Катя — нова співробітниця нашого офісу, здалася мені сором’язливою дівчиною.
Вона влилася до нашого трудового колективу відразу після закінчення університету.
Мій стаж роботи на той час вже був близько десяти років. І я, спочатку, пояснювала їй, всі нюанси нашої професії.
Поступово наші відносини переросли в дружні, хоча я і була на десять років старша за неї.
На той час мені стало відомо, що Катя родом із сільської місцевості. Після закінчення інституту вона винайняла кімнату в комунальній квартирі та влаштувалася на роботу.
Якось Катя поскаржилася мені, що її сусіди по комунальній квартирі постійно влаштовують вечірки, гучно слухають музику. І ні про який відпочинок у такій квартирі, не може бути й мови.
— А чому ти окрему квартиру не винаймеш, — поцікавилася я.
— Я ж частину грошей відсилаю матері, — поділилася вона зі мною своїми проблемами, — а ті, що залишилися, мені вистачає тільки на їжу та комуналку.
Я пояснила Каті, що нещодавно ми з чоловіком вирішили забрати мою маму в нашу квартиру. Це рішення було необхідністю.
По-перше, нам доводилося майже щодня купувати продукти для неї та відвозити їй, а це втрата дорогоцінного часу. А по-друге, наш син пішов у перший клас, і тепер після повернення зі школи він перебуває під наглядом бабусі.
Почувши від мене пропозицію, переїхати до квартири моєї матері, Катя зреагувала злякано:
— Це, певно, буде дуже дорого?
— Не дорожче, ніж у твоїй комуналці, — заявила я їй, — оплачуватимеш за квитанціями лише комунальні послуги і ні копійкою більше.
Цього ж вечора я познайомила Катю з її новим житлом.
Незважаючи на різницю у віці, наші дружні стосунки продовжились і у неробочий час. Я познайомила її з усіма членами сім’ї. І вона стала частою гостею у нашому домі.
Якось Катя зізналася мені:
— Ти для мене як старша сестра. Як добре, що доля звела мене з тобою!
Через півроку, після влаштування Каті на роботу, їй надали двотижневу відпустку. І вона повідомила мене, що на весь цей час вирушає до матері в рідне село.
У вихідний день моя мама попросила мене привезти деякі речі зі своєї квартири.
Будучи впевненою в тому, що Катя поїхала до села, я відчинила двері своїм ключем. І відразу зрозуміла, що Катя перебуває вдома і, схоже, не одна.
Катю я застала на кухні у легкому халатику. Вона щось готувала. Побачивши мене, Катя завмерла на місці.
Тієї ж миті з ванної кімнати вийшов мій чоловік. Його тіло прикривало лише рушник.
Ця картина викликала в мене шок.
Приходячи до тями, я звернулася до своєї колеги по роботі, вимагаючи негайно покинути квартиру. З чоловіком я взагалі не могла розмовляти.
– Що з тобою, – запитала мене мати, коли я опинилася вдома, – та на тобі обличчя немає.
Я, пославшись на нездужання, вирушила до спальні.
Чоловік прийшов додому, коли син і моя мати вже спали. Квартира, в якій жила наша сім’я, була власністю чоловіка, і тому я повідомила свого чоловіка, що завтра ми з сином і моєю мамою переїжджаємо в її квартиру.
– Послухай, – звернувся до мене мій чоловік. Не треба нікуди переїжджати. Дай синові хоча б перший клас закінчити у цій школі. Я з’їду сам. Поживу поки що у батьків.
Доводи чоловіка, що при переїзді синові доведеться міняти школу, переконали мене.
Після відпустки Катя, як ні в чому не було вийшла на роботу. Її погляд, як і раніше, був сором’язливим та непорочним.
Спілкувалися ми з нею лише у службових справах. А незабаром у Каті з’явився залицяльник. Він щодня забирав її з роботи на своїй машині. Із цього я зрозуміла, що стосунки з Катею мій чоловік більше не підтримує.
До розлучення мій чоловік неодноразово намагався вимолити у мене пробачення , але я була непохитною.
Якось, вже після розлучення, колишній чоловік вручив мені документи , засвідчені нотаріусом, пояснивши, що ця квартира відтепер є моєю власністю.
То справді був благодійний вчинок. І я у відповідь простягла йому ключі від маминої квартири.
Мабуть, він чекав зовсім іншого. Ось тільки я по-іншому вчинити не могла.
