– Не зрозумів! – Костя побачив, як із його квартири вийшли кілька людей.
– Ви хто такі? – Настя встала на сходах і не давала молодим людям пройти.
– Це ви хто такі? Ми тут живемо, – сказав високий хлопець і обережно відсунув дівчину, щоб пройти.
Чоловік із дружиною переглянулися і кинулися у власну квартиру – двері відчиняти не довелося.
– Тьотю Ларисо?! А що ви робите в нас удома? – розгубився Костя.
Коли вони з Настею їхали у відпустку, у квартирі залишалася одна Сніжана – донька тітки Лари, подружки Костиної матері. Дівчина приїхала вступати, але не ужилася з господарями через побутову безпорадність.
Тому Костя попросив маму приїхати і посторожити нахабну гостю, поки вони самі від неї поїхали на море відпочивати. Виганяти доньку подруги мати не дозволяла.
Квартиру складно було впізнати.
Розкидане взуття різних розмірів, куртки абияк навішані в шафу, яка не зачиняється, дверцята тумбочки бовтаються тільки на одній із петель.Сама Сніжана привітатися навіть не вийшла.
– У вас тут вечірка чи що? Де моя мама? – Костя присів на пуфик біля дверей і ойкнув, звідти зістрибнув чорний кіт і недружелюбно зашипів.
– Лідія Євгенівна не змогла приїхати, у неї важливі справи, довелося мені самій вибиратися, а з моїм бізнесом це важко. А ви що, не могли з відпусткою до вступу Сніжаночки почекати? Я так усю клієнтуру у своєму місті розгублю, – роздратовано відповіла мати Сніжани.
– А з чого ми чекати повинні? І що тут, узагалі, відбувається? – не витримала Настя.
У цей момент зі спальні вийшла молоденька кучерява дівчина в коротеньких шортиках і топі, і, не звертаючи ні на кого уваги, зайшла у ванну. Вона явно не була схожа на Сніжану.
– От ти наче сама не вчилася і в інститут не вступала! Залишили дівчинку одну в квартирі, без копійки грошей, без нагляду! А в самих видно, грошей кури не клюють. По морях роз’їжджають, в інклюзівах своїх харчуються. А ми тут крутись, як хочеш, – тітка Лара не збиралася зменшувати оберти.
– Так, стоп! Хто всі ці люди? Друзі вашої дочки? Попросіть їх піти швидше, ми з літака і хочемо відпочити! – Костя демонстративно підкотив валізу ближче і відштовхнув ногою чорного кота, той знову зашипів.
Настя з жахом оглядала квартиру і тільки відкривала й закривала рот, немов рибка, викинута на берег. Саме так вона себе і відчувала: маленькою, безпорадною рибкою.
– Зачекайте, у них ще термін оренди не скінчився!
Завтра вранці з’їдуть! І не треба так на мене дивитися, самі винні, – промовила тітка Лара тоном начальниці.
Виявилося, не тільки Сніжана не звикла за себе платити. Її матуся сама не спромоглася привезти жодної копійки грошей, а квиток на поїзд їй оплатила Лідія Євгенівна, мама Кості.
– Продукти в холодильнику закінчилися зрадницьки швидко, довелося вигадувати план, де взяти гроші на дні, що залишилися.
Ось ми вашу кімнатку студентам і здали. А що, не тільки моя донька з іншого міста вступає, багато кому потрібна кімната для ночівлі, комусь навіть на кілька днів, – підсумувала мама Сніжани.
Дівчинка в коротеньких шортиках вискочила з ванної та увімкнула на кухні чайник, повністю підтверджуючи слова тітки Лари.
– Я ж просила, не чіпати нічого на кухні, у мене там обладнання! – жінка важкою ходою пройшла на кухню і продовжила лаятися там.
Чоловік із дружиною переглянулися, пройшли брудним передпокоєм, не роззуваючись, зазирнули до спальні: шовкове червоне покривало грудкою грудиться в кутку кімнати, на нещодавно купленій тумбочці блищать калюжки невідомої рідини і стоїть плитка з маленьким чайничком. Ортопедичні подушки на підлозі в червоно-жовтих плямах.
Шкарпетки, сумки, верхній одяг – усе розкидано по всіляких поверхнях.
– Студенти, що з них узяти! Ви б погуляли трохи, у мене всього пара клієнток залишилася. Номерок залиште, я звякну, як закінчу, – пролунав позаду голос тітки Лари.
