Моя мама вважає, що право на спадщину від бабусі я маю заслужити. Цю тему ми не часто обговорюємо, але нещодавно вона мені зателефонувала і знову запитала, що робитимемо зі спадщиною
Все дитинство мені твердили, що я маю заслужити любов батьків, смачну цукерку чи подарунок на день народження. Розумію, мене готували до дорослого життя, де нічого не можна отримати задарма.
До речі, любов батьків мені так і не вдалося заслужити. Ринкові відносини у сім’ї були постійно, а тепер ось ця ситуація зі спадщиною. Я давно виросла та перестала залежати від батьків.
Чесно кажучи, дихати мені стало легше без їхнього вічного несхвалення та настанов. Я заміжня вже чотири роки, живу в квартирі чоловіка. Ми з батьками майже рік не бачилися, а тут мені мама зателефонувала.
Бабуся по маминій лінії мене дуже любила, вона завжди говорила, що заповість свою квартиру мені. Про це знали усі. А коли бабуся склала заповіт, мама причепилася до мене зі своїми новими правилами.
За її словами, мовляв, я не отримаю квартири просто тому, що мені її заповіли. Не розумію, чому вона взагалі вирішила завадити мені вступити у спадок. Цієї тему ми не торкалися кілька років з того часу, як не стало бабусі.
Тоді я навчалася в університеті та жила у гуртожитку. Незважаючи на те, що я вступила на бюджет, я все ще була не досить хороша, щоб заслужити увагу своїх батьків. Мене виховували у суворості.
І коли я раділа вступу, тато тільки бровою повів і сказав, що так і мало бути. На останньому курсі я знайшла роботу і почала винаймати житло. Я вирішила, що не маю нікому нічого доводити і маю право робити, що захочу.
Раз мама вчепилася в цю житлоплощу, я на неї не претендувала якийсь час. Але чому я маю добровільно відмовлятися на користь батьків від квартири? Весь той час, що я жила окремо, батьки здавали її та отримували гроші.
Зараз їм ще складніше віддати мені ключі від бабусиної квартири. Навіть коли я потребувала матеріальної допомоги, я не прийшла позичати гроші у батьків. Ми не спілкувалися, поки мій чоловік не покликав мене заміж.
Тоді свекруха наполягла, що батьки мають бути по обидва боки, і що я можу пошкодувати, що не покликала їх на своє весілля. Я погодилась. Після чого стало ясно, що я мала рацію.
Сукня нареченої надто дорога, свято надто розкішне, і, мовляв, навіщо було так сильно витрачатися, раз можна було скромно розписатися. У мене росте маленька дочка. Ми з нею їздили до батьків на Різдво минулого року.
Я розумію, що спілкування з бабусею та дідусем доньці необхідне, тому хотіла налагодити стосунки з батьками. Але вони знову взялися за старе. Я вже втомилася від вічних претензій, ніби я вимагаю віддати мені квартиру.
Її вони прибережуть, мабуть, замість якогось козиря, щоб маніпулювати мною. Я вже не вірю і не хочу ніякої квартири, мене вже дратують розмови про спадщину.
