Насті йшов п’ятнадцятий рік, коли вона дізналася від батьків, що скоро в їхній родині з’явиться ще сестричка або братик. Вона тупала ногами, кричала.
— Мамо, навіщо нам ще одна дитина в родині? Мене вам мало? — злилася дочка, розуміючи, що у неї буде конкурент і батьки тепер не тільки їй будуть приділяти увагу і витрачати гроші.
Досі батько і мати виконували її будь-яку забаганку, а тут раптом стали говорити про майбутню дитину, що потрібно купувати ліжечко, візочок, ванночку. Які візочки, ліжечка, коли Насті потрібні нові чобітки.
Вона хоче одягатися красиво. Настя з’явилася на світ не дуже симпатичною дівчинкою, вона велика і якась кутаста, з великими рисами обличчя, але вважала, що красиві речі зроблять свою справу, і вона буде привабливою.
Вона вбиралася, щоб приховати ці дефекти, і трясла батька з матір’ю. А вони постійно поступалися. А з’явиться сестра і своєю появою зіпсує їй життя.
З’явилася на світ молодша сестричка Оленка. Настя не особливо раділа, дивлячись на сестру. Та була справжньою лялькою, з красивими блакитними очима і світлим кучерявим волоссям.
Оленка вже тупала ніжками, тягнулася до старшої сестри, але та відмахувалася від неї.
— Мамо, забери свою Оленку, вона мені заважає.
Минав час, Оленка подорослішала. Стала справжньою красунею. А старша Настя так і залишилася звичайною сільською дівчиною, причому заміж ніхто її не брав. Після школи вона не вчилася, працювала листоношею, розносила в селі пошту.
Зате у Оленки раптом на дев’ятнадцятому році спалахнуло кохання, вона познайомилася з Антоном, який приїхав до них у село на стажування. Після цього кохання Олена залишилася при надії, а Антона слід прохолов.
— Залишай дитину, — говорила мати, — а що тепер робити, виростимо. Ми з батьком допоможемо.
Олена привела на світ сина Ромку. Зате від старшої сестри вона наслухалася.
— Ти, Оленка, завжди була такою. Кохання захотіла, немає на світі кохання. Ось на мене дивись, я не вірю в кохання, тому й не попалася на гачок, як ти.
А у тебе в голові тільки мильні бульбашки, ти й на життя дивишся крізь них. Тепер ось одна мучся зі своїм… — вона недобре відгукнулася про сина Олени. — Промити тобі мізки нікому, мати з батьком трясуться над тобою і Ромкою.
Взагалі-то Насті не було шкода нікого. Вона щодня дорікала Олені, що та виховувала дитину без чоловіка. Але дорікала так, щоб батьки не чули, не подобалося їм це. Навіть говорила їй:
– Навіщо тобі цей Ромка, краще б залишила його в лікарні, якщо вже розуму не вистачило вчасно позбутися, – сестра плакала і переживала від цих слів.
Олені хотілося піти з дому з сином, аби не чути докори Насті і образливі слова. Але куди вона піде. Ні грошей за душею, ні чоловіка. Але тут сталося інше, Настя раптом заявила, що вона їде з дому в місто.
— Набридли ви мені тут всі, поїду від вас і буду жити одна.
Насті спало на думку нарешті відокремитися від батьків. Правда, у неї немає ніякої спеціальності. Але її дратувало, що вся увага приділяється Ромці та Оленці, а Насті вже давно за тридцять, а вона все одна, була надія в місті знайти чоловіка і вийти заміж. Нехай хоч старшого.
Поїхала до обласного центру, почитала оголошення про роботу. Дізналася, що можна працювати на будівництві і навіть отримати квартиру, хоча б кімнату в гуртожитку спочатку. Туди і пішла.
Сила у неї була, відра з розчином тягала легко. Навчилася штукатурити. Стала жадібна до грошей, з жінками ходила на підробіток. Про батьків забула, у неї тепер своє життя, жила в гуртожитку. А якщо її запитували про батьків, відповідала:
— Вони мене образили, я від них поїхала. Нехай тепер лікті кусають, я сама заробляю і живу добре. Думають, я їм допомагатиму на старості років? А ось і ні, не дочекаються.
— Насте, у тебе не душа, а черствий сухарик, — говорили знайомі, — хіба так можна про батьків? — хоч вони не знали, що там у родині Насті, але знали, що таку спробуй образити.