Настя не стала питати про яких клієнток ідеться, просто зайшла на кухню подивитися на “обладнання”.
– Тобі якщо манікюрчик потрібен, записуйся на вечір, кілька віконець є, зі знижкою зроблю, – мама Сніжани зробила вигляд, що наводить прибирання.
І щойно Настя приготувалася влаштувати грандіозний скандал, чоловік підійшов, взяв її за руку і вивів із квартири на вулицю.
– Дихай, люба, дихай. Ми з дороги, втомилися, треба все гарненько обміркувати, – заспокоював дружину Костя.
– Що тут думати? Вони самі наші гості, і то ми ні Сніжану, ні її маму не запрошували – їх твоя мати підкинула! При цьому вони здають нашу спальню незрозумілим людям! А ця жахлива жінка, яку я вперше в житті бачу, відкрила манікюрний салон просто на нашій кухні. Ні, ну ти бачив, яка нахабна?
Я викликаю поліцію, нехай розбираються! А скільки прибирати це все, а шпалери? Ти, бачив, кіт там у передпокої їх подрав? Я на них ще в суд подам – вимагатиму відшкодування збитків!
– Мамо, алло, привіт, дісталися, нормально все. Так, Сніжаночка з тіткою Ларою чудово. До речі, ми їм тут подаруночки відправити хочемо. Ні-ні, це сюрприз. Забереш? Ага, дякую, – радісно сказав Костя і підморгнув Насті.
– Які подаруночки?
Скажи, що пожартував, – насторожено сказала дружина.
– Не переживай, просто вір мені і нічого не кажи, – впевнено сказав чоловік, піднявся на поверх і штовхнув двері.
У передпокої якраз стояла Сніжана з чорним котом на руках. Зрозуміло, чому він такий неадекватний.
– Сніжано, а я саме поговорити хотів! Вам із мамою можна пожити на нашій новій квартирі, вона якраз майже в центрі, тобі до інституту ближче, а тітка Лара багатших клієнтів зможе знайти. А на перший час грошей дамо, не чужі ж люди! – великодушно запропонував Костя, а Настя помітно занервувала.
– Ти ж не хотів допомагати? – Сніжана не повірила в благі наміри.
– Настюшо, сходи поки що у ванну, якщо вона не зайнята, а я тут про все домовлюся, – дбайливо попросив чоловік.
Настя напружилася всім тілом, але пішла, довірилася. Костя тут же взяв Сніжану за руку і розсипався в компліментах:
– Усю відпустку про тебе тільки й думав, яка ти красива і розумна, як добре ми заживемо на новій квартирі. Буду тобі купувати все, що захочеш. Почекай тільки трохи, я Настю підготую і відразу до тебе.
– Можеш не йти від своєї стерви, просто гроші на картку кидай, а бачитися будемо, коли я скажу, – зі знанням справи проговорила Сніжана і глянула на матір, та схвально закивала.
“А я її ще на вокзалі від неприємностей рятував! Наївний”, – подумав Костя.
– Клієнти, кажеш, багаті? Це мені підходить, поїхали на квартиру, чого встав? – сказала тітка Лара командним тоном.
– Ви тільки з студентами поговоріть, виселіть із нашої спальні, якщо вже ми вам назустріч пішли. І порядок навести потрібно, а ми вам і з квартирою допоможемо, і грошенят підкинемо, – про всяк випадок Костя нагадав про гроші ще раз.
– Гаразд-гаразд, зараз усе якнайкраще зробимо. Сніжанка, бери ганчірку, кота викинь, ти тепер пристойна дівчина! – скомандувала тітка Лара і взялася за прибирання.
Через кілька годин підлога блищала, сміттєві мішки стояли біля виходу.
А Сніжана та її мама сиділи задоволені, хоч і втомлені.
– Там хоч не однокімнатна? – запитала тітка Лара.
– Трикімнатна, з усією технікою, – запевнив Костя і дістав ключі для достовірності.
Мама Сніжани простягнула руку і хотіла вихопити ключ, але Костя закрив його пальцями.
– Пропоную відзначити цю справу в ресторані, поруч із залізничним вокзалом. Як раз наш приїзд відзначимо! Ви поки вбирайтеся, викликайте таксі і чекайте нас там, а ми зробимо дублікат ключа і під’їдемо. Єдиний ключ вам віддати не можу, вже вибачте. Зате можете записати адресу і номер домофона, – і Костя продиктував випадкові цифри.
Тітка Лара невдоволено хмикнула, але, зрештою, погодилася.
