна всю свою приголомшливу порцію звуку і зупиняється сам лише тоді, коли в нього закінчується завод. Лариса відчайдушно хотіла пошкодувати себе – вона ж така розумниця і красуня!
І хатніми справами займається, і працює, а не якась там ледарка чи білоручка! А в кухні кран протікав уже тижнів зо два. Чоловік казав, що треба закрутити його, але не щільно, а потім прокрутити на протилежний бік, тоді вода перестане капати.
Ось Ларочці і набридло сюди-туди кран крутити, вона й не стрималася – все сказала коханому, що з цього приводу думає, а він образився. Лариса після своєї тиради відразу ж ретирувалася до спальні і там причаїлася. Мовчазний терор без оголошення війни триватиме тиждень, і не днем більше.
Жінка виношувала у своїй голові підступні плани і ніяк не хотіла вгамувати своє невдоволення. Здавалося, лукаві й віроломні думки ворушаться в її голові, сповзають на подушку, спускаючись волоссям, немов канатом. Цілу годину Ларочка сиділа на ліжку.
Ніхто її не турбував і не намагався проникнути в приміщення, ніхто не порушував її усамітнення та потік суперечливих думок. Сонце вже почало ховатися за високими будинками та деревами. Небесне світило хотіло щось сказати Ларисі, але вперта леді затуляла свої очі і вуха від усього.
Ларочка не готова була сприймати ніякі підказки. Сльози відчаю так і не бризнули з її прекрасних очей, вони загубилися десь там, між тверезим розумом і уявою, що вирує від обурення. Втім, сумбурних думок у її голові було достатньо. У пам’яті у Лариси ожила перша їхня з Мишком зустріч.
Ось вона, така вся в соплях та губній помаді, сидить на сходах при вході до університету з конспектом у руках і розмазує сльози по обличчю. Сльозинки капають на зошит, який уже майже весь покрився ляпками. Праворуч від неї майнула тінь, і Лара почула чоловічий голос
Мишко навчався у цьому університеті, що й Лара, лише на третьому курсі. Потім вони разом вивчатимуть економіку, і Лариса складе іспит ще раз на четвірку. Так вони й потоваришували. Поступово дружба переросла в щось велике та неймовірно прекрасне – у кохання.
Лара все ще кидала в чоловіка невидимі блискавки, які на льоту могли збивати мух, ос та бджіл, але зараз у перевантаженій пам’яті почали воскресати і світлі моменти їх із чоловіком життя. Будучи ще зовсім юною і непрактичною, вона витратила всі гроші, які дали їй батьки.
Дівчина купила собі гарну сукню, кольори “бризки шампанського”, та бежеві туфлі на високих підборах. Ось не могла вона пройти повз, ну ніяк не могла! Ці речі були для Лариси межею всіх її дівочих мрій. Схаменувшись, дівчина усвідомила наслідки необдуманого кроку і розповіла про витівку Мишкові.
Наступного ранку він приніс їй трохи грошей – хлопець всю ніч розвантажував вагони на залізничній станції, щоб вона, Ларочка, не голодувала. Майже щовечора Мишко працював ночами, і тепер у дівчини щодня була їжа, а ось вони разом із Мишком виходять із кінотеатру.
Що там показували цього вечора, Лариса не пам’ятає – швидше за все, якусь комедію, та й хто ходив у кінотеатр у їхній час, невже, аби тільки дивитися фільми? Молоді люди сиділи в кінотеатрі в останньому ряду і цілувалися. Вийшовши з кінотеатру, студенти потрапили під сильну зливу.
Таке враження, що небо накопичило за весну та літо всю воду, а тепер вирішило за один раз перекинути чашу своєї помірності на голови закоханих. Лариса вирішила сьогодні похизуватися в сукні, ну в тому, з перламутровими гудзиками, яку вона купила на останні гроші, і в нових туфлях, кольору беж.
Їй заздрили всі дівчата з гуртожитку, такі це були гарні речі. Мишко підхопив Ларису на руки і ніс її так майже два квартали, щоб вона туфлі не намочила. Він танцював з нею і кружляв, не випускаючи з рук дорогу для свого серця ношу.
Танець продовжувався доти, доки дівчина не попросилася на землю. У неї закружляла голова. Від радості? Від щастя? Від кохання? Потім вони, по вуха закохані, залишивши взуття біля дороги, взявшись за руки, гасали по траві, як божевільні. Вони голосно кричали і сміялися.
Бігали калюжами, піднімаючи ногами фонтани бризок. Ларочка ще ніколи у житті так не веселилася! Нова сукня прилипла до її ніг, косметика розтеклася по задоволеному обличчю, але це були просто чарівні і незабутні миті! Повз шалено щасливої пари проходили люди із парасольками, але Мишко та Лара нікого не помічали.
Вони дивилися один на одного і цілувалися. З мокрого волосся капала дощова вода, на віях блищали сльози від щастя, а поцілунки були такими солодкими, як квітковий мед. А цей момент Лара згадала, який чудовий її Мишко і все одно чи виніс він сміття, чи помив посуд.
Лариса опустила очі вниз і помолилася, подякувавши Богові за допомогу, підказку, терпіння та любов. На тумбочці стояла їх весільна фотографія. На Лару дивилася така щаслива вона, тільки молодша, і її коханий Мишко – її Мишко! Адже якщо любиш, то обов’язково прощаєш, чи не так?