Вона сама кого хочеш згорне в баранячий ріг. Ну подобається Насті вважати батьків винними в її долі, нехай вважає, це її справа. Тому й не приставали з розпитуваннями.
Сім’єю Настя поки що не збиралася обзаводитися. Не було у неї на горизонті поки нікого, а хотілося їй звичайно чоловіка з грошима. Не олігарха, але щоб і копійки не рахувати, а собі думала:
— Потрібен мені чоловік при грошах, і щоб не жадібний. Мені б якраз і вистачило.
З її зовнішністю просто так хорошого чоловіка не зловиш, а їй хотілося. Кілька разів траплялися їй чоловіки, але вона тиснула на них. Відразу ж брала бика за роги і вимагати починала:
— Я тобі свою любов, а ти мені що даси? — чоловіки, звичайно, після цього біля неї не затримувалися.
А Єгор, з яким вона зустрічалася пару разів, висловив їй:
— Ти, Насте, навіть не маєш поняття, що таке любов. Ось як зрозумієш, тоді й питати можеш, а поки що вибач, балувати тебе нема за що.
— Ось ти який знайшовся, я що, повинна камасутру заради тебе вивчати? — розлютилася вона.
— Та не про це я, Насте. Та втім, тобі все одно не зрозуміти…
Настя ще більше образилася, адже вважала себе розумною, а тут якийсь Єгорка записав її до безглуздих, ніби вона нічого не розуміє в житті.
Через деякий час зустрічалася з Іваном і вирішила по-іншому. Вже в лоб не питала, а здалеку. Скаржилася:
— Я живу одна, ніхто мені не може допомогти. Батьки все роблять для молодшої сестри з її дитиною. А я для них ніби не дочка, а відрізаний шматок хліба, але той раптом зацікавився:
— А що твої батьки з будинком надумали? Дивись, перепишуть вони будинок на молодшу, а ти ні з чим і залишишся. Вона поруч, а ти їх знати не бажаєш.
Задумалася Настя після цієї розмови з Іваном і вирішила поїхати додому, відвідати всіх.
— Адже він правий. Хоч і ділити особливо нічого, але будинок, є будинок, — жадібність Настю вже заїдала.
У вихідний і рвонула Настя до своїх у село. Приїхала, як ні в чому не бувало, ніби й не було цих років, коли вона знати батьків не бажала.
— Привіт. Ну як ви тут поживаєте?
— Нормально живемо, а чому ти навіть адресу свою не дала нам, — запитала мати, — ми не знаємо, де ти, що з тобою.
— Ну ось я, приїхала, — і між справою відразу запитала, — що з будинком надумали?
Мати з наївності відповіла:
— Так ось ремонт вирішили робити, давно вже треба.
А батько відразу зрозумів, у чому справа, і вивів Настю у двір:
— Чи не зарано ти, донечко, приїхала нас з матір’ю ховати?
Батько суворо сказав:
— Оленку з Ромкою не образимо.
Запам’ятала його слова Настя і тепер приїжджала частенько. Ромці то іграшку привезе, то книжку.
Їй на роботі жінки порадили:
— А ти сестру з сином до себе привези, дадуть тобі квартиру.
Вмовила батьків і сестру, ті погодилися, все-таки в місті жити, а що тут у селі. Після цього пішла до начальства вибивати квартиру. Вона і так стояла на черзі, але пересунули її трохи ближче і отримала квартиру. Раніше з цим було легше, особливо тим, хто працював на будівництві, заробляли собі квартиру.
Так Олена з Ромкою опинилися у Насті в квартирі. Спочатку вона не дозволяла господарювати Олені, але потім швидко зрозуміла, що сестра їй в подяку зробить все, що хочеш, і скористалася цим. Стала вказувати, та ще й дорікати. Але це тільки наодинці.
Терпіла, але думала, як би піти від сестри
А ось на людях все виглядало зовсім інакше. Настя сусідам і знайомим розповідала, що піклується про сестру і племінника. Багато хто тепер навіть захоплювався нею, мовляв, сестру прихистила, своїм спокоєм пожертвувала.
Олена ж нікому не скаржилася. Вважала, що не можна платити чорною невдячністю сестрі, вона і так їх прихистила. Та й як не крути, плюси були великі, медицина в місті краща, викладачі в школі теж. Ромка вже ходив до школи, вчився дуже добре, Олена працювала продавцем в магазині недалеко від дому.
