Сьогодні я не спала всю ніч. Приходила моя старша дочка Маринка, завела серйозну розмову, після якої мені ні їсти, ні спати не хочеться. Але почати, мабуть, варто не з цього.
У нас із чоловіком дві доньки. Старша дочка Марина та молодша — Таня. Мені завжди здавалося, що я любила їх однаково, давала всього завжди порівну, щоб не було образ. Проте тепла між ними немає.
Маринка завжди вважала, що Таню ми любимо більше. Якось навіть сказала, мовляв, Таня у вас для любові, а я для побігеньок. Образливо стало, звичайно, адже я їх обох однаково люблю.
Ми все життя з чоловіком працювали, щоб у них було все. Нічого натомість не вимагали. Але нещодавно трапилося лихо — чоловік сильно захворів.
І, скажу правду, якби не Марина, то й не було б його вже. Вона відвезла до найкращих лікарів, сплатила частину лікування, до лікарні бігала до нього. У мене здоров’я вже не те, щоби так бігати. Ще років 10 тому могла б, але мені майже 80 вже.
Загалом виходила Мариночка батька. Днями повернувся із санаторію. Тоді дочка й прийшла до нас на серйозну розмову, яка зріла давно.
За своє життя ми накопичили не так багато. Найцінніше наше майно – трикімнатна квартира. Власне, вона й стала предметом нашої розмови.
Маринка хоче, щоб ми квартиру зараз переписали на неї. Мовляв, вона доглядає нас. Та й у разі чого тільки вона зможе про нас подбати. У молодшої ні грошей, ні можливості. Вона сидить у декреті із двома дітьми. Ну який із неї попит? У неї немовлята. Та й живуть вони на орендованій квартирі.
Але Марина непохитна. Вона сказала, мовляв, якщо не бажаєте переписувати квартиру, то не треба. Ділить усе порівну, але тоді й проблеми теж. Якщо Таня не приїжджатиме, то і я не буду. І додала ще, що Таня наша лише заповіт ділити приїде. Ось як вона сказала. З тим і пішла.
Мені так прикро стало, так сумно. Я розумію, звичайно, що Марина в чомусь має рацію, але як я можу віддати все одній доньці? А з чим залишиться друга? Адже у неї двоє діток. Хіба гарна мати може так вчинити? Їй-богу, не знаю, що робити.