Коли родичі вийшли з квартири, Костя дістав із комори коробку і скидав туди всі речі жінок, які потрапили в поле зору, щільно обгорнув коробку скотчем з усіх боків і поставив до виходу.
– Поїхали, покінчимо з цією справою.
Сніжана з мамою в довгих вечірніх сукнях дісталися ресторану й одразу ж зателефонували Кості. Хотіли запитати, чи не може він із додатка оплатити таксі, але на дзвінок ніхто не відповів. Довелося розщедритися.
Тітка Лара кілька разів набирала номер, поки телефон не відповів: “Абонент не відповідає або тимчасово не доступний, будь ласка…”.
– Отже, помахали перед носом ключами, а з квартирою обдурили? Але ми ж домовилися! – кричала жінка в слухавку, але чула лише гудки.
– А я так і знала, що це обман, – хмикнула Сніжана.
– Найрозумніша чи що? Ти документи подала? От і мовчи в трубочку. Усе тобі розповіла: як нагинатися, що говорити, а ти навіть чоловіка спокусити не зуміла! Будеш сидіти в глушині до кінця життя, раз така недотепа, – лаяла доньку мати.
У цей же час Костя з Настею відправляли посилку з речами своїх “улюблених” гостей.
Коли дружина зрозуміла, який був план, розцілувала Костю і прошепотіла йому на вухо:
– Не знаю, що ти їм наговорив, та й яка різниця? Головне, що вони за двері всі вийшли, а вже назад я точно нікого не пущу. А мамі що скажеш? Вона ж тобі весь мозок виїсть через свою подружку! – злякалася Настя.
– Ось бачиш, із поліцією ми б їх усіх ще кілька годин виселяли, а студенти б іще права б почали качати. Потім самі б із тобою ще й прибирали. А мамі скажу, що в нас клопи завелися, не можуть же гості жити в таких умовах! Вона в це більше повірить, ніж у те беззаконня, яке її улюблена подружка з донькою в нас вчинили, – запропонував Костя і розсміявся.
– Ага, і таргани! – додала дружина.
Коли посилка з речами вирушила на батьківщину, а квартира мала такий вигляд, ніби нічого в ній особливо не відбувалося, тільки шпалери в одному місці обдерті котом, можна було видихнути.
Щойно чоловік із дружиною обійнялися і приготувалися провести останній вечір відпустки в тиші, у двері подзвонили.
– Ні сорому, ні совісті!
Усе, у мене скінчилося терпіння, розмовляти буду я! – Настя розлютилася не на жарт.
Вона вже придумала, скільки всього скаже цим нахабним людям, відчинила двері й приготувалася видати монолог, але зупинилася: перед нею стояв здоровенний чоловік у шкіряній куртці і з татуюваннями на пальцях.
– Сніжану покличте, ми з нею домовилися на сьогодні, – сказав чоловік сиплим голосом.
– А Сніжана тут більше не живе, вони з мамою додому поїхали, – тихо промовила Настя і хотіла зачинити двері, але чоловік підставив руку.
– І де я її шукати маю? Я що хлопчик, бігати за нею по всьому місту? – чоловік говорив так, ніби Настя винна у всіх його проблемах.
– Ааа, Володимир, добрий вечір, – Костя впізнав чоловіка, від якого рятував нахабну гостю ще кілька тижнів тому. – Сніжана попросила вам передати, що вони з мамою перед поїздом вечеряють у привокзальному ресторані. Ви їй зателефонуйте, адресу уточніть, – порадив Костя.
Він зрозумів, що берегти Сніжану ні до чого – вона сама влазить у небезпечні історії, нехай вчиться сама їх вирішувати. Хоча, з її хитрістю і такою мамою навряд чи може щось не вийти.
Вольдимир так і не приїхав на вокзал, а Сніжані сказав, щоб вона йому не дзвонила і не писала. А в наступному повідомленні додав, що він їй не хлопець якийсь по всьому місту бігати. Після цього заблокував номер.
Сніжана з мамою добру половину вечора просиділи в ресторані і про всяк випадок пили тільки воду. Звірилися з розкладом поїздів і поїхали додому у вечірніх сукнях, оскільки іншого одягу з собою не було.
У своєму місті отримали посилку з речами і після цього довго дивувалися, які люди бувають підлі й нахабні – самі запропонували їм ключі від квартири, а потім обдурили.
Лідія Євгенівна і мама Сніжани більше не спілкувалися, а вже про безкоштовний манікюр і мови бути не могло.