Настя звичайно лютувала, вдома називала сестру недолугою, племінника ненормальним, хоч хлопець навчався на відмінно. Олена прибирала і готувала, а Настя приходила на все готове. Олена терпіла, але вже подумувала як би піти від сестри, орендувати кут з сином, але було страшнувато.
У Насті в серці не було нічого до родичів, вона розуміла свою вигоду. Її настрій часто змінювався. Вранці вона могла по-доброму про щось поговорити або навіть попросити. А ввечері знову називала їх тягарем і дорікала, що вони позбавили її особистого життя.
Але доля посміхнулася Олені. Якось вона пішла в поліклініку на прийом, захворіла, потрібно було оформити лікарняний. А там лікар-терапевт Олег, симпатичний чоловік. Він побачив красиву пацієнтку, скромну і зацікавився.
Правда, він був у розлученні близько року. Але Олена йому дуже сподобалася, і коли вона прийшла на прийом перед випискою, він ошелешив її:
— Олено, а може ми одружимося? — і посміхнувся.
— Як це? Так відразу, ви жартуєте, — опанувавши себе, запитала вона.
— Ні, я цілком серйозно. Ну, я не кажу, що цієї миті в РАЦС, але познайомимося ближче. Я відчуваю, що ви — моя доля.
З тих пір у Олени за спиною з’явилися крила, а незабаром вона з Ромкою з’їхала від сестри до Олега і вони зажили іншим життям.
Спокійним і щасливим. Олег швидко знайшов спільну мову з Ромкою, а незабаром вже усиновив його, той був не проти.
Насті стало нудно, грошей мало, і раптом вона придумала, поїхала в гості до сестри. Прямо з порога заявила:
— Ти з Ромкою жила у мене кілька років на всьому готовому. А зараз живеш, як сир у маслі катаєшся. Чи не час розплатитися за мою доброту, — вона озвучила суму.
Олег навіть дар мови втратив, був обурений до глибини душі, але бажання дружини закрити цю тему раз і назавжди зрозумів. Випровадив Настю і пообіцяв особисто привезти гроші. Через три дні привіз гроші і попередив:
— Якщо ти не залишиш у спокої мою дружину і сина, матимеш неприємності.
— А Ромка не твій син, ти до нього яким боком, — розсміялася в обличчя Олегу Настя, хоч чимось вколоти.
— Рома, мій син, я його усиновив і оформив це офіційно, — а Настя навіть позадкувала, побачивши, як спалахнули очі Олега.
Але історія на цьому не закінчилася. Минуло десять років. У Олени з Олегом з’явилася дочка. Вони вже переїхали у великий будинок. З Настею весь цей час не спілкувалися, батьків відвідували в селі. Але незабаром вони пішли з життя, а будинок розділили між дочками.
Але тут з Настею сталося нещастя. У неї стався інсульт. Довго лежала в лікарні. А після виписки Олена з Олегом забрали її до себе. Доглядала Олена сестру, годувала, міняла підгузки, стежила, щоб пролежнів не було. Купили спеціальний матрац, грошей не шкодували на її реабілітацію.
Коли Настя могла вставати, заглянула в дзеркало і жахнулася. На неї дивилася стара тітка з трохи перекошеним ротом, і заплакала. Їй стало соромно, незручно, гірко. Вона згадала, як гнобила сестру, племінника, а вони тепер доглядають за нею. Мабуть, її душа-сухарик трохи пом’якшала.
— Адже могли б здати мене в який-небудь інтернат або найняти доглядальницю, яка зайвий раз не нагодує. Якби таке сталося з сестрою, я б, напевно, так і зробила. Цим ми з нею і відрізняємося.
Плакала Настя потайки над своєю долею, жаліла себе. Тільки цей сухарик черствий сльозами розмочити. Плакала ночами тихо, щоб рідні не чули. Можливо так її душа очищалася від черствості, напевно, прийшло каяття.
Так і живе Настя у сестри з чоловіком в будинку, ходить з паличкою, говорить потроху, але не дуже розбірливо. Додому вони її поки не відпускають, Олена каже, що не можна їй одній.
Перед Великоднем всі разом їздили в село, на могили до батьків. Настя відчувала провину перед батьками, каялася. Але, як то кажуть, краще пізно, ніж ніколи.Спеціально для сайту Stories
