Малятко лежало, дивилося на Катю великими чорними очима і не плакало, а вона злякано завмерла, щоб не закричати, притиснула судорожно руку до рота. Почалося все з того, що вранці вона звично вибігла на ґанок. І мало не впала через кошик. Спочатку вирішила – лялька, сусіди навіщось принесли. А потім лялька ворухнулася. І немов водою облило – дитина! Жива!
Вискочив чоловік. На відміну від неї, застиглої від розгубленості, одразу нахилився, взяв дитину на руки. Смаглява шкіра, незвичайні очі, мигдалеподібні, чорні настільки, що зіниць майже не видно. Темне кучеряве волосся. Сорочка стара, вишита майстерно, чиста. Штанці.
Придивилася – ще щось. Думала записка. Виявилося, пупсик. Дивний такий. Обличчя напівстерте, дивного вигляду. Дівчинка, побачивши іграшку, почала тягнути ручки. Катя віддала їй пупсика і глянула на чоловіка. У того на обличчі був досі невідомий їй вираз – ніжності та кохання одночасно.
Взагалі-то Яша у неї був жорсткий, без емоцій. Він провів руками по волоссю дівчинки, а вона раптом простягла крихітну ручку і схопила його за палець. Яша засміявся, а Катя заворожено дивилася на долоню дитини. І тихенько видихнула: «Внеї шість пальців». Чоловік же на це навіть не звернув уваги.
Катя розгублено дивилася йому услід. Вона також любила дітей. І хотіла. Але… не склалося. І начебто лікарі розвели руками – все не доля. Скільки сліз пролито та марних надій. Чоловік так і не змирився. Незабаром увесь будинок сусідами був забитий.
Хтось розповідав, що рано вранці бачив дівчину з кошиком та чорним, нижче пояса, волоссям і очі розкосі та чорні, а сама висока та струнка. Хтось казав, що дитини треба позбутися, хтось називав її Божим даром. Інші почали охати і розглядати ручку дівчинки.
Поки Яша не вийшов наперед, не підхопив її на руки. І Катя побачила, як дитина довірливо пригорнулася до чоловіка, наче шукаючи захисту. Він був рішуче налаштований залишити дівчинку і назва її Злата. Катя його підтримала. Насправді, трохи дівчинки спочатку побоювалася.
Дуже вже вона незвичайна була. Ніколи не плакала, не вередувала. Взяли вони її зовсім крихіткою. У 10 місяців пішла. І не незграбно перевалюючись, а ніби все життя ходила. Спокійна була дуже. Могла тихенько сидіти і просто дивитися на всі боки з цікавістю.
Потім Катя раптом виявила, що сама чекає на дитину. Радості не було меж! Народився хлопчик, Іллюша. Світленький, сіроокий. Злата його любила. Коли обидва підросли, краще матері з братиком няньчилась, а ще любила мережива плести. Дуже вони в неї гарні виходили.
А одного разу у сусідів бугай розбушувався. І побіг дорогою. Катя тільки скрикнути встигла. Добігти вже пізно! А на шляху бика – Іллюшка, який з курчам грається, назустріч прямо йде! А потім ніби в сповільненій зйомці побачила, як бик, що мчить на всю спритність, раптом став як укопаний.
Тяжко задихав. Потім заспокоївся і ліг. Обернулася – Злата стоїть. Долоньку витягла і дивиться так зосереджено. Катя до неї метнулася, струснула, дівчинка її ніби не чує. Побігла до сина. Той навіть злякатися не встиг. Люди тоді сказали – диво. Злата росла. Сусіди її не любили.
Намагалися сказати щось образливе, називали “підкидьком” та “чаклункою”. Яша доньці розповів, що справжня мати її залишила. І спитав, чи не хоче вона її потім шукати? На що дитина лише хитала головою. Мабуть, єдиним з усіх, хто, крім батьків, любив дівчинку, був- старий сусід.
Він був дуже добрий і на всі руки майстер – але що погано, любив у пляшку заглянути, але ж організм немолодий. Катя зі Златою гуляли, коли почули крик. Дружина та син діда кликали на допомогу, просили з’їздити по лікаря. Коли Катя з дочкою до будинку забігли, той уже не був у собі.
Обличчя бліде, за серце тримається. Жінка почала заспокоювати дружину, яка плакала. Вийшли надвір, сил дивитися не було. Потім Катя схаменулась – доньки немає. Оббігла хату – нікого. Навшпиньки повернулася. Дід так і лежав, а біля нього – Злата на стільці. І руку туди, де тримала серце.
Катя хотіла дочку гукнути, але щось наче завадило. Вийшла назад. Через півгодини й дід вийшов. Всі ж бачили, що йому недовго залишилося. Ніхто не здогадувалися, що ж його так на ноги підняло, а ось Катя зрозуміла – донька її прийомна. Злата.
Дід також зрозумів, хто його врятував. З того часу міцне перестав вживати. І Каті потім розповідав, що бачив залиті золотистим світлом щаблі, відчуття щастя всередині, а попереду щось гарне, кольорове. І вже хотів піти туди, вгору, та Злата слідом прибігла, схопила його за руку і сказала, що не можна.
Врятувала Злата та батька, Яшу. Коли той у лісі кілька днів блукав, застудився сильно та захворів. Температура не спадала, кашель не проходив. Траплялося, й іншим допомагала. Тільки от не всі дякували. Хтось недоброзичливо у відповідь був налаштований.
Вважали, якщо інша – значить, небезпечна. Тієї ночі Златі не спалося. Вийшла надвір, на лаву. Дивиться – син сусідки йде з каністрою і давай їхню хату поливати. Злата лише тихо запитала, навіщо він те робить, і все – хлопець встав, як укопаний. Ні рукою, ні ногою не міг поворухнути.
Скандал був на все село. Пізніше Злата з мамою, татом та братом поїхали. Куди – невідомо. Хтось добром її згадував, а хтось сичав, як змія. З того часу я Злату не бачила. Сподіваюся їх життя склалося набагато краще, ніж було тут.
