Чомусь я завжди уявляла собі повернення додому як якусь урочисту подію. Батьки радісно мене зустрічають, а потім все як у фільмах із хорошим кінцем. Ось тільки в реальності все вийшло зовсім не так.
Понад 10 років тому я поїхала за кордон. Мені не вдалося вступити на бюджетне місце в університет, а платити за навчання грошей не було. Через півроку якихось безцільних поневірянь вдома, я поїхала за кордон.
Спочатку думала, що так скоротаю рік, щоб потім знову вступити, але знайшла непогану роботу, вирішила залишитися. Так і минуло цілих 10 років. Я змогла відкласти грошей, щоб зібрати на двокімнатну квартиру.
Взяла іпотеку, яку виплачу через кілька років. Батьки з радістю переїхали в нову квартиру, свою здали і зажили трохи краще. Я була рада, що все так складається. І ось цього року я вирішила повернутися додому.
Все ж таки 10 років минуло, не можна ж усе життя сидіти за кордоном на другосортних роботах. Хочеться отримати спеціальність, зробити якусь кар’єру, але коли я приїхала, ніякої радісної зустрічі не було.
Навпаки, батьки засмутилися і почали дорікати мені в тому, що я повернулася. Кажуть, що я поставила їх у незручне становище своїм приїздом. Вони покликали до себе знайому жінку і поселили її у квартирі.
Їй 40 років, вона переїхала з іншої області. Зараз вона знайшла роботу в нашому місті, непогано влаштувалася, але батьки планували й далі жити з нею. Вона їм по дому допомагає, їм зручно.
Але для мене в моїй же квартирі місця немає. Мама цілком серйозно сказала, що я обрала невдалий час, щоб повернутися і запропонувала попрацювати ще рік чи два за кордоном. Я трохи розгублена від усієї цієї ситуації.
Батьки згодні, що я маю їхати і далі продовжувати заробляти. У квартирі, на яку я заробила, місця мені не знайшлося. Таке відчуття, що вони знайшли собі нову дочку.
Тепер не знаю, що робити. Знову їхати на заробітки чи все ж таки облаштовуватися тут, але окремо від батьків? Так, коли я думала про повернення додому, я не так собі це уявляла.
