– Вітаю, — почула я в слухавці нерішучий жіночий голос. — Ви Анна Миколаївна? Мама Сашка?
— Так.
— Будь ласка, передайте йому, щоб він терміново приніс мені довідку, він знає, що я скоро народжуватиму, без цієї довідки в пологовий будинок не пустять…
— Що?! Яка довідка? Який пологовий будинок? Ви хто?
Потім я дізналася, що дівчину звати Дарія, минулого року вона зустрічалася з нашим сином, а тепер чекає від нього дитину. Дарина запевняла, що ніяких претензій до сина не має, рішення народжувати прийняла сама і на допомогу від сина не розраховує.
— Зачекайте, але я про вас вперше чую… коли це було ,минулого року? Влітку Сашка в місті не було.
— Восени, — відповіла дівчина, — не лайте Сашка, він не винен, тільки про довідку скажіть. Дякую.
І вона поклала слухавку.
Чоловік, як тільки дізнався, підскочив і в люті ходив по кімнаті.
— Нехай одружується! Дитину зробив і в кущі!
— Ні, до диплома йому ще два роки. Він сам ще дитина! А цій дівчині тільки-но виповнилося вісімнадцять…
Уже ввечері син сказав, що вони з Дариною зустрічалися всього пару місяців, а про ваг..ність вона сказала йому перед Новим роком.
— Я їй нічого не обіцяв. Ми взагалі ні про яке весілля не говорили. Трохи погуляли і розбіглися, до чого тут діти…
Я мовчала, не знаючи, що сказати. Що ми з батьком можемо зробити? Наполягати на одруженні? Який у цьому сенс?
Син цю дівчину не кохає, а коли діти тримали чоловіка? У нашому випадку все, мабуть, буде так само просто: молодята розлучаться ще до того, як ми зможемо виплатити кредити, взяті на весілля.
— Мамо, я пропонував їй переривання, але у неї резус-фактор негативний, потім вона може взагалі не мати дітей. І взагалі вона дуже хоче дитину. Яке тут до мене відношення?
— Ти знайомий з її батьками? Є кому допомогти з малюком?
…Все виявилося гірше, ніж я припускала. Мати Дарини — людина з важкою залежністю. У період прояснення вона влаштовувалася на роботу, доглядала за собою, починала активно шукати супутника життя. І кожного нового чоловіка вона оголошувала батьком Дарії.
Ось я й подумала, що таким чином дівчина вирішила створити собі нову хорошу сім’ю: чоловіка, дитину та свекруху зі свекром.
Вона все розрахувала: син, як порядна людина, піде з нею в РАЦС, приведе наречену до свого дому, а витрати — від сукні до святкового столу — ми, звісно, оплатимо.
— Мамо, вона взагалі не живе з матір’ю, у неї є невеличка квартира, яка дісталася від бабусі. Я не буду на ній одружуватися.
— Звичайно, не будеш, — втомлено погодилася я, — про довідку завтра не забудь. У пологовий будинок відвези.
Минуло два місяці. Дарина більше не дзвонила, а ми наполегливо робили вигляд, що нічого не сталося. Якось син запитав:
— Мамо, ми другий телевізор зовсім не вмикаємо ж…
— Навіщо він тобі?
— Хочу відвезти Дарині. У неї був старий, але зламався, вчора їздив допомагав викидати.
— Дарина?.. А вона народила?
— Так, хлопчика, назвала Дмитром.
— Схожий на тебе?..
— Він ні на кого не схожий — маленький, товстенький, лисий, весь час їсть і спить…
Син відвіз телевізор, а я тепер постійно думала про цю дитину.
Того ж вечора ми з чоловіком вирішили заїхати до Дарії.
— Давно пора, — підтримав чоловік — нехай вони самі розбираються, а хлопчик для нас — як рідний онук.
Не ризикнувши з’явитися сюрпризом, я зателефонувала Дарині, вона здивувалася, але сказала, що буде рада бачити нас у себе в гостях.
— Купити щось?
— Підгузків! — випалила вона, — їх завжди не вистачає, а вони дорогі.
Перед візитом ми заїхали в магазини, набрали Дарині гостинців, дрібничок для малюка, молодій мамі треба було добре харчуватися, купили в аптеці підгузки.
Перед квартирою я завагалася.
— Все гаразд, — заспокоював чоловік, — подивимося на хлопчика, віддамо покупки і все. Можливо, це буде наша перша і остання зустріч.
…Дарина виявилася невисокою, повненькою дівчиною з приємним і відкритим обличчям. На кухні вже закипав чайник, на столі стояла тарілка зі свіжоспеченими млинцями.
— Дмитро щойно заснув, — тихо повідомила вона нам, — ходімо, я вам його покажу, він уві сні дуже смішно морщиться.
Поглянувши на пухкого, рум’яного немовля, всі сумніви відразу розвіялися — це наш онук, він був схожий на маленького Сашка в цьому віці як дві краплі води. Той самий піднятий носик, рудуваті пушинки на голові, високе чоло, уві сні він так само смішно ворушив бровами.
За чаєм Дарина розповіла про себе, після школи вона закінчила училище і навіть встигла попрацювати перукаркою.
— Знаєте, я на Сашка не ображаюся. Як дізналася про дитину, відразу зрозуміла, що залишу. Ну і що, що я молода, зате у малюка буде хороша мама. Я почала його любити, поки він ще був у животі…
— А на що ти живеш? — запитала я.
— Отримала дитячу допомогу. Не думайте, мені від вас нічого не треба. Синочок підросте, я вийду на роботу, у ясла його я вже записала, там приймають з 10 місяців.
— У мене навіть заощадження є — гордо повідомила Дарина. — Поки працювала, відкладала.
— І скільки?
— Тридцять тисяч.
І відразу ж додала.
— Це я ще з них візочок купила. Ліжечко. Подивіться, все нове!
У цей момент закричав Дмитрик, і дівчина кинулася до малюка, щоб заспокоїти й погодувати.
Я оглянула кімнату. У кімнаті стояв скрипучий диван, накритий старим пледом. На стінах — полиці з книгами. У кутку — старомодний сервант. Ймовірно, ця обстановка була ще за часів бабусі.
Тут повернулася Дарина з малюком.
— Давай ми тобі допоможемо розпакувати пакети.
А на кухні ми не виявили холодильника…
— У мене його немає, — зніяковіла дівчина. — Але нічого, якщо щось швидко псується, я кладу за вікно. Бачите, там спеціальний ящик…
На прощання ми поцілували онука, а ледь вийшли за поріг, чоловік запитав:
— У магазин? У тебе картка з собою?
Я кивнула.
Ми сіли в машину і поїхали за новим холодильником.
Дарина мені дуже сподобалася: цілеспрямована, рішуча. Її не зламали ні бідність, ні складна сімейна ситуація. Не знаю, як далі складеться її життя, але дуже хочу допомогти. І стати для Дмитра люблячою бабусею.
